Цей термін з'явився відносно нещодавно, і він навряд чи відомий широкому колу політиків, але усе ж таки він існує. Деяка держава або навіть декілька держав обертаються в орбіті інтересів іншої держави або інших держав. Головною метою цієї прив’язаності є досягнення інтересів .
Подібна поведінка держави продиктована нерівністю держав з точки зору міжнародної могутності і статусу, а також впливу тієї чи іншої держави на міжнародну арену. Отож, менш слабкі держави обертаються в орбіті тих держав, які більш могутні, як Британія, Росія, Америка, Франція і Китай. Ці сильні держави впливають на міжнародну арену і світові події, і саме вони формують глобальну політику.
Держави, які обертаються в орбіті інших держав, можна поділити на три види:
• Держава, яка має певну вагу на міжнародній арені і може мати власну орбіту, але інтерес вимушує вибрати тимчасове обертання в орбіті іншої держави для досягнення деяких інтересів чи в спробі вплинути на політику держави, в орбіті якої вона обертається, або в спробі проникнути в цю державу, щоб дізнатись про її проекти. У такому випадку держава обертається в орбіті іншої держави до тих пір, поки в цьому є нужда. У якості прикладу можна навести Британію і Америку. Хоча багатьом може здатись, що це залежність, а не обертання в орбіті, але насправді це обертання — або з метою участі в проектах першої країни, або з метою недопущення монополізації цих проектів. Подібне спостерігалось при американському вторгненні в Ірак і Афганістан.
• Держава, яка володіє абсолютною політичною волею, що веде до зіткненню своїх інтересів з інтересами головуючої держави, оскільки вона більше не хоче обертатись в чужій орбіті. Зазвичай цей конфлікт, який виходить від держави з незалежною волею, проявляється в основах державної і зовнішньої політики. Звичайно ж, конфлікт впливає на формування внутрішньої системи, яка, у свою чергу, визначається загальними контурами зовнішньої політики держави, яка обертається в чужій орбіті. Наприклад, Канада обертається в орбіті Британії, Америки і Франції, має найбільш протяжний у світі кордон з Америкою і найбільш вільну торгівлю з нею. Проте Канада виступила проти американського вторгнення в Ірак і відмовилась в цьому брати участь, і її голос був досить гучним. У той же час Канада приєдналась до Америки у війні проти Ісламу. Так само ж і Японія має незалежну волю, але продовжує добровільно обертатись в орбіті Америки, тому що відчуває, що це обертання дозволяє їй досягти своїх інтересів і запобігає зіткненню з сусідніми державами через наявність угод про спільну оборону і загальні інтереси, що було досягнуто завдяки обертанню в орбіті Америки. Зі свого боку, Америка послабила обмеження, накладені на Японію після Другої світової війни, і дозволила їй змінити військову доктрину, щоб японські озброєні сили могли використовуватись за межами японської території. Характер японців такий, що вони завжди прагнуть до прогресу. Усього за декілька десятиріч Японія змогла стати однією із найбільших економік світу і створити міцну промислову базу, яка дозволяє їй відновити свої позиції у світі, якщо вона захоче.
• Держава, яка володіє політичною волею, але не абсолютною, в силу наявності політичних і економічних чинників, перешкоджаючих виходу із чужої орбіти у власну. Прикладом тому є Іран, який обертається в орбіті Америки. Іран допомагає їй досягти деяких інтересів . Америка використовує Іран як опудало на Близькому Сході і в регіоні Перської затоки, а також для залякування єврейського утворення, щоб ці країни не вийшли з-під американського впливу або щоб вони не вийшли за встановлені для них межі, що зачепило б інтереси Америки. Іран у часи правління шахів обертався в орбіті Британії. Америка усіляко намагалась вивести Іран із британської орбіти і добилась цього за допомогою Хомейні, який захопив владу і вигнав британців. Це дозволило проамериканським людям зайняти місце в керівництві Ірану. Тому ми бачимо, що Іран обертається в орбіті Америки і допомагає їй добиватись її інтересів . Саме Америка не дозволяє єврейському утворенню нанести смертельні удари по інфраструктурі і промисловості Ірану. Так само ж Туреччина обертається в орбіті Америки. Америка дозволила «Партії Справедливості і Розвитку» очолити Туреччину і зменшити англійський вплив в інститутах влади, щоб стабілізувати ситуацію на свою користь. Американські рейтингові інститути позитивно оцінили турецьку економіку і присвоїли їй високі бали, залишаючи для неї відкритими міжнародні кредитні послуги. Завдяки наданій допомозі Америка змогла проникнуть в судову систему, армію, органи безпеки і навіть зовнішню політику Туреччини. Є побоювання, що якщо Туреччина продовжить рух по цьому шляху, вона втратить статус держави, яка обертається в орбіті, і переміститься на більш низький статус. Америка покладалась на Туреччину, очолювану «Партією Справедливості і Розвитку», щоб нанести удар по сирійській революції і утримати сирійський режим від падіння. Турецька допомога стала наріжним каменем для американської зовнішньої політики. Америка підтримує Туреччину і забезпечує усім необхідним для досягнення своїх власних інтересів. Так само після Другої світової війни Америка змогла разом закувати європейські країни різними обмеженнями і проектами, включаючи план Маршалла,який ззовні виглядає як реконструкція, а внутрішньо несе тільки колоніалізм. Європейські країни були прив’язані до НАТО після появи комуністичного опудала і після спільного рішення США і СРСР слідувати політиці холодної війни і розділення впливу. Цими кроками їм вдалось маргіналізувати Європу на міжнародній арені і витіснити її вплив із її ж колоній по усьому світу. Окрім того, вдалось обмежити свободу європейців, які по своїй природі, менталітету і переконанням є народами, схильними до колонізації. Тому у Америка стояла перед лицем постійних спроб старого континенту піти з-під контролю і побудувати свою незалежну від НАТО військову силу. Українська війна, в яку Америка втягнула Росію і Європу, є живим прикладом політики Америки по відношенню до Європи, яку вона виснажує за допомогою НАТО.
Держави, обертаючись в орбіті однієї або декількох крупних держав, хочуть тільки досягнення своїх інтересів, а крупна держава таким чином досягає своїх інтересів. Для того, щоб держава володіла самостійним рішенням і волею і могла хоча б частково у зовнішній політиці виходити за рамки, встановлені головуючими державами, вона повинна мати в руках багато чинників, самостійну політичну волю, постійно лояльний до своєї країни та її системи політичний центр. Ця держава повинна мати здатність і рухливість в маневрах, щоб не дати головуючій державі влади над собою і проникнення в свій політичний центр, а також повинна поставити кордони, які головуюча держава не може перейти, тому що це вважається втручанням у внутрішні справи країни та її політичні рішення, приниженням її положення і престижу. Серед цих чинників — тверда економіка, самостійна військова сила, військова доктрина, політична доктрина, на якій будується держава і в яку вірить політичний центр і політичне керівництво. Якщо такі є, тоді є незалежна і рівносильна політична воля до веденню справ на взаємній основі для досягнення інтересів. Якщо інтерес держави суперечить доктрині держави, то цей інтерес буде відкинутий, тому що це буде першим етапом відмови від політичної волі.
В словнику держави Халіфат не буде терміну «обертання в орбіті іншої держави», а будуть договори згідно класифікації держав: воюючі,ворожі, залежні або мирні. Відповідно, відносини між Халіфатом та іншими державами будуються на основі того, що диктує Шаріат. Халіфат — це не колоніальна держава, і в його концепції немає поняття колоніалізму, це не держава, яка розкрадає можливості народів, а держава-покровитель, яка несе стяг милосердя у світ.
Газета «Ар-Рая»
Салім Абу Сабітан
16 Рабі аль-авваль 1444 р.х.
12.10.2022 р.
