Після огляду американського і британського проектів врегулювання палестинської проблеми, а також ролі інструментаріїв цих двох наддержав з точки зору реалізації, а саме — Єгипту, Йорданії та інших, і після огляду того, як Йорданія виступила проти американського проекту на користь британського,сьогодні ми зачепимо ролі решти інструментаріїв, зокрема — проанглійського агента, прихильника британського проекту — президента Тунісу, а також його опонента — проамериканського агента, прихильника американського проекту — президента Єгипту Абдель Насера. Ми розглянемо конфлікт, який розгорівся між ними внаслідок протиріччя у врегулюванні палестинської проблеми.
Перший президент Тунісу Хабіб Бургіба 3 березня 1965 року відвідав Йорданію і виступив з промовою у місті Аріха (Єрихон), де закликав до визнання розділу і прийняттю принципу «бери і вимагай». Він зазначив, що політика «немає переможця і немає того, хто програв» є політичною основою. яка може стати відправною точкою для рішення так званої «палестинської проблеми».
Потім, 11 березня 1965 року, Бургіба відвідав Бейрут, а 29 березня 1965 року він відвідав Стамбул. Усі його заяви зводились до повторення запропонованого ним рішення конфлікту між арабами та сіоністським утворенням. По факту, він пропонував усім арабським державам визнати існування «Ізраїлю» як держави де-факто в обмін у відступ «ізраїльтян» з третини окупованих земель у ході війни у 1948 році і встановлення держави для палестинців на цих землях. Шляхом переговорів ця нова держава може виникнути у якості федерації або конфедерації з Йорданським Хашимитським Королівством та існуючим сіоністським утворенням, а згодом стати палестинською багатоконфесійною і багатокультурною демократичною державою — Об’єднане Королівство.
29 квітня 1965р. Бургіба направив пояснювальний лист єгипетському президенту Гамалю Абдель Насеру, який був головним проамериканським агентом у регіоні. Цей лист був спробою пояснити заяви проанглійського агента Бургіби відносно гніву єгипетського народу, який був викликаний його заявами і візитами у близькосхідні країни. Підконтрольні Абдель Насеру мас-медіа розбурхали гнів у відношенні англійського проекту, який намагався просувати Бургіба, після того, як ісламська вулиця виразила своє повне обурення, осипавши Бургібу прокляттями, лайками і звинуваченнями. У багатьох столицях арабських і мусульманських держав пройшли демонстрації з засудженням заяв Бургіби, які, на думку Бургіби, є частиною змови проти палестинської проблеми (і арабів — у цілому). Вони назвали запропоноване президентом Бургибою пактом капітуляції перед «ізраїльтянами» і смиренням з ситуацією, яка склалась. Тому ніхто, ані із числа правителів, ані із числа звичайних громадян, не насмілився схвалити цю пропозицію. Вірно, Бургіба озвучив англійський проект і поніс його в Йорданію і Палестину, але він зазнав тоді невдачі з причини офіційної позиції і інформаційного тиску з боку єгипетських ЗМІ, а також з причини нападок на проект і його автора. Наприклад, єгипетська газета «Аль-Ахрам» у своєму номері від 25 квітня 1965 року опублікувала заяву голови «ОЗП» Ахмада Шукаірі: «З причини нещодавніх заяв, зроблених президентом Бургібою, які у цілому містили явний контраст з резолюціями самітів у Каїрі та Александрії, вважаю недоцільним відкриття філіалу газети у Тунісі. Ми вважаємо, що кожен тунісець, який живе на землі Тунісу, повинен представляти палестинський народ у його боротьбі і протистоянні».
У своєму номері від 23 квітня 1965р. газета «Аль-Ахрам» опублікувала офіційну позицію Каїру відносно цієї «змови». Газета зазначила, що нещодавні висловлювання Бургіби «розвіяли усі підозри» і уперше показали, що президент Тунісу Бургіба «рухається згідно з конкретним планом, прокресленим, скоординованим і розробленим спільно з силами західного колоніалізму, який служить фактичною змовою проти доленосної проблеми усіх арабів». Газета підкреслила, що Каїр вважає неприпустимим мовчати, і він вирішив звернутись з вимогою внести «предмет цих заяв та їх наслідків» у порядок денний конференції голів урядів арабських держав у травні того ж року у Каїрі.
29 квітня Комітет представників арабських королів і президентів опублікував одностайну заяву, що містила багато пунктів, у тому числі: відхилення будь-якого запрошення визнати, піти на перемир’я або співіснувати з сіоністським утворенням, вважаючи таке запрошення «відхиленням від арабського консенсусу з питання щодо Палестини» і від хартії Ліги Арабських Держав, а також порушенням планів, які були одностайно прийняті королями, президентами та урядами арабських країн з благословення Арабської Умми».
Ахмад Шукаірі, голова «Організації Звільнення Палестини», відмовився від участі у засіданні Комітету представників арабських королів і президентів, тому що його пропозиція виключити членство Тунісу із Ліги Арабських Держав не було прийнято до уваги. Проте пізніше він повернувся на зібрання після того, як у протоколі записав, що не несе відповідальність за наслідки справ в «ОЗП»… якщо усе пройде таким чином».
Важливо відзначити, що Ахмад Шукаірі перебував під контролем Абдель Насера, який готував його строго згідно з американським проектом, щоб створити офіційний орган і визнаний в арабському світі палестинський інститут. І це було до створення англійцями палестинської організації «ФАТХ» на чолі з Арафатом. Проте, коли англійці уяснили для себе небезпеку знаходження офіційного органу у руках Америки, вони дали розпорядження Кувейту про необхідність створення підконтрольної йому палестинської організації за допомогою чергової проанглійської людини — Ясіра Арафата.
Далі буде…
Професор аль-МуътасімБіЛлях Абу Даджана
Газета «Ар-Рая»
22 Раджаба 1440 р.х.
29.03.2019 р.
