4 жовтня 2024 року Європейський суд прийняв рішення про анулювання двох торгових угод з Марокко, пославшись на триваючий конфлікт в Західній Сахарі. Суд вказав, що «народ Сахари не був притягнутий до обговоренню, а реалізація угод залежить від його згоди». При цьому були відхилені апеляції Європейської комісії, яка підписала ці угоди від імені країн ЄС, будучи виконавчим органом цього союзу.
Міністр сільського господарства і рибальства Марокко Мохаммед Сиддикі 8 жовтня 2024 року виразив незгоду з рішенням Європейського Союзу, заявивши: «Скасування Європейським судом угод по рибальству з Європою на минулому тижні не спричинить впливу на розвиток нашого сільського господарства і рибальства. Це рішення стосується виключно європейців, нас воно не зачіпає». Він підкреслив: «Ми відкидаємо будь-які угоди, які не поважають наш національний суверенітет». Міністерство іноземних справ Марокко назвало це рішення суду «волаючим прикладом політичної упередженості проти Марокко».
Відомо, що суперечка навколо Західної Сахари має давнє коріння і почалась в 1975 році, коли Марокко включило цей регіон до свого складу після уходу іспанських колонізаторів. З того часу королівство встановило контроль над більшою частиною території регіону.
Марокко вважає Західну Сахару (спірний регіон) невід’ємною частиною своєї території, у той час як фронт ПОЛІСАРІО, який стверджує, що представляє народ регіону і користується підтримкою Алжиру, вимагає відокремлення цієї території від Марокко і проголошення її повної незалежності.
Після прийняття даного рішення Європейським судом в організації ПОЛІСАРІО, яка контролює частину Західної Сахари за підтримкою Алжиру, почались святкування, що було зустрінуто тріумфуванням і в алжирських засобах масової інформації.
Дане рішення фактично створило юридичний прецедент, який зобов’язує Європейський Союз враховувати особливий статус товарів, виробляємих в Західній Сахарі, оскільки ця територія не вважається частиною Марокко. Це також ускладнює укладання майбутніх угод з Марокко, пов’язаних з Західною Сахарою, і підтверджує визнання Європою права народу Західної Сахари на самовизначення згідно з міжнародними договорами і правом ООН.
Незважаючи на те, що США відкрито визнали суверенітет Марокко над Західною Сахарою іще при президенті Трампі, Європа і Великобританія продовжують виражати свої сумніви відносно цього питання. Це, безумовно, ускладнює політичні відносини як між Європейським Союзом і Марокко, так і між Європою і США, що поступово штовхає Марокко до зміцнення зв’язків з Америкою.
Хоча найбільші європейські країни, які входять до ЄС, такі як Німеччина, Франція і Іспанія, відреагували на рішення Європейського суду з певним невдоволенням і акцентували увагу на необхідності підтримування тісних торгових зв’язків з Марокко. Проте, незважаючи на це, вони повністю прийняли і виконали рішення суду, що свідчить про їх рішучу відмову визнавати суверенітет Марокко над Західною Сахарою.
Британія так само не визнає суверенітет Марокко над Західною Сахарою, хоча і поводить себе хитро, створюючи у Марокко враження, що вона підтримує його у цьому питанні. Проте вона так і не прийняла остаточного рішення по цьому питанню.
Причина невизначеної позиції Британії і Європи у відношенні Західної Сахари, ймовірно, полягає в наявності інтересів цих країн як в Алжирі, так і в Марокко. Вони прагнуть збалансувати свої інтереси в Північній Африці, протидіючи зростаючому впливу США, які почали розміщувати свої сили АФРІКОМ на території Марокко для проведення операцій в країнах південніше Сахари.
Таким чином, відмовившись визнати повний суверенітет Марокко над Західною Сахарою, Британія і європейські країни змогли протистояти американському втручанню до Північної Африки і запобігти розширенню американського впливу в регіоні протягом останніх трьох десятиріч. Усі спроби США вирішити проблему Сахари на своїх умовах виявились марними, і Північна Африка залишилась під впливом Європи.
Газета «Ар-Рая»
Ахмад Аль-Хатвані
16.10.2024
