Біля шести місяців назад Туреччина почала публічно виражати свої наміри налагодити відносини з владами, домінуючими на сході Лівії. Ця заява була зроблена під час об’явлення про відкриття консульства в Бенгазі, де влада знаходиться в руках Хафтара і його синів.
Відомо, що турецьке втручання до Лівії почалось в 2019 році при уряді Сараджа. Тоді Сарадж приїхав до Туреччини і підписав з нею угоду про військову співпрацю в умовах активних бойових дій недалеко від Тріполі з силами Хафтара. Ця угода, як і само втручання Туреччини в захист влади Тріполі, відбувалось зі схвалення Америки, яка прагнула відкинути Хафтара і зупинити його просунення до Тріполі і західних територій після його поразки у швидкій окупації цих регіонів.
Таким чином, утримання країни в стані протиборства між сходом і заходом під управлінням двох конкуруючих влад стало самоціллю. Проте, незважаючи на це, центральний банк продовжує контролювати фінансові потоки, розподіляючи засоби між двома сторонами. Засоби надходять із іноземних банківських рахунків, куди перераховуються доходи від експорту нафти, і далі направляються обом сторонам, і так буде тривати, поки ситуація не дозріє до потрібних для США умов (як я це вже розбирав у попередній статті).
Рішення Туреччини відкрити консульство в Бенгазі підкреслює її інтерес до розширення присутності в східній частині Лівії. Це також пов’язано з початком експорту металобрухту до Стамбулу, організованого синами Хафтара спільно з низкою західних гравців і угрупуваннями під керівництвом Мухаммада Сована і Халіда аль-Мішрі. Примітно що брат Халіда аль-Мішрі приймає партії металобрухту в Туреччині від синів Хафтара.
Ці дії підтверджують, що американська стратегія скерована на збереження нинішнього статус-кво, при якому країна і не об’єднається, і не буде розділена на два незалежних утворення. При цьому Туреччина, виступаючи інструментом США, діє так, щоб перешкоджати поверненню європейського впливу, особливо французького. Винятком залишається Італія, яка зберігає свою присутність в Тріполі, головним чином через компанію ENI, яка працює в Лівії з часів Каддафі. ENI продовжує розробляти родовища в пустелі і на морському шельфі, співпрацюючи з державним партнером — компанією «Мелліта», створеної колишнім режимом для спільного розподілу доходів.
Усьому цьому передувало відновлення відносин між Туреччиною і Єгиптом, який вже десять років надає підтримку Хафтару і його силам, забезпечуючи їх зброєю і людьми з самого початку їх дій у східних регіонах країни. Туреччина, уступивши єгипетським вимогам, погодилась вигнати чи примусити єгипетську опозицію, як перебуває на її території, в результаті чого усі єгипетські телерадіоканали, які діяли в Туреччині, були закриті.
Проте громадська думка західних регіонів Лівії продовжує відкидати будь-яку можливість участі Хафтара в управлінні країною, навіть у якості партнера. В цих умовах групи, які діють в західній частині країни, підсилили свої спроби заволодіти фінансовими потоками. Вони опираються на слабку і корумповану владу, яка зберігає лояльність через фінансові виплати і підтримується нестабільними групами ополченців. У свою чергу ці ополченці, які зацікавлені лише в збереженні свого впливу, бачать в Хафтарі загрозу своїм інтересам.
У прагненні утримувати контроль над Лівією США вимушені встановлювати зв’язки з впливовими угрупуваннями в західній частині країни, зберігаючи при цьому контроль над Хафтаром і його силами. Туреччина, будучи інструментом цієї стратегії, активно бере участь в її реалізації, що також співпадає з її власними інтересами.
Нещодавно в Туреччини відбулась зустріч сина Хафтара, Саддама, з міністром внутрішніх справ Дбейби — Імадом ат-Тараблусі, який представляє західну частину Лівії. Зустріч пройшла на полях міжнародної виставки турецької військової і оборонної промисловості. Основною темою обговорення стали шляхи врегулювання конфліктів між силами сходу і заходу країни. Швидше за усе, ця зустріч була організована за ініціативою Туреччини, а не випадково, як стверджують деякі джерела. Її ціллю було зближення військових і силових структур західної Лівії з представниками сил Хафтара на сході. Імад ат-Тараблусі, як міністр внутрішніх справ уряду Тріполі, командує ополченцями «Громадська безпека», що робить його ключовою фігурою в цих переговорах.
Тим не менш Халіф Хафтар, незважаючи на свій вік, залишається категоричним супротивником розділення влади. Його політика залишається незмінною: «Або я, або ніхто». Проте він усвідомлює, що його вік і фізичний стан роблять його непідходящим кандидатом для довготривалого керівництва в очах американців. Тому він готує своїх синів до керівної ролі, що одночасно дозволяє зберігати можливість ескалації конфлікту у будь-яку мить, якщо того побажають США.
Цей курс дій грає ключову роль в забезпеченні американських інтересів, а також косвенно сприяє реалізації турецьких інтересів, які так чи інакше є другорядними. На цьому тлі в Сірті відбулась зустріч комітету «5+5» з Міжнародною робочою групою по Лівії. Стефані Уільямс, тимчасовий керівник місії ООН і громадянка США, зазначила, що ця зустріч є «життєво важливою для подолання політичного тупику і об’єднання державних інститутів, включаючи військові і силові структури».
Фактично США використовують ці кроки для створення ілюзорного політичного процесу, який дає їм більше часу для зміцнення свого впливу в Лівії. Туреччина та Італія беруть участь в цьому процесі, оскільки у них в цьому є свої інтереси, які не суперечать ключовим цілям США в сфері нафти, безпеки і політичного впливу.
США забезпечують контроль над ситуацією, підтримуючи створені ними структури — парламент в Тобруку, уряди, які суперничають, місію ООН, Вищу державну раду і військовий «5+5». Ці інструменти дозволяють їм маніпулювати ситуацією, розпалюючи конфлікти або ослаблюючи їх по мірі необхідності.
Вони успішно посіяли насіння розбрату, який може загострюватись або вщухати в залежності від американських інтересів. Така ситуація стала неминучою через відмову від законів Аллаха і ігнорування шаріатських норм. Всевишній говорить:
وَمَنْ أَعْرَضَ عَن ذِكْرِي فَإِنَّ لَهُ مَعِيشَةً ضَنكاً وَنَحْشُرُهُ يَوْمَ الْقِيَامَةِ أَعْمَى
«А хто відвернеться від Мого Нагадування, на того чекає тяжке життя, а в День воскресіння Ми воскресимо його сліпим» (20:124).
Газета «Ар-Рая»
Ахмад аль-Мухаззаб
20.11.2024
