Увесь світ з тривогою стежить за тим, що відбувається в штаті Ель-Гезіра і регіоні Сахль аль-Батана. Жахливі масові вбивства, страждання, катастрофічна гуманітарна обстановка, масові отруєнні і епідемія холери — усе це зараз відбувається в таких містах і селах, як Ас-Саріха, Аль-Хілалія, Рафаа, Тамбул, Вад аль-Фадль, а до цього в Вад ан-Нура, Ат-Такейна та інших.
Масштаби лиха є величезними: скрізь тіла загиблих, сотні тисяч жителів, включаючи жінок, дітей і старих, вимушені покидати свої дома, біля 500 сіл повністю спорожніли. Згідно даним «Аль-Арабії» від 13 листопада 2024року, тільки в Аль-Хілалії зареєстровано понад 450 загиблих, і це не межа, оскільки масові вбивства і страждання тривають донині.
Заступник генерального секретаря ООН по політичними питанням Розмарі ДіКарло звинуватила союзників ворогуючих сторін в Судані в тому, що вони «сприяють масовим вбивствам», які унесли життя понад 24 тисяч людей і викликали «найгіршу міграційну кризу у світі», як її назвало Німецьке інформаційне агентство («Аль-Арабія» від 14.11.2024р.).
Проте шокує і засмучує мовчання лідерів суданської армії, які досі не віддали наказів про мобілізацію військ з ціллю зупинити ці кровопролиття! Але між тим, як повідомляється, уряд продовжує переговори на організованому Америкою майданчику в Джидді. Згідно інформації, опублікованої «Судан Трібьюн» 12 листопада 2024 року, постійний представник Судану при ООН Аль-Харіс Ідріс представив нові пропозиції по реалізації угод, укладених в Джидді, між армією і Силами швидкого реагування, які передбачають гарантії дотримання домовленостей за допомогою національних і регіональних механізмів.
Цей крок цілком міг бути вжитий іще на самому початку війни, але саме головнокомандуючий армією виступав проти ідеї переговорів. Проте зараз, як показано у звіті, вони готові обговорювати умови. Так чому ж раніше опирались і відкидали переговори, допустивши такі масштабні страждання і вбивства, які перевершили усі можливі рамки?
Переговори — це інструмент демократичної системи, який тільки згладжує проблеми, але не вирішує їх. Це порочний і неспроможний метод, який лише тимчасово придушує симптоми, але не лікує рани і не усуває їх причини.
З миті, як колонізатори вторглись на землі Ісламу, тут застосовувалась виключно світська демократична система з її доктриною, заснованої на компромісі. Хибно прикриваючись ісламськими гаслами, деякі лідери в дійсності служили інтересам цих колонізаторів. Найяскравішим прикладом тому є президент Омар аль-Башир, який, прикриваючись ісламськими галсами, в ітозі, 17 листопада 2017 року, відкрито визнав, що відокремлення південного Судану відбулось під тиском Сполучених Штатів.
Переговори в Найваші, які тривали декілька років, стали процесом, в ході якого суспільство Судану поступово було привчено до ідеї переговорів, які раніше викликали категоричне неприйняття. Під впливом ЗМІ після колосальних людських втрат, які виразились в загибелі сотень тисяч людей і катастрофічних наслідках для населення, люди врешті решт погодились не тільки на відокремлення Півдня, але й на відмову від ідеї і реалізації Шаріату, що врешті решт і відбулось.
До відокремлення Півдня в 2003 році спалахнула війна в Дарфурі, а потім спалахнули конфлікти в Південному Кордофані, Блакитному Нилі і Східному Судані. Проте США, укладаючи угоду в Найваші, не включили ці питання до переговорів, зробивши їх окремими проблемами. Більше того, вони надали озброєним рухам легітимності, визнавши їх і почавши переговори з ними, що привело до угоди в Джубі в 2020 році. На сьогоднішній день війни тривають, а кількість озброєних угрупувань і ополченців зростає. При цьому уряд підтримує їх створення, навчання і озброєння.
Коли 15 квітня 2023 року спалахнула війна, більшість суданців вірили, що вона триватиме усього декілька днів. Але такі гасла, як «Баль бас» («Тримайся до останнього»), підігрівали заклики до її продовження, незважаючи на відступ армії, падіння міст і безкінечні руйнування. Цьому сприяли шокуючі відеозаписи, які демонстрували жахливі злочини Сил швидкого реагування проти мирного населення.
Головнокомандуючий армією генерал Абдель Фаттах аль-Бурхан неодноразово заявляв, що сяде за стіл переговорів тільки за виконанням низки умов, включаючи виведення Сил швидкого реагування із житлових кварталів і громадських будівель, а також повернення вкраденого майна власникам. Проте очевидним було те, що друга вимога є абсолютно не виконуваною, адже як можна повернути те, що вже знищено, вивезено чи загубилось в ході війни?
Поки аль-Бурхан відмовлявся від переговорів, злочини Сил швидкого реагування, такі як вбивства, насильство, грабування, вигнання людей, знищення майна і інфраструктури, продовжились. Примітним є те, що армія не вживає ніяких дій для припинення цього постійного насильства, незважаючи на свої значні можливості і досвід. Складається враження, що ті, хто утримують армію від дій, навмисно розв’язують руки Силам швидкого реагування, щоб добитись своїх цілей: знищити рамкову угоду і усунути громадянських прибічників Британії. Що, у свою чергу, співпадає зі стратегічними інтересами США.
Наслідки війни виявились руйнівними для народу Судану: багато хто стали біженцями, внутрішньо переміщеними чи жебраками, у той час як інші вимушені мігрувати між штатами в пошуках прожитку. Ці соціально-економічні труднощі привели до того, що люди починають погоджуватись з ідеєю переговорів, які вони раніше відкидали. Війна досягла своїх цілей: рамкова угода знищена, сили за свободу і зміни ослаблені, а їх гасла, такі як «Тільки громадянська влада!», зникли, уступивши місце ствердженню «Тільки військова влада!». Масові протести проти військового правління змінились озброєним опором, а гасло «Армія в казарми» було замінено фактичним встановленням влади військових, які тепер управляють країною без конкурентів.
Проте гірко усвідомлювати, що досягнення цих цілей призвело до масштабного кровопролиття і загибелі багатої кількості невинних життів, і усе це для того, щоб вимусити суспільство погодитись з тим, що раніше воно категорично відкидало.
Капіталістична демократична система, нав’язана колонізаторами, є аморальною і злочинною: вона слідує маніакальній макіавелістській логіці, виправдовуючи будь-які засоби заради досягнення своїх цілей.
В Ісламі принцип «ціль виправдовує засоби» категорично неприйнятний. Засоби завжди повинні відповідати вимогам Шаріату, і будь-який засіб, який веде до забороненого, також є гріховним. Іслам забороняє кровопролиття серед мусульман заради встановлення громадянських чи військових режимів, а також заради демократії, секуляризму, регіоналізму чи племінної ворожнечі. Ті, хто б’ються під такими стягами, коять тяжкий гріх і потраплять до Пекла, і огидним буде їх притулок.
Єдиним рішенням є встановлення Ісламського правління, здатного припинити хаос, усунути несправедливість, об’єднати мусульман і встановити закони Аллаха за допомогою держави Ісламу — Праведного Халіфату за методом Пророцтва. Пророк ﷺ сказав:
فَإِنَّهُ مَنْ يَعِشْ مِنْكُمْ فَسَيَرَى اخْتِلَافاً كَثِيراً، فَعَلَيْكُمْ بِسُنَّتِي وَسُنَّةِ الْخُلَفَاءِ الرَّاشِدِينَ الْمَهْدِيِّينَ، فَتَمَسَّكُوا بِهَا وَعَضُّوا عَلَيْهَا بِالنَّوَاجِذِ
«Воістину, той із вас, хто проживе (досить довго), побачить багато розбіжностей, і тому вам слід дотримуватись моєї Сунни і сунни і праведних халіфів, ведомих правильним шляхом, так тримайтесь же за неї корінними зубами» (аль-Хакім).
Газета «Ар-Рая»
Мухаммад Джами (Абу Айман)
Помічник офіційного представника Хізб ут-Тахрір, Судан
20.11.2024
