У межах цього дослідження будуть розглянуті три поняття: Халіфат, Умма і зміни.
Халіфат — це не просто історичний термін, який нагадує про часи пересування на верблюдах, караванів і мечів, як стверджують вороги Ісламу. Халіфат зовсім не входить в протиріччя з сучасними формами цивілізації, навпаки, це держава науки, яка зробила значний внесок до усіх сучасних досягнень і відкриттів, адже розвиток науки носить накопичувальний характер.
Халіфат — це не ілюзія, яка живить уяву, а держава, яка протягом тринадцяти сторіч займала провідне місце у світі, шість сторіч із яких була беззаперечним світовим лідером.
У цьому році з приходом місяця і Раджаб ми бачимо в ньому пробудження до спонукання мусульман, адже в місяці Раджаб 1342 р.х. (1924 р.) арабські і турецькі зрадники, рухомі підступністю Британії, зруйнували Халіфат. Вони замінили краще гіршим, створивши слабкі національні держави, які привели мусульман до зубожіння, приниження і розбрату. Іслам був відсторонений від життя, єдність Умми була зруйнована, а у руля були поставлені зрадники, які пригноблювали свої народи і дозволяли Заходу грабувати наші багатства, перешкоджаючи нашому поверненню до своїх істинних основ.
Зараз, по спливанню 104 болючих років з миті руйнування Халіфату, ми знов входимо до місяця Раджаб, який цього разу припав на січень і співпав зі святкуваннями 69-річчя фіктивної незалежності Судану. Цей символізм проводить чіткий кордон між істиною, представленою Халіфатом та Ісламом, і брехнею, втіленою в демократії і секуляризмі.
Для більш ясного розуміння я нагадаю епізод із нещодавнього минулого, який підкреслює велич і значущість Халіфату. В 1924 році на напруженому засіданні британської Палати общин депутати обурювались і опозиція звинувачувала уряд, задаючи питання: як Британія могла визнати незалежність Туреччини? Тодішній міністр іноземних справ Джордж Натаніель Керзон відповів їм: «Ми знищили Туреччину, яка більше ніколи не підніметься, тому що ми знищили її силу, яка полягає у двох речах: в Ісламі і Халіфаті».
Саме Керзон, міністр іноземних справ Британії, в ході Лозаннської конференції 20 листопада 1922 року висунув чотири умови для визнання незалежності Туреччини:
- Ліквідація Халіфату;
- Висилка халіфа;
- Конфіскація майна халіфа;
- Об’явлення Туреччини світською державою.
Перші три умови стосувались Халіфату, а четверта — Ісламу як системи для життя. Халіфат був вимушений прийняти цю гірку чашу з отрутою, після чого Туреччина, яка протягом трьох сторіч була у світі державою номер один, і чиї слова і накази беззаперечно виконувались, перетворилась на світську Туреччину, яка реалізовує проекти Заходу на наших землях, щоб заслужити прихильність головуючої держави — Америки!
Такою є суть Халіфату як форми правління в Ісламі і законного методу реалізації його систем в житті. Халіфат оживляє приписи і закони Ісламу, роблячи їх невід’ємною частиною життя людей. Саме тому невірний Керзон, який ненавидить Іслам, ув’язав нерозривним зв’язком Халіфат з Ісламом. Халіфат — це не просто елемент Ісламу, а метод, завдяки якому Іслам втілюється у житті мусульман, охоплюючи усі аспекти повсякденного життя.
Щодо поняття Умма, то воно, з точки зору мови, означає «групу людей, які прагнуть до однієї цілі». В термінології і в Шаріаті, згідно Корану і Сунни, слово Умма має декілька значень, найбільш важливим із яких є те, що це сукупність людей, яка несе одне послання, тобто дотримується однієї акиди. Отож, ні існуванню різних Умм, заснованих на державності, місцерозташуванні, расі чи племені. Умма формується на основі ідеології чи переконань. В межах цього дослідження розглядається Ісламська Умма — краща Умма, виведена на благо людства. Вони дотримується Ісламу, живе за його законами і поширює його серед людей, виводячи їх із пітьми до світла.
Ця Умма, незважаючи на атаки з боку ворогів серед людей і джинів, залишається живою. Її життєва сила як єдиної Умми долає будь-які кордони, в’язниці і будь-які обмеження. Так, революції Арабської весни поширились як полум’я, виходячи за межі роздільних ліній Сайкса-Піко, демонструючи ефект доміно і підтверджуючи ідею єдиної Умми, розділених лише тиранічними режимами. Почалась вона у Тунісі 17 грудня 2010 року, вимусивши президента втікати. Потім 25 січня 2011 року вона охопила Єгипет, завершившись відставкою його президента. Далі послідував Ємен, 11 лютого 2011 року президент також пішов у відставку. 13 лютого 2011 року іскра перекинулась на Бахрейн, де люди почали протести за покращення життя. 17 лютого 2011 року полум’я революцій досягло Лівії і завершилось усе вбивством Муаммара Каддафі. Нарешті, 15 березня 2011 року воно перекинулось на Сирію, де революція прийняла особливого характеру, оскільки її головною ціллю стало втілення Ісламу, що викликало запеклий опір невірних, зробивши цю революцію найбільш затяжною, відгуки якої чути донині.
Ці революції показали істинне прагнення Умми до змін, проте відсутність повного усвідомлення проекту, здатного повністю змінити нинішню порочну реальність, володіючи можливістю не тільки зруйнувати нав’язані реальністю окови, але й привести до повного звільнення. Це можливо тільки за наявністю глибокого, ясного розуміння наступних аспектів:
Перший — це відповідь на питання: хто ми, повсталі? Якщо відповіддю буде: ми — громадяни міні-держав Сайкса-Піко, де релігія відокремлена від життя, а закони засновані на національних ідеях, де істина і брехня визначаються більшістю, тоді наш вибір залишиться в межах систем, заснованих на відокремленні релігії від життя. Ми будемо прагнути замінити диктатуру на демократію або демократію на теократію, і наше положення не зміниться — ми так і залишимось в тій реальності, в якій живемо зараз.
Але якщо ми відповімо, що ми — мусульмани, а Іслам — це акида, із якої витікає система, тобто релігія, на якій будується держава, тоді ми вийдемо із існуючого порочного кола, викриємо обман і підступи невірного Заходу. І лише в такому випадку ми скеруємось до проекту, який відображає нашу суть і догоджає Аллаху.
Другий аспект полягає у визначенні суті хвороби, яка вимагає зцілення, і розуміння того, коли вона почалась.
Суть хвороби полягає в тому, що ми усе іще перебуваємо під гнітом невірного колонізатора – джерела усіх лих і нещасть. Ця хвороба почалась з руйнування Халіфату 28 Раджаба 1342 року хіджри.
Єдиний засіб від цієї хвороби, тобто звільнення від колоніалізму – це відмова від переконань і системи, які були принесені колонізатором, а це можливо лише з поверненням до інших переконань і системи, а саме з поверненням до Ісламу і до Халіфату.
Тому будь-який заклик до прийняття хоч якоїсь частини невірної західної культури – це або невігластво, або зрадництво. Такі дії вводять людей в оману формальними революціями, які на ділі зберігають лихий стан, а інколи навіть усугубляють його, тим самим вбиваючи надію на зміни в серцях мусульман.
Таким чином, будь-який проект змін, який закликає до демократії, світськості, громадянської влади чи інших форм правління, створених західною культурою, є корінням хвороби і основою нещасть. Усе це лише закріплює залежність від колоніального Заходу.
Отож, проект змін повинен бути альтернативою порочній реальності, відповідати на усі питання, які стосуються цього життя, його зародження і того, що чекає на нього у майбутньому, включати до себе системи, які охоплюють усі життєві питання, як колишні, так і теперішні і майбутні, і пропонувати рішення, позбавлені побічних ефектів і не схильних змінам, залишаючись актуальними, незважаючи на мінливі обставини, і цим проектом є тільки Іслам.
Таким чином, проект, який Умма повинна взяти на себе як лідер у здійсненні змін, є необхідним не тільки їй самій, але й усьому світу. Цей проект — Халіфат, який представляє собою метод для застосування законів і систем Ісламу, а також для скасування впливу невірного Заходу, його систем, культури і образу життя спочатку на наших землях, а потім і в усьому світі. Нехай старанні стараються на цьому шляху, адже в цьому є благо як в мирському житті, так і в Вічному.
Газета «Ар-Рая»
Хатім Джаафар
Член представницької ради Хізб ут-Тахрір» в Судані
15.01.2025
