12 серпня 2025 року у столиці Йорданії Аммані відбулась трибічна зустріч за участю Йорданії, Сирії і США. У ній взяли участь міністр закордонних справ Сирії Асаад аш-Шібані, міністр закордонних справ Йорданії Айман ас-Сафаді і спеціальний посланець США Том Барак. Зустріч проходила під приводом так званої спроби врегулювати кризу в Ес-Сувейді і підтримати стабільність у Сирії. Однак, як сама зустріч, таке і події, які їй передували — озброєні зіткнення в Ес-Сувейді, авіаудари єврейського утворення по Дамаску і його околицям, а також масштабні репресії проти племен і бедуїнів — вказують на те, що істинною метою є зовсім не стабільність, а закріплення впливу Америки, нав’язування рішень, вигідних ворогам Умми, і приборкання голосу революційного народу.
Після об’явлення про припинення вогню в Ес-Сувейді на тлі зіткнень між племенами і озброєними формуваннями, напряму пов’язаними з єврейським утворенням, і на тлі ескалації з боку цього утворення у вигляді авіаударів, відбулась низка зустрічей, одна із яких була у Парижі, а потім пройшла остання трибічна зустріч в Аммані. Усі вони несуть ясний і недвозначний посил: доля Сирії вирішується за зачиненими дверима під наглядом США і за участю регіональних режимів. Усі події, які відбулись, включаючи інцидент в Ес-Сувейді, — не більше, аніж інструмент тиску у межах брудної міжнародної ігри.
Офіційні ЗМІ подали зустріч як «крок до відновлення і забезпечення суверенітету». Однак насправді сторони-учасники не запропонували нічого, крім рішень, скерованих на збереження впливу Америки і єврейського утворення, закріплення залежності і віддалення держави від реалізації істинної сили. Досить зазначити, що навіть йорданські аналітики самі визнали: продовження конфлікту на півдні становить пряму загрозу кордонам Йорданії, а крах єврейського утворення не відповідає інтересам цієї країни. Це означає, що у першу і в останню чергу ціллю зустрічі було забезпечення безпеки Йорданії і збереження єврейського утворення.
Пряма участь Америки у зустрічі і нав’язування нею свого плану під приводом «припинення бойових дій» розкриває суть її ролі, яка з самого початку була рушійною силою подій у Сирії. Зустріч в Аммані — це чергова ланка у ланцюзі американського втручання, ціль якого — закріпити свій вплив і підготувати підґрунтя для нормалізації відносин з окупаційним утворенням шляхом схвалення так званих «Угод Авраама».
Будь-який, хто уважно стежить за подіями, які відбуваються, доходить до низки важливих висновків:
По-перше, єврейське утворення є ключовим гравцем на цій сцені. Воно вилучає вигоду із будь-якого розвитку подій і підживлює їх, щоб отримати свої дивіденди, про які заявляє відкрито і регулярно. Отож, будь-яка зустріч, яка ігнорує цю роль або закриває на неї очі — це, по суті, співучасть у злочині і легалізація агресії.
По-друге, трибічна зустріч стала спробою відновити міжнародну опіку над Сирією. Перехідному уряду нав’язуються політичні і оборонні домовленості під контролем США, включаючи управління південним регіоном і визнання місцевих озброєних угрупувань — найманців єврейського утворення — як «політичних партнерів», незважаючи на їх жахливі злочини проти племен. Це ніщо інше, як попрання крові невинних і легітимізація сепаратистських анклавів, які опираються на ворога.
По-третє, усі розмови про загрозу розпаду Сирії і появу багато дрібних держав — це інструмент тиску з метою вимусити прийняти будь-яке запропоноване рішення і забезпечення безпеки окупаційного режиму. Уявна турбота про захист друзов — лише прикриття для прямого втручання євреїв і утвердження сепаратистських угрупувань у якості альтернативи державним інститутам. Усе це робиться не через любов до якого-небудь народу, а заради отримання гарантій і просунення до підписання зобов’язань, які забезпечать безпеку єврейському утворенню.
По-четверте, «відновлення Сирії» і «повернення біженців» — це хибні гасла, ціллю яких є виграти час і просунути політичний план, який зводить нанівець революцію і перетворює сирійське питання із справи звільнення і корінного перетворення на просто питання гуманітарного і благочинного забезпечення. При цьому влада над державою залишиться у руках зовнішніх сил.
По-п’яте, опора на Вашингтон, Амман або будь-які інші столиці не принесе ані стабільності, ані незалежності. Навпаки, це лише посилить залежність і призведе до подальшої відмови від своїх позицій. Будь-яке «врегулювання», нав’язане ззовні, — це крок до розтрати результатів революції, зміцнення впливу колонізаторів і посилення тиску на муджахідів із свобідного народу.
Сукупність фактів підтверджує те, що трибічна зустріч в Аммані — це ніщо інше, як крок на шляху нав’язування нормалізації зі злочинним єврейським утворенням. Нехай про це не говориться прямо, однак розмови про «стабілізацію Сирії» у відриві від вигнання євреїв з окупованих сирійських територій, не говорячи вже про звільнення Благословенної землі Палестини і ігнорування пролитої крові шахідів із числа бедуїнів і племен, загиблих як в Ес-Сувейді так і в Газі, це лише підготовка підґрунтя для принизливого співіснування з єврейським утворенням.
У зв’язку з цим жителям Шаму необхідно рішуче відкинути ці змовницькі проекти і не піддаватись на хибні гасла «миру і стабільності», якими прикриваються злочини сіоністів. Шлях до безпеки і незалежності не йде через Вашингтон чи Амман, а проходить через прихильність Шаріату Аллаха, опору на Умму та її щиру народну базу, а також продовження революційного шляху до повної ліквідації іноземної опіки і викорінення єврейського утворення.
Всевишній Аллах сказав:
وَلَا تَرْكَنُوا إِلَى الَّذِينَ ظَلَمُوا فَتَمَسَّكُمُ النَّارُ وَمَا لَكُم مِّن دُونِ اللَّهِ مِنْ أَوْلِيَاء ثُمَّ لَا تُنصَرُونَ
«Не схиляйтесь на бік беззаконників, щоб вас не торкнувся Вогонь. Немає у вас покровителів і помічників, крім Аллаха, і тоді ніхто вам не надасть підтримки» (11:113).
Давайте зрозуміємо: кожен крок у бік звертання за допомогою до Америки і Заходу або участь у проектах Йорданії і єврейського утворення по розвалу Сирії — це тяжке зрадництво цілей революції і крові шахідів. Перший крок до перемоги — це відкрите зречення від усіх проектів по нормалізації, щире прагнення до встановлення Шаріату Аллаха і тверда опора на революційну народну базу, адже саме вона після Всемогутнього Аллаха є справжньою опорою у часи криз і труднощів.

