Початок 2014 р. відзначився ескалацією міжнародного суперництва за вплив в Україні.
До кінця 2013 року в Україні знову створилися умови для зміни її політичного вектора після того, як вона стала рухатись у фарватері російської зовнішньої політики після нищівного реваншу проросійських сил на президентських виборах в 2010 р. Злочини проти українського народу, санкціоновані Януковичем в лютому 2014 р., привели до його вимушеної втечі в Росію, в результаті чого влада в Україні перейшла до проєвропейських політиків.
Росія, в пам’яті якої ще не стерлося її фіаско під час Помаранчевої революції 2004 року, не змогла нічого запропонувати, крім прикритої, а згодом – і відкритої збройної агресії в Криму і на Донбасі під гаслами захисту російськомовного населення цих регіонів.
Після трьох років з початку української кризи для розуміння її причин і наслідків необхідно внести ясність в наступні аспекти:
1. Потенціал України та плани наддержав стосовно нього.
Після розпаду СРСР всі наддержави, включаючи правонаступницю СРСР – Росію, – звернули увагу на крайню необхідність встановлення впливу на українську політичну еліту. Цьому передувала ціла низка причин. За площею Україна посідає перше місце серед країн, яки повністю знаходяться в Європі. Близько 43 мільйонів її жителів дозволяють їй зайняти сьоме місце серед європейських країн за чисельністю населення. Зручне геополітичне розташування з виходом до Чорного моря, величезний сільськогосподарський, промисловий і науковий потенціал, який дістався Україні в спадок від СРСР, а також значна кількість корисних копалин роблять її ласим шматочком для наддержав.
Особливо це стосується Росії, керівництво якої розглядає Україну як обов’язкову умову відродження т.зв. «Російської Імперії». У Росії добре усвідомлюють, що програш у цій сутичці стане нищівним ударом для Росії в багатьох сферах: безпеки, економіці, ринках збуту і т.д.
Що стосується ЄС, то керівництво країн, що лідирують в ЄС, перш за все розглядає економічний потенціал України в світлі своїх перспектив в сфері промисловості, людського ресурсу, ринків збуту і т.д. ЄС не вбачає вплив в Україні як фактор, який сприятиме зміцненню її безпеки, тому що безпеку Європи віддано в руки НАТО під керівництвом США.
Що стосується США, то цінність України для Америки, в першу чергу, полягає в розширенні НАТО, тому що це дозволить США встановити черговий заслін проти Росії, особливо в важливості чорноморських портів для проектування свого військового впливу на РФ. Також розширення НАТО за рахунок України дозволяє тиснути на Росію і примушує її до того, щоб вона не перешкоджала, а при можливості – навіть сприяла американським інтересам в інших регіонах світу.
2. Реакція ЄС і США на збройне вторгнення Росії в Україну.
В ході анексії Криму в 2014 році посли європейських країн і США неодноразово просили українських політиків не провокувати російських військових на активні дії.
«Я цілими днями був на зв’язку з відповідними послами європейських країн і США. І з їхнього боку завжди було прохання: не дайте спровокувати російських військових на більш рішучі дії», – згадує голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров.
Також варто згадати про заяву тодішнього глави військової розвідки США Майкла Флінна про те, що високопоставлені американські чиновники були попереджені про заплановані військові дії Росії в Криму приблизно за тиждень до початку пересування військ РФ.
Вищенаведені слова голови Меджлісу кримськотатарського народу відображають червону лінію, якою і по сьогодні пронизана реакція ЄС і США по відношенню до української кризи і агресії Росії.
Якщо говорити про причини такої реакції ЄС, починаючи з лютого 2014 року і до тепер, то вона криється в тому, що лідери ЄС в особі Німеччини та Франції були ошелешені зухвалістю Росії. Саме тому вони роблять ставку на санкції і всіма силами намагаються утихомирити Росію, побоюючись повномасштабного вторгнення останньої в Україну за грузинським сценарієм 2008 р.
Що стосується США, то їхня позиція є більш зрадливою і підступною. Будучи проінформованими про це за тиждень до початку російського вторгнення до Криму, вони вважали за краще вичікувати, дозволивши Росії вплутатися в авантюру, що закінчилася тим, що Росія анексувала Крим і загрузла в трясовині конфлікту на Донбасі.
Анексія Криму Росією і пряма участь в конфлікті на Сході України є розсіченою бровою на обличчі РФ, за якою США завжди можуть наносити удари, коли виникатиме необхідність схилити Росію до тих чи інших політичних рішень у найширшому спектрі геополітичних проблем, будь то здавлювання Китаю, допомога або бездіяльність в рамках реалізації планів США на Близькому Сході (наприклад, питання іранської ядерної програми і сприяння в придушенні сирійської революції), або залякування ЄС брязкотінням зброєю з тим, щоб Європа все глибше грузнула в американських обіймах НАТО.
3. Короткозорість і політична неспроможність Росії в цьому конфлікті.
Що стосується Росії, то її позиція красномовно озвучена царем Олександром III (1845-1894): «У всьому світі у нас тільки 2 вірних союзника – наша армія і флот». Незважаючи на історичну, мовну, демографічну та географічну близькість, Росія зазнала повного краху в спробах проектування свого політичного впливу на Україну. Її останнім аргументом стали «армія і флот», а саме – фізичне вторгнення і анексія територій. В результаті Росія, можливо, назавжди покінчила з постійним балансуванням України між Росією і Європою, яка мала місце з моменту розпаду СРСР при всіх українських президентах, будь то Кравчук, Кучма, Ющенко чи Янукович.
Неможливість позитивного вирішення української кризи для РФ в силу анексії Криму перетворила її в «державу – найманого вбивцю», який готовий виконувати найбруднішу роботу, щоб отримати хоч найменший шанс повернутися в клуб т.зв. «цивілізованих» наддержав. Наступна недвозначна заява Путіна в червні 2016 року є найкращим тому свідченням: «Америка – велика держава. Сьогодні, напевно, єдина супердержава. Ми це приймаємо. Ми хочемо і готові працювати зі Сполученими Штатами».
Це і є короткий опис причин, наслідків та подій, що відбуваються навколо української кризи.
Що стосується народу України, то він, як і багато інших народів в різних куточках світу, став заручником суперництва наддержав.
Українському народу не варто обманювати себе гаслами, які використовують ці держави, виправдовуючи свої позиції по відношенню до української кризи. Захист російськомовного населення, задоволення прагнень українського народу до європейських цінностей, турбота про збереження життя мирних громадян на Донбасі – ці та подібні до них гасла – не більше ніж ширма, яку використовують ці держави для просування своїх геополітичних інтересів. Росія продовжує свої злочини в Криму і на Донбасі. США маніпулюють можливістю надання летальної зброї Україні, шантажуючи цим Росію для її використання в інших геополітичних питаннях, а Європа, яка втратила дар мови від зухвалості Росії, навіть не в змозі зібрати волю в один кулак і надати Україні безвізовий режим.
Така суть сьогоднішньої міжнародної політики, де наддержави стовпилися навколо багатьох народів з тим, щоб поласувати їхніми ресурсами.
Це положення буде зберігатися до тих пір, поки на світовий арені не з’явиться держава, заснована на чистій ісламській ідеології, для якої турбота про добробут людства буде реальною метою, а не порожнім гаслом, вимова якого з вуст лідерів наддержав сьогодні не викликає нічого, крім відрази.
وَإِذَا قِيلَ لَهُمۡ لَا تُفۡسِدُواْ فِي ٱلۡأَرۡضِ قَالُوٓاْ إِنَّمَا نَحۡنُ مُصۡلِحُونَ ١١ أَلَآ إِنَّهُمۡ هُمُ ٱلۡمُفۡسِدُونَ وَلَٰكِن لَّا يَشۡعُرُونَ ١٢
«Коли говорять їм: «Не чиніть безчестя на землі», вони відповідають: «Та ми ж тільки робимо краще!» Та ж ні! Воістину, вони — нечестивці, хоча самі цього й не відчувають!» (2:11,12).
Фазил Амзаєв
Голова інформаційного офису Хізб ут-Тахрір в Україні
17.01.2017
