2 березня голова самопроголошеної ДНР Олександр Захарченко розповів в інтерв’ю російським ЗМІ про ультиматум з приводу блокади Донбасу:
«Зараз пішов відлік. Кожен день — це той цвях, який вбивається у кришку труни країни, яка називалась раніше Україна. Максимум 60 днів — і держава практично перестане існувати», заявив він.
Захарченко також заявив, що вже чекає на початок загострення військових дій на Донбасі.
Початок 2017 р. ознаменувався новою ескалацією конфлікту на Донбасі.
У середині січня 2017 р. за ініціативою депутатів Верховної Ради України Семена Сємєнчєнко, Павла Костєнко та Володимира Парасюка почалась торгова блокада Окремих районів Донецької та Луганської областей (ОРДЛО), що знаходяться під контролем проросійських бойовиків. Дана акція, за словами її ініціаторів, ставить на меті звільнення утримуваних у самопроголошених республіках полонених, а також припинення фінансування тероризму через торгівлю з цими республіками.
Влада України, передбачаючи негативні наслідки даних кроків, практично одразу ж виступила проти: так, 27 січня голова донецької обласної військово-громадянської адміністрації Павло Жебровський заявив, що виступає за «врегульовану законодавчо» торгівлю з ОРДЛО.
З 29 січня, одразу після телефонної розмови Дональда Трампа з Володимиром Путіним, почались бойові дії в Авдіївці. Як відомо, з цього дня почався інтенсивний обстріл українських позицій із заборонених Мінськими домовленостями артилерійських та реактивних систем та танків.
15 лютого кабінет міністрів України ввів надзвичайний стан в енергетиці через нестачу вугілля для вироблення необхідної кількості електроенергії, що стало наслідком блокади Донбасу, яка почалась з початку року.
На додаток до цього варто відзначити, що заяви, зроблені американськими відповідальними особами з питання української кризи у лютому 2017 р., стали повним розчаруванням для Росії.
2 лютого 2017 р. під час свого першого виступу новопризначений представник США при ООН Ніккі Хейлі заявила:
«США стоять разом з народом України, який більше трьох років страждає від окупації та військової інтервенції Росії... США продовжують засуджувати та закликають негайно припинити російську окупацію Криму. Крим є частиною України».
15 лютого президент США Дональд Трамп опублікував т.з. «твіт повного розчарування», в якому він заявив, що Крим був захоплений Росією через надмірну м’якість Обами.
А напередодні ввечері про позицію Дональда Трампа по відношенню до Росії стосовно Криму висловився офіційний представник Білого дому Шон Спейсер:
«Президент Трамп чітко дав зрозуміти, що чекає від російського парламенту деескалації насильства на Україні та повернення Криму».
Погрози Захарченко, що пролунали на тлі вищезгаданих подій, стали результатом закінчення строку ультиматуму з боку «влади» ДНР з вимогою припинити блокаду ОРДЛО. З початку весни самопроголошені республіки припинили постачання вугілля на територію України та «націоналізували» українські промислові підприємства, що знаходяться на підконтрольній їм території.
Сьогодні для усіх очевидно, що українська криза з самого початку не була ізольованою від інших міжнародних проблем. Наддержави, у більшій — Росія та США, а у меншій — європейські держави (Франція, Англія, а також Німеччина), періодично використовують загострення української кризи для просунення своїх інтересів.
Так, доречно говорити про перерозподіл товаропотоків з боку українських олігархів у справі торгівлі з самопроголошеними республіками, проте з урахуванням важливості української кризи для міжнародних гравців даний чинник може бути, у кращому випадку, лише супутнім, але зовсім не основоположних.
Численні епізоди загострення виникають через природні внутрішні причини, але нерідко є результатом впливу даних міжнародних гравців. Ані для кого не секрет, що т.з. «голови» самопроголошених республік є не більше аніж маріонетками Кремля, а слабкість українського уряду в умовах непроголошеної війни та економічної кризи робить його безпорадним у протистоянні самовільній ініціативі трьох народних депутатів, за якими, можливо, стоять певні зовнішні сили.
Що стосується можливості втілення озвученого Захарченко сценарію, то вони виглядають вкрай малоймовірними. Ініціатива у даному питанні Росією була упущена у першій половині 2014 р., коли йшов процес т.з. «возз’єднання Криму з Росією». Тоді Росія з усією рішучістю готувалась до повномасштабного вторгнення у випадку початку опору з боку озброєних сил України, які на ту мить знаходились на території Криму. Сьогодні сценарій масштабного вторгнення в Україну обернеться колосальними втратами для самої Росії. Хоча, безперечно, невелика ймовірність описаного Захарченко сценарію присутня, і це відбувається у силу того, що сучасна Росія у повній відповідності до традиції,що склалася протягом багатьох сторіч, віддає перевагу військовим важелям перед політичними маневрами.
Добитися розпаду України виключно економічними важелями, а саме — припиненням поставок вугілля та «націоналізацією» українських підприємств, неможливо. У найближчий час український уряд за допомогою т.з. «західних партнерів» знайде альтернативну заміну даним поставкам.
В українській кризі основне протистояння відбувається між США та Росією. Європа практично з самого початку кризи, побоюючись великомасштабного конфлікту біля своїх кордонів, дотримується політики умиротворення Росії, накладання санкцій та заморожування конфлікту. У даному протистоянні США знаходяться у положенні атакуючого, а Росія — у положенні того, хто обороняється.
Анексія Криму та конфлікт на Сході України є «ахіллесовою п’ятою» Росії. Невтримне бажання Росії повернутись у міжнародний клуб світових наддержав будь-якою ціною давно зробило її податливою на вмовляння США «співпрацювати по самому широкому спектру міжнародних питань». З миті початку української кризи США використовували Росію для рішення таких міжнародних питань, як іранська ядерна програма, «врегулювання сирійської кризи» та залякування Європи з метою підсилення позицій НАТО.
З приходом адміністрації нового президента Дональда Трампа, який визначив для своєї зовнішньої політики головним пріоритетом протистояння зростаючій економічній та військовій потужності Китаю, у політично короткозорої Росії з’явився черговий шанс вислужитися перед США. Проте її зовнішньополітична бездарність не дозволяє їй зрозуміти, що Америка, принаймні — у середньостроковій перспективі, не погодиться з повним врегулюванням української кризи , адже у її розумінні буде вкрай глупо зарізати курицю, яка несе золоті яйця.
У цьому і полягає політика сучасних наддержав в українській кризі, для яких Україна, її багатства та народ є не більше ніж видатковим матеріалом у досягненні своїх міжнародних інтересів.
Газета «Ар-Рая»
Фазил Амзаєв
Голова інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір в Україні
05.03.2017
