Термін «Ахл-юс-Сунна валь-Джамаа» 17 ч.

Статті
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

Думки, які мають зв’язок з віровченням (акидою )

Людина, яка читає Книгу Аллаха та Сунну Пророка Мухаммада (с.а.с.) помічає деяку третю категорію думок, які можна вважати питаннями, пов’язаними з переконаннями, оскільки вимагаєма позиція у відношенні думок, пов’язаних з переконаннями, полягає у їх прийнятті та визнанні. Як, наприклад, питання, чи бачив Посланець Аллаха (с.а.с.) свого Господа під час піднесення на Сьоме небо у ніч «аль-Ісрава аль-Мірадж» або ні? Дане питання пов’язане з переконаннями, тобто з прийняттям цього повідомлення,яке підтверджується припустимими по своїй передачі доказами та неоднозначними по своєму змісту текстами. Тут простежується, як це питання опинилося заручником припущення, яке примушує мусульманина обирати одне із двох тверджень, що повинно відбуватись на основі принципу найбільшої ймовірності (галябат аз-зон). Проте, враховуючи той факт, що Священний Коран засуджує слідування припущенням у питаннях переконань, позиція мусульманина у відношенні цих думок полягає у їх прийнятті та недопустимості (заборонності) доведення їх до рівня категоричності,оскільки позиція категоричності передбачає визнати свого опонента невіруючим,у той час як ці питання будуються на припускаємих по своїй передачі та значенню текстах;отож неможливо на підґрунті припущень виносити вердикт про невір’я тієї чи іншої людини!

Подібні думки отримали назву «питання,пов’язані з переконаннями». Це такі питання, як кордони безгрішності Пророка Мухаммада (с.а.с.), лицезріння Господа у Судний день та інші аналогічні питання, які допускають , що дімка однієї із двох сторін,які ведуть суперечку одна з одною , є правильною, а думка іншої — помилковою. У зв’язку з цим жодна із цих двох сторін не має права (тобто їй заборонено) звинувачувати у невір’ї протилежну сторону на підґрунті розбіжностей у цих питаннях.

Нелегка специфіка розбіжності

Не завжди розбіжності вирішуються з такою легкістю . Як ми говорили раніше, є питання, де необхідно прокреслити тонку грань між схвальною розбіжністю та засуджуваною. Іслам не залишив без уваги ці питання, навпаки, закріпив азбуку побудови віровчення (акиди) на основі категоричності , достовірності та доказів, а також відхилив домисли , сумніви та забобони. Іслам пояснив питання, які можна розглядати і які неможна. Благородні сподвижники Пророка Мухаммада (с.а.с.) слідовали цьому методу і були захищені від роз’єднаності у питаннях віровчення. Помилковість методу мутакаллімів (догматів) та неправильність методу розгляду деяких питань повертаються до тієї людини, яка зробила помилку, а не до Ісламу та його методу.

Після того, як Пророк Мухаммад (с.а.с.) покинув цей тлінний світ та розширились кордони Ісламської Держави, мусульмани вступили у дискусії з іншими народами, внаслідок чого в ісламську просвіту проникло багато думок, які мусульмани взялись досліджувати, щоб надати з їх приводу шаріатську відповідь . Під час досліджень та розглядів цих думок в оточенні мусульман виникли суперечки, що привело до появи різноманітних мусульманських груп,як, наприклад, шиїти, мутазіліти, харіджити, джабаріти та інші.

Більшість прибічників цих груп, які намагаються люто довести свою правоту у тому чи іншому питанні, не звернуло уваги та саму природу(тобто суть) цих думок, які стали предметом розбіжностей. Чи ведуть ці думки до віровідступництва або ні? Чи є ці думки основними, базовими питаннями у віровченні, як, наприклад, існування Всевишнього Аллаха, доказ Священного Корану або категоричність пророцтва Мухаммада (с.а.с.), істинність Пекла та його покарань? Або вони є думками, які допускають розбіжність, що не веде до віровідступництва, не позбавляючи своїх прибічників того імені, яким назвав їх Всевишній Аллах у Священному Корані:

وَجَاهِدُوا فِي اللَّهِ حَقَّ جِهَادِهِ هُوَ اجْتَبَاكُمْ وَمَا جَعَلَ عَلَيْكُمْ فِي الدِّينِ مِنْ حَرَجٍ مِّلَّةَ أَبِيكُمْ إِبْرَاهِيمَ هُوَ سَمَّاكُمُ الْمُسْلِمينَ مِن قَبْلُ وَفِي هَذَا لِيَكُونَ الرَّسُولُ شَهِيداً عَلَيْكُمْ وَتَكُونُوا شُهَدَاء عَلَى النَّاسِ فَأَقِيمُوا الصَّلَاةَ وَآتُوا الزَّكَاةَ وَاعْتَصِمُوا بِاللَّهِ هُوَ مَوْلَاكُمْ فَنِعْمَ الْمَوْلَى وَنِعْمَ النَّصِيرُ

«Докладайте зусиль на шляху Аллаха належним чином. Він обрав вас і не зробив для вас ніякого ускладнення у релігії. Такою є віра батька вашого Ібрахіма (Авраама). Аллах нарік вас мусульманами до цього і тут (у Корані), щоб Посланець був свідком про вас, а ви були свідками про людей. Робіть намаз, сплачуйте закят та міцно тримайтесь за Аллаха. Він — ваш Покровитель. Який же чудовий цей Покровитель! Який же чудовий цей Помічник!» (22:78)?

Заборонність розбіжності в основах релігії

Не викликає сумнівів у кожної благорозумної людини той факт, що Господь світів заборонив мусульманам вести суперечки в основах релігії, які повинні бути категоричними та безперечними. І людина у відношенні них повинна зайняти виключно одну із двох позицій, прийняти або відкинути, вірити або не вірити, і не існує іншого варіанту. Отож, одна позиція веде до віри, а інша приводить до невір’я.

Неможливо заперечувати, що немало розбіжностей торкнулось і категоричних питань, що призвело до численних звинувачень у віровідступництві на адресу прихильників цих думок. Усе ж таки, переважна частина розбіжностей не торкається тих небезпечних питань, розгляд яких нам заборонив Іслам. Навпаки, ці розбіжності зачепили другорядні питання віри, як, наприклад, питання розходження у розумінні деяких аятів , пов’язаних з божественними якостями.

Незважаючи на те, що Іслам допустив розбіжність у деяких вище згаданих питаннях, тим не менш, він встановив конкретні правила взаємодії з цими питаннями, щоб у двох можливих думок не з’явилась третя думка, яка руйнує віру у самому її підґрунті.

Спеціально для центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Покірний раб Аллаха — Абу Малік