Якщо допустити, що хадіс про розділення є по деяким своїм передачам достовірним
Розбір хадісу
По-перше, що стосується приписування «усі потраплять у вогонь», то очевидно, що це додавання немає ніякого підґрунтя і не сходиться ані з Кораном, ані з Сунною. Якщо допустити достовірність цього додавання та сказати, що група, яка врятувалась — це прихильники Сунни (суніти), то тут виникає питання. Хіба приналежність мусульманина до сунітів захистить його від потрапляння у Пекло за деякі свої гріхи? Якщо хтось скаже, що він увійде у Пекло ,а потім вийде, тоді можна сказати, що аналогічне положення обстоїть і з шиїтом, який не відступає від основних стовпів ісламського віровчення (акиди), про які ми розповідали раніше, але при цьому розходиться з сунітами у другорядних питаннях . Він увійде у пекло за свої гріховні справи, а потім Всевишній Аллах вирішить, куди його поселити. Як відомо в ісламській релігії, вердикт про невір’я виноситься виключно на підґрунті фактів та незаперечних доказів, тобто на підґрунті невір’я у ті речі, які Іслам зобов’язав людину вірити у них, або віри у ті речі, в які Іслам предписав людині не вірити, або сумніви в основних питаннях переконання, або скоєння вчинку, що свідчить про невір’я. Якщо людина не скоїла що-небудь із вище приведеного , то вона є прихильницею Ісламу, навіть якщо її називають шиїтом (імамітом), зейдитом, мутазилитом, салафітом, ашаритом і тому подібне.
Якщо нема стовідсоткової гарантії, що суніт, наприклад, не увійде у Пекло за свої деякі гріховні справи у силу своєї приналежності до Сунни, а навпаки — його може спіткати те, що спіткає мусульманина-шиїта або мусульманина-мутазилита, а саме — покарання, прощення та входження у Рай с дозволу Всевишнього Аллаха,тоді ствердження про те, що шиїт або мутазилит не входять у категорію групи, яка врятувалась, і потраплять у Пекло , не співвідноситься з принциповими основами Ісламу. Отож, неможна виділяти сунітів, шиїтів або іншу групу та говорити, що вони є групою, яка врятувалась, а решта інших потрапить у Пекло.
По-друге,коли мова йде про розділення на групи, то варто звертати увагу на наступні моменти . Якщо це відбувається у межах розбіжності у припускаємих (занній) питаннях, то це не веде до засуджуваному розходженню на течії та групи . Виходячи із цього, можна сказати, що такі групи, як ісмаїліти , друзи, нусайрити, бахаіти, бабаіти та кадьянвти не суперечили і не розділились, а повністю вийшли із Ісламу, навіть якщо їх і згадують дехто, коли мова йде про мусульманах та Іслам. І це кардинально відрізняється від розбіжності між сунітами та шиїтами, зейдитами та мутазилитами. При цьому варто підкреслити, що дана розбіжність не є заохочуваною . І мутазиліти не єдині навколо однієї людини у своїх думках та переконаннях. А тому варто розглядати кожного поодинці. Наприклад, серед шиїтів є такі групи, як заперечують пророцтво Посланця Аллаха ﷺ, говорячи, що янгол Джебраіл помилився ; подібні шиїти не рівні з шиїтами 12 імамів. Деякі крайні шиїти заявляють такі висловлювання про Коран, які виводять їх із Ісламу. Проте це не поширено серед усіх шиїтів. Аналогічне положення обстоїть і з сунітами, серед яких є такі групи, які описують Господа у постаті людини (муджассимити) або коять дії, які вводять у невір’я, і тому подібне. Проте це не стосується усіх сунітів. А тому неможна стверджувати, що усі суніти , або усі шиїти, або усі мутазиліти єдині навколо однієї людини або вчення однієї людини.
Отож, хадіс не говорить про те, що несуніти є невірними, і не виносить рішення про те, що несуніти попадуть у пекло, як і не вказує на те, щоб їх (сунітів) називали групою, яка врятувалась, оскільки той, хто врятувався — це той, хто зміг врятуватись від вогню Пекла, навіть якщо після перенесення тяжких покарань. Виходячи із цього , можна з впевненістю сказати, що мусульмани — це ті, які увірували в основні стовпи віри і не вірять у те, у що Іслам наказав не вірити, хто не сумнівається та не строїть припущень відносно того, що було предписано їм, як і не робить дії, які вводять у невір’я. Саме мусульмани представляють собою групу, яка врятувалась, незважаючи на відмінності у назвах.
Як підсумок, неможна говорити , що Ахл-юс-Сунна — це група , або вчення, або течія. Якщо шиїти, мутазиліти, ашарити — кожний із них — є групою, то Ахл-юс-Сунна не може бути групою.
Також неправильним буде, якщо мутазиліти або шиїти будуть вважати себе не із числа прихильників Сунни (Ахл-юс-Сунна),оскільки відступлення від прихильників Сунни означає відступлення від понять Ісламу та ісламського образу життя.
Як і неправильним буде, якщо яка-небудь група мусульман буде приписувати собі статус «аль-Джамаа», за винятком положення, якщо вона є частиною общини мусульман, яка знаходиться під управлінням одного Імама, який керує ними згідно з божественним законодавством (Шаріатом) на підґрунті присяги, отриманої від мусульман, які добровільно дали йому владу над собою. Адже право на владу Всевишній Аллах закріпив за народом, щоб він втілював Його закони на землі.
Хвала Аллаху — Господу світів!
Спеціально для Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Покірний раб Аллаха — Абу Малік
