Ашарити називали себе «Ахл-юс-Сунна ва аль-Джамаа», маючи на увазі назву своєї групи або релігійно-догматичної школи
Імам Абу аль-Хасан аль-Ашарій виховувався у мутазилитів. Відомий мусульманський вчений ас-Сабакій у книзі «Табакаташ-Шафій» пише, що Абу аль-Хасан аль-Ашарій знаходився разом з мутазилитами сорок років, добившись звання їх Імама. Аль-Хусейн ібн Мухаммад аль-Аскарій пише: «Аль-Ашарій був учнем аль-Джубаі, мав свою точку зору, міг сміливо вступати у дискусію зі своїм опонентом. Аль-Джубаі писав та видавав свої письмові праці. Проте не володів сильними здатностями у веденні дискусій. І коли його кликали на дискусію, він звертався до аль-Ашарій та говорив останньому: «Заміни мене».
Потім , по усій видимості, імам аль-Ашарій довгий час провів у своєму домі сам з собою та вирішив зректись від мутазилитського вчення. Історики пишуть, що він виступив у полеміку зі своїм вчителем Абу Алі аль-Джубаі по деяким питанням та отримав верх над останнім. Після того, що трапилось , імам аль-Ашарій не виходив із дому 15 днів . На шістнадцятий день він прийшов у велику мечеть міста, піднявся на трибуну (мінбар) та вигукнув: «Тим, хто мене знає та упізнали, і тим, хто мене не знає, говорю: я — Алі Абу-ль-Хасан, син Ісмаіла. Раніше, коли я не міг відрізнити істину від брехні, я попросив Аллаха направити мене на істинний шлях, і Він направив мене до тих переконань, які я виклав у своїх книгах. Сьогодні я відмовляюсь від переконань мутазилитів так само, як я відмовляюсь зараз від цього одягу», — і кинув свій халат на землю».
У імама аль-Ашарій було багато послідовників із числа сильних вчених у шафіїтській, малікітській та ханіфітській правових школах. Серед них — Абу Ісхак аль-Ісфірайіні, ас-Сулукі, аль-Бакілляні, Абу Бакр аль-Каффаль, аль-Джарджаній, Ібн аль-Фурак, аль-Багдадій, аль-Кушайрій, Імам аль-Харамейн, Ібн Асакір, ар-Разій, аль-Амідій,Іззуддін ібн Абдуcсалям, аль-Газалій, аш-Шашій та багато інших відомих вчених.
Ашаирити увійшли у протиріччя з мутазилитами у питаннях божественних якостей . Ашарити привели докази тому, що Аллах володіє такими божественними якостями , як знання (ільм), міць (кудра), воля (ірада), а також виступили проти мутазилитів у багатьох теологічних питаннях.
Імам Абу-ль-Касім аль-Кушайрі (376–465 р.х./986–1072 р.) сказав: «Ахлю аль-Хадіс одностайні у тому, що Абу-ль-Хасан Алі ібн Ісмаіл аль-Ашарі був із імамів людей хадісу (асхаб аль-хадіс) і що його мазхаб — це їх мазхаб. Він говорив про основи релігії, виходячи із методу Ахл-юс-Сунни, давав відповідь своїм опонентам із числа прибічників фальші та нововведень. Він був проти мутазилитів, рафидитів, нововведенців із числа тих,хто поклоняється у бік Кибли та хавариджів, як оголений меч.
Найяскравішими ідеями ашаритів стали: обґрунтування божественних якостей та атрибутів, таких як знання, могутність, воля, які вказують на відмінні атрибути,оскільки імена Аллаха — Знаючий та Всемогутній — мають значення лише у тому випадку, якщо Він володіє знанням та могутністю. І дані якості є численними та існують з божественною сутністю Всевишнього. Вони не є ані Богом та нічим іншим. Окрім цього, ашарити сказали, що слова, ниспослані пророкам за допомогою янголів , свідчать про вічне походження даної мови. Вони говорили, що зміст божественного писання є вічним, а промовляємі слова, тобто читання — створеними.
Також ашаритам вдалось зайняти компромісне місце між примушенням та свободою вибору у питанні «аль-Кадава аль-Кадар», і вони заявили про таке явище, як «Касаб» (набуття). У питанні справедливості Всевишнього Аллаха ашарити сказали: «Він не пов’язаний ніякими правилами, і ніхто не має влади над Ним. Усе, що Він дарує, Він дарує із Своєї Щедрості, і кожне Його покарання справедливо. Його не питають про те, що Він робить,але їх питають».
Потім з’явились матуридити. Ашарити, матуридити та їх послідовники були названі прихильниками Сунни (Ахл-юс-Сунна), а також людьми придання (ісріейн) у силу того, що вони присвятили себе розбору придань та вивченню хадісів у противагу тому, що мутазилити назвали себе прихильниками єдинобожжя та справедливості (ахл-юль-Тавхідва аль-Адль), а нововведенців назвали прихильниками забаганок (ахл-юлю-ахва).
Професор Ахмад Амін, автор книги «Захр-уль-Іслам», у своїх працях пише: «Слово «сунна» у словосполученні «Прихильники Сунни» (Ахл-юс-Сунна) має на увазі один із двох можливих змістів . Слово «сунна» може приводитись:
а) Або у значенні «шлях», маючи на увазі прихильників Сунни, які слідують шляху сподвижників та послідовників їх у безперечному прийнятті алегоричних аятів (муташабіхат), не вступаючи у детальний розгляд їх значень, а навпаки — залишають знання цих аятів на Всевишнього Аллаха.
б) Або у значенні «хадіс», маючи на увазі прийняття достовірного хадісу без досконалої перевірки його численних інтерпретацій його, як це робили мутазилити.
Дане словосполучення вживали на адресу групи ашаритів та матуридитів, які з методологічної точки зору, фактично були людьми хадісу (асхаб аль-хадіс). Історики писали, що проти мутазилитів виступала деяка група задовго до до ашаритів. Але коли з’явився аль-Ашарій, то він після глибокого вивчення мутазилитського вчення взявся аналізувати вчення людей хадісів, щоб зрозуміти, на чиєму боці знаходиться правда. Потім він проголосив, що покидає ряди мутазилитів та долучається до прихильників Сунни (Ахл-юс-Сунна), тобто людей хадісів».
Спеціально для Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Покірний раб Аллаха — Абу Малік
