Ісламська Умма — це не фірка. Шиїти — група, мутазиліти — група, а Ісламська Умма не є групою
Багато мусульманських груп виникло та прийшло на цей світ зсередини Ісламської Умми, тому групи залишаються групами, а Ісламська Умма — це первозданність, основа та корінь. Ісламська Умма дотримується Сунни у якості свого життєвого шляху , адже Сунна є невід’ємною частиною Ісламу, а не другорядним та незначним явищем. Всевишній Аллах шляхом категоричного доказу ствердив Сунну та зробив її умовою обернення в Іслам. Прийняття лише Корану без Сунни є думкою тих груп, які вийшли проти Ісламу. Всевишній Аллах говорить:
مَنْ يُطِعِ الرَّسُولَ فَقَدْ أَطَاعَ اللَّهَ
«Хто підкоряється Посланцю, той підкоряється Аллаху» (4:80),
فَلْيَحْذَرِ الَّذِينَ يُخَالِفُونَ عَنْ أَمْرِهِ أَنْ تُصِيبَهُمْ فِتْنَةٌ أَوْ يُصِيبَهُمْ عَذَابٌ أَلِيمٌ
«Нехай стережуться ті, хто порушує Його наказ, щоб їх не спіткало лихо або не спіткало їх покарання тяжке» (24:63),
وَمَا كَانَ لِمُؤْمِنٍ وَلَا مُؤْمِنَةٍ إِذَا قَضَى اللَّهُ وَرَسُولُهُ أَمْرًا أَنْ يَكُونَ لَهُمُ الْخِيَرَةُ مِنْ أَمْرِهِمْ
«Для віруючого чоловіка та віруючої жінки нема вибору при прийнятті ними рішення, якщо Аллах та Його Посланець вже прийняли рішення» (33:36),
فَلَا وَرَبِّكَ لَا يُؤْمِنُونَ حَتَّى يُحَكِّمُوكَ فِيمَا شَجَرَ بَيْنَهُمْ ثُمَّ لَا يَجِدُوا فِي أَنْفُسِهِمْ حَرَجًا مِمَّا قَضَيْتَ وَيُسَلِّمُوا تَسْلِيمًا
«Але ні — клянусь твоїм Господом! — не увірують вони, доки не зроблять тебе суддею у тому, що заплутано між ними. Потім не знайдуть вони в самих себе ускладнення у тому, що ти вирішив, і підкоряться повністю» (4:65),
فَإِنْ تَنَازَعْتُمْ فِي شَيْءٍ فَرُدُّوهُ إِلَى اللَّهِ وَالرَّسُولِ
«Якщо ж ви станете сперечатись про що-небудь,то зверніться до Аллаха та Посланця» (04:59).
При житті Посланця Аллаха ﷺ мусульмани звертались до нього за рішеннями суперечок, що виникали між ними, після його смерті мусульмани звертаються до Сунни, тобто до хадісів, і це вважається зверненням до Посланця Аллаха ﷺ.
Всевишній Аллах говорить:
قُلْ أَطِيعُوا اللَّهَ وَالرَّسُولَ
«Підкоряйтесь Аллаху та підкоряйтесь Посланцю» (4:59),
قُلْ إِنْ كُنْتُمْ تُحِبُّونَ اللَّهَ فَاتَّبِعُونِي يُحْبِبْكُمُ اللَّهُ
«Якщо ви любите Аллаха, то слідуйте за мною, і тоді Аллах полюбить вас» (3:31).
Категоричні по своїй передачі та однозначні по своєму змісту тексти ясно гласять про обов’язковість прийняття Сунни аналогічно прийняттю Корану . Той, хто заперечує Сунну, однозначно є невіруючим. Необхідно приймати Сунну так само, як приймається Коран, один в один, без усілякої відмінності. Неможна говорити: «Ми приймаємо лише Коран», — бо таке ствердження передбачає залишення Сунни. Навпаки, требі об’єднувати Сунну з Кораном. Пророк Мухаммад ﷺ застеріг від неприйняття Сунни . В одному із його хадісів говориться:
يُوشِكُ الرَّجُلُ مُتَّكِئًا عَلَى أَرِيكَتِهِ، يُحَدَّثُ بِحَدِيثٍ مِنْ حَدِيثِي، فَيَقُولُ: بَيْنَنَا وَبَيْنَكُمْ كِتَابُ اللَّهِ عَزَّ وَجَلَّ، مَا وَجَدْنَا فِيهِ مِنْ حَلالٍ اسْتَحْلَلْنَاهُ، وَمَا وَجَدْنَا فِيهِ مِنْ حَرَامٍ حَرَّمْنَاهُ، أَلاَ وَإِنَّ مَا حَرَّمَ رَسُولُ اللَّهِ، صلى الله عليه وسلم، مِثْلُ مَا حَرَّمَ اللَّهُ، أخرجه ابن ماجه.
«Скоро прийде час, коли людина із вас, усівшись на свою тахту, буде розповідати хадіс від мене і говорити: «Між мною та вами — Книга Аллаха, і що ми знайдемо у ній як дозволене — дозволимо, а що знайдемо забороненим — заборонимо». Проте, воістину, те, що заборонив Посланець Аллаха, подібно тому, що заборонив Аллах»(передав Ібн Маджа),
وروي أنه عليه الصلاة والسلام قال: «يُوشِكُ أَحَدُكُمْ يَقُولُ: هَذَا كِتَابُ اللَّهِ، مَا كَانَ فِيهِ مِنْ حَلاَلٍ أَحْلَلْنَاهُ وَمَا كَانَ مِنْ حَرَامٍ حَرَّمْناَهُ، أَلاَ مَنْ بَلَغَهُ عَنِّي حَدِيثٌ فَكَذَّبَ بِهِ، فَقَدْ كَذَّبَ اللَّهَ وَرَسُولَهُ وَالَّذِي حَدَّثـَهُ
«Скоро прийде такий час, коли з’явиться серед вас такий, хто буде говорити: «Це — Книга Аллаха, усе, що приводиться у ній дозволене, ми будемо вважати дозволеним, а заборонене — забороненим». Той, кому від мене дійшов хадіс, і він вважав його брехливим, той звинуватив у брехні Аллаха, Його Посланця та того, хто передав цей хадіс» (Ібн Абдуль-Барр).
Сунна слугує основоположним доказом, аналогічно Корану. Усі підтверджені висловлювання та дії Посланця Аллаха ﷺ, які приводяться у Сунні, є доказом або вказівкою доказу на шаріатську постанову. Іслам — це досконалі закони, подібні білому полотну, які не потребують того, хто буде вдосконалювати,прибавляти або убавляти що-небудь із них. Вихід проти Сунни або додавання чого-небудь у неї є нововведенням. Таким чином, який би бік із релігії не зачепила людина, вона знайде, що Сунна є невід’ємною частиною Ісламу. У зв’язку з цим буде грубою помилкою стверджувати, що є сунітський та несунітський Іслам. Саме це значення мають на увазі деякі, говорячи, що такою є думка прихильників Сунни, нібито ми допускаємо існування несунітів, тобто мусульман, які не приймають Сунну. Адже Сунна не є групою, течією або деякою правовою школою . Кожен мусульманин на земній кулі є прихильником Сунни, а точніше — сунітом. І не може бути інакше.
Отож, неможна називати дотримання Сунни відокремленням або відмінністю, оскільки дотримання Сунни є основою, підтвердженою Ісламом. Як і неможна стверджувати, що Ахль-юс-Сунна є групою, течією або правовою школою . З самого початку мусульманин повинен триматись Сунни,тобто дотримуватись її. І як може бути інакше, адже це наказано у Священному Корані. Всевишній Аллах повідомив нам, що Сунна пояснює Коран, будучи половиною Ісламу. З цієї причини неможна Умму називати групою у силу того, що вона дотримується шляху Сунни, навіть якщо дозволяється називати прихильників тієї або іншої догматичної школи, як мутазилітів або шиїтів, групою. Останніх називають групою з причини їх відмінності своїми нововведеними питаннями з основою ісламського віровчення.
В усі часи Ісламська Умма збільшувала свої наукові досягнення. Ісламські правознавці (факіхи), хадісознавці (мухаддіси), експерти основ ісламського права (усуліюн), військові (муджахіди) та прості мусульмани були служителями Ісламу та переважною більшістю Ісламської Умми. Усі вони розуміли вищеприведену істину. Час від часу з’являлись такі, хто критикував ту або іншу правову школу (мазхаб), або ту або іншу думку, особливо серед вчених. Першими почали називати прихильниками Сунни (Ахл-юс-Сунна) хадісознавців (мухаддісів) з точки зору роду діяльності цих вчених. З часом , на початку третього сторіччя по хіджрі, за ними закріпилось звання «служителі хадісу» або «люди хадісу» (асхаб аль-хадіс). Потім, наприкінці третього та на початку четвертого сторіч по хіджрі, з’явились ашаіріти, які дали своїй догматичні школі та течії назву «Ахл-юс-Сунна ва аль-Джамаа» як найменування групи. З точки зору прихильності шляху Ісламу, невід’ємною частиною якого є Сунна, ашаіріти мали право називати себе прихильниками Сунни . Проте з точки зору найменування групи вони скоїли грубішу помилку.
Спеціально для Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Покірний раб Аллаха — Абу Малік
