Нинішні покоління не усвідомлюють значущість Ісламської Держави, яка у свій час запроваджувала Іслам у тому виді,в якому він був ниспосланий!
Відсутність даного усвідомлення триває вже сто років, у зв’язку з чим виникає складність у роз’ясненні сутності ісламського правління так, щоб мусульмани уявили його перед своїми очима належним чином. Причина цього полягає у тому, що розуми мусульман перебувають під сильним впливом реальної дійсності реальної дійсності, а це означає, що вони можуть уявити сутність ісламського правління тільки шляхом порівняння з тим, що бачать сьогодні в лиці демократії, монархії та інших форм правління, впливаючих на структуру політичної, економічної і соціальної системи суспільства.
Більше за усе мені хочеться торкнутись тієї форми правління, сутність якої мусульмани повинні усвідомити на тлі Шаріату. Я маю на увазі монархію і передачу влади у спадок.
Ключова сторона цього питання полягає у тому, що правління і влада в основі належать Уммі. Причина цього полягає у тому, що саме до Умми було скеровано звернення з вимогою запровадити закони Шаріату. Є десятки аятів, які стосуються влади і правління, в яких Аллах велить правити на основі Його законів. Аллах сказав:
وَالسَّارِقُ وَالسَّارِقَةُ فَاقْطَعُواْ أَيْدِيَهُمَا
«Крадію і крадійці відсікайте руки» (5:38),
الزَّانِيَةُ وَالزَّانِي فَاجْلِدُوا كُلَّ وَاحِدٍ مِّنْهُمَا مِائَةَ جَلْدَةٍ
«Перелюбку і перелюбця — кожного із них висічіть сто разів» (24:2),
وَإِذَا حَكَمْتُم بَيْنَ النَّاسِ أَن تَحْكُمُواْ بِالْعَدْلِ
«і судити по справедливості, коли ви судите серед людей» (4:58),
يَا أَيُّهَا الَّذِينَ آمَنُوا قَاتِلُوا الَّذِينَ يَلُونَكُم مِّنَ الْكُفَّارِ وَلْيَجِدُوا فِيكُمْ غِلْظَةً
«О , ті які увірували! Бийтесь з невіруючими, які знаходяться поблизу вас. І нехай вони переконаються у вашій суворості» (9:123),
وَلَكُمۡ فِي ٱلۡقِصَاصِ حَيَوٰةٞ يَٰٓأُوْلِي ٱلۡأَلۡبَٰبِ لَعَلَّكُمۡ تَتَّقُونَ
«Відплата рятує вам життя, о володарі розуму! Можливо, ви будете богобоязливими» (2:179),
يَا أَيُّهَا الَّذِينَ آمَنُوا أَوْفُوا بِالْعُقُودِ
«О, ті, які увірували! Будьте вірні зобов’язанням» (5:1),
— і багато інших аятів.
Те, яким чином Умма повинна запроваджувати дані закони, було роз’яснено Ісламом. Саме тому шаріатські тексти несуть в собі наказ про встановлення держави, заснованої на Ісламі, про обрання правителя із числа мусульман і про підкорення йому. В Ісламі правитель виступає у якості заступника Умми у питанні запровадження Ісламу, а влада однозначно належить Уммі — це одне із правил правління в Ісламі. Дане правило взято із Шаріату, згідно якому голова держави обирається Уммою чи її більшістю. Тексти, які стосуються цього питання, ясно вказують на те, що халіф отримує владу у свої руки лише після присяги з боку Умми. Посланець Аллаха ﷺ сказав:
مَنْ بَايَعَ إِمَامًا فَأَعْطَاهُ صَفْقَةَ يَدِهِ وَثَمَرَةَ قَلْبِهِ
«Той, хто дав клятву Імаму, потиснув йому руку, проявив по відношенню до нього щирість серцем …»,
بَايَعْنَا رَسُولَ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ عَلَى السَّمْعِ وَالطَّاعَةِ فِي الْمَنْشَطِ وَالْمَكْرَهِ وَأَنْ لَا نُنَازِعَ الْأَمْرَ أَهْلَهُ
«Ми дали присягу Посланцю Аллаха ﷺ у тому, що будемо слухатись і підкорятись , активні [ми чи ні], [подобається нам це чи] не подобається [Ми дали присягу, що] не станемо оскаржувати владу тих, кому вона буде належати».
Таким чином, Шаріат визначив, що чоловік призначається на пост халіфа через присягу. Присяга халіфу дається з боку мусульман, а не з боку певної спільноти чи групи із рядів армії, ватажків , партій , політиків … Саме це відбувалось у часи праведних халіфів, адже тоді халіф призначався на свій пост за допомогою присяги. Наприклад, Абу Бакр став халіфом тільки після присяги, наданої йому. Кандидатура Умара на пост халіфа була висунута Абу Бакром, але це відбулось після того, як він порадився зі сподвижниками про те, щоб Умара обрати халіфом, і вони погодились з цим. У свій час Абу Бакр промовив такі слова: «Чи задоволені ви тим, кого я залишу після себе правити вами? Клянусь Аллахом, я вчинив так не по своїй забаганці і не призначив халіфом свого родича!». Треба зрозуміти, що Умар не став правителем через висунення його кандидатури на пост халіфа. Він став ним тільки після процесу присяги, яку провели мусульмани після смерті Абу Бакра. Те ж саме відбувалось з Усманом і Алі.
Закон Шаріату полягає у тому, що чоловік обирається на пост халіфа тільки одним методом: присягою з боку мусульман. У випадку, якщо Умма не зможе реалізувати своє право на присягу через узурпацію влади силою, приходу до влади за допомогою зовнішніх сил, отримання влади у спадок, це вважається відняттям влади у Умми. Договір про Халіфат — це договір про взаємну згоду і право вибору , як і будь-який інший договір. Договір про Халіфат укладається між двома сторонами — між Уммою і правителем. Якщо хтось із цих двох сторін буде відсутній, тоді договір в основі не може бути укладений . Подібне обстоїть з будь-яким договором. Отож, чоловік, який прийшов до влади без схвалення Умми, не буде вважатись законним правителем, а буде вважатись узурпатором. До чоловіка, який узурпував владу, застосовуються свої закони.
Влада однозначно належить Уммі, і це настільки важливий момент, що той, хто посягнув на це, заслуговує на смерть. Це підтверджується словами Умара ібн аль-Хаттаба, який сказав: «Хто б не давав присягу кому-небудь, не порадившись з іншими мусульманами, ані цього чоловіка, ані чоловіка, кому була дана присяга, не варто підтримувати, інакше вони обидва будуть вбиті», — а також його словами, адресованими шістьом кандидатам на пост халіфа: «…тому ж, хто із вас буде призначений правителем без наради з мусульманами, відрубайте голову». Позиція сподвижників у цьому питанні була зрозуміла і однозначна, тому вони, коли відчували неправильне запровадження присяги, рішучим чином чинили цьому опір, вважаючи подібне огидним вчинком.
Наводиться, що Абдуррахман ібн Абу Бакр сказав Муавії відносно призначення Язіда правителем наступне:
إنّك والله لوددتُ أنّـا وكلناك في أمر ابنك إلى الله، وإنّـا والله لا نفعل، والله لتردنّ هذا الأمر شورى بين المسلمين، أو لنعيدنّها عليك جَذَعَة (أي الحرب) ثم خرج
«Клянусь Аллахом, ми не зробимо цього! Клянусь Аллахом, або ти повернеш цю справу на обговорення з мусульманами, або ми перетворимо її у боротьбу проти тебе». Після цього Абдуррахман ібн Абу Бакр пішов. Коли Марван ібн аль-Хакам про присягу Язіда сказав: «Це праведні сунна Абу Бакра!», — на це Абдуррахман ібн Абу Бакр сказав наступне: «Не сунна Абу Бакра! Абу Бакр залишив свою родину і рід і схилився у бік чоловіка із Бану Аді. Він вважав його гідним цього (правління). [Це не сунна], а метод династії Іраклія».
Абдуллах ібн Умар також сказав Муавії:
إنه قد كان قبلك خلفاء لهم أبناء، ليس ابنك بخير من أبنائهم، فلم يروا في أبنائهم ما رأيت أنت في ابنك، ولكنهم اختاروا للمسلمين حيث علموا الخيار
«До тебе були халіфи, у яких були сини. Твій син не краще їх синів! Проте вони не бачили в своїх синах того, що ти бачиш в своєму сині, навпаки, вони обирали кандидатів із мусульман, коли узнавали, що це краще». Ібн Касір писав: «Коли іще при житті Муавії була дана присяга Язіду, то Хусайн був одним із тих, хто відмовився давати йому присягу. Також це зробили Ібн аз-Зубайр, Абдуррахман ібн Абу Бакр, Ібн Умар та Ібн Аббас».
Сьогодні мусульмани повинні зрозуміти, що система правління в Ісламі не має нічого спільного з монархією, вона не схвалює монархію, вона не схожа на неї. Монархія передбачає передачу влади у спадок від батьків своїм дітям подібно тому, як успадковується майно. Наслідувати можна лише приватне майно людини, а не владу. Проте при монархічній системі влада заходиться у руках короля і його родини, які передають її один одному через заповіт, чи договір, або навіть за допомогою залаштункової боротьби, у той час як в системі правління в Ісламі немає місця передачі влади у спадок, але є місце обранню Уммою того, ким вона задоволена. Ібн Хазм про імамство сказав: «Немає розбіжності між вченими у тому, що воно (імаматство) не передається у спадок».
Однією із відмінних рис монархії є надання королю особливих привілей і прав, яких немає ні у кого із його підданих. Ці привілеї і права ставлять монарха вище закону, роблять його недоторканим і символом нації, у той час як система правління в Ісламі не надає халіфу особливих привілей і прав; він має такі ж самі права і привілеї як і будь-який інший громадянин держави. Він не є символом Умми, який володіє усім (країною, людьми), і він не розпоряджається ними на свій розсуд. Халіф — це заступник Умми у питаннях правління і влади. Халіфа обирає і халіфу присягає т Умма по своєму бажанню. Халіф обирається для того, щоб Шаріат запроваджувався повністю. Халіф в усьому обмежений рамками законів Ісламу, не говорячи вже про те, що в Ісламі влада не передається у спадок, це відкидається повністю. Єдиний метод отримання влади — це добровільна присяга Умми кандидату на пост халіфа. Проте незабаром після періоду Праведного Халіфату монархічний порядок передачі влади зміг просочитись і поширитись в Уммі. В результаті з’явились цілі династії, які були при владі на протязі сторіч . Такий порядок передачі влади був на протязі сторіч, а отож, для халіфа стало буденними призначати свого брата чи сина у якості кронпринца, а іншого брата — візиром. Таким чином, місця у владі, армії, судочинстві і т.д. розподілялись між членами однієї династії.
Подібні історичні аспекти і різного роду чинники в житті Умми призвели до спотворення політичного погляду у багатьох її синів. В результаті передача влади у спадок стала буденною практикою, вважаючи, що це прийнятна історична практика у досягненні стабільності у владі. Даний порядок передачі влади проник в політичне і соціальне життя суспільства настільки, що з боку держава почала нагадувати чиєсь майно, що передається у спадок. Наприклад, деякі люди почали вважати прийнятним описувати державу як державу сина такого-то. Передача правління від батька до сина чи до свого брата стала заздалегідь вирішеною справою, а особливі привілеї і права почали надаватись вже і решті членів королівської родини. Одним словом, стала відбуватись приватизація влади і правління.
Враховуючи вищевикладене і той аспект, що майбутній Халіфат повинен бути державою, заснованою на методі пророцтва, варто відзначити, що правила, які стосуються влади, повинні бути зрозумілими для Умми. Також необхідно бути уважним до будь-якому явищу , яке може повторити те, що трапилось у минулому, з точки зору концентрації влади у руках однієї династії. Необхідно вдатись до сильних і рішучих способів, щоб перешкодити шлях будь-якому прояву монархічного образу у передачі влади. Одним із таких способів може бути умова з боку людей перед присягою про те, що майбутній правитель не буде призначати своїх родичів на керівні посади у владі. Подібна умова припустима по Шаріату.
Підбиваючи підсумки: в Халіфаті, до якого ми прагнемо і заради якого ми ведемо свою діяльність, халіф буде заступником Умми у запровадженні Шаріату, він буде обиратись Уммою тільки з її згоди і шляхом присяги. Присяга — це єдиний шаріатський метод для обрання халіфа, а не пусте формальне рукостискання. Також у Халіфаті родичі халіфа не будуть наділятись особливими привілеями і правами, не будуть займати керівні посади. Врешті решт, Халіфат не буде чиєюсь державою, а буде державою Умми.
Усама ас-Сувайні — Кувейт
6 доповідь на Міжнародній конференції: «О Мусульмани! Встановіть Халіфат в соту річницю від дня руйнування!»
28.07.1442 р.х.
13.03.2021
