Позитивізм, який походить від французького слова «positivisme», що означає «факт, визначений, доведений, позитивний», — це філософське вчення і напрямок в методології науки, який визначає єдиним джерелом істинного, дійсного знання тільки фізичні або матеріальні факти.
Хоча позитивізм був уперше запропонований Сен-Сімоном (1760–1825), але частіше на нього посилався Огюст Конт (1798–1857), який адаптував позитивізм до соціології. Позитивізм відстоює ідею про те, що знання повинні бути засновані тільки на фактах і можуть бути отримані тільки шляхом експериментів і спостережень. Відповідно, він стверджує, що громадське життя повинно будуватись з використанням наукових способів і на основі фактів, як це обстоїть в фізиці, хімії та інших науках.
Інші філософські рухи висловлювали різноманітні критичні зауваження на адресу позитивістської думки, наприклад,«позитивізму недосить для вивчення людини як соціальної істоти»; «людська поведінка проявляється згідно зі станом свідомості, яка варіюється для кожної людини індивідуально»; «такі науки, як фізика і хімія, можуть бути засновані на фактичних даних, але поведінка людей пов’язана з їх свідомістю»;«неможливо підходити в даному питанні через наукові дані, оскільки у людей є душа і емоції, інформація про їх поведінку прихована в людському дусі» і т.д.
Розквіт наукової думки на Заході
Як можна зрозуміти із визначення, наведеного вище, у той час як позитивізм обмежує джерело знання матеріальним світом і об’єктивними фактами, він також відкидає знання ззовні Всесвіту, тобто знання, засновані на Божественному Одкровенні. Усі ідеї, висунуті в період, символізований «Епохою Просвіти» включаючи позитивізм, розвивались як реакція на християнську думку, яка намагалась пояснити усе за допомогою метафізичної і теологічної інформації.
Церква, яка домінувала над феодалізмом і королівствами в середньовічній Європі, виступала проти наукових нововведень. Наприклад, церковна влада судила Галілея за те, що той висунув тезу про те, що Земля обертається навколо Сонця. Ці та подібні до них наукові тези завжди суперечили авторитету Церкви. Врешті решт сформувалась ідея про те, що Церква і релігія, які стояли на шляху будь-якого розвитку в Європі, повинні бути відокремлені від життя. Згідно цьому, був зроблений висновок, що прогрес і розвиток неможливі без відокремлення релігії від життя. З рухом Відродження і реформ спосіб наукового дослідження, заснований на спостереженні за подіями і явищами, отримав широке розповсюдження на Заході у якості основного образу мислення.
Помилковість прийнятті наукового методу як єдиного метод мислення
Особливо після промислової революції1 західний світ, який добився великих успіхів в матеріальному плані, зробив науково-дослідницький метод єдиним методом мислення. Варто зазначити, що проблема тут полягає не в науковому методі мислення, а в тому, щоб прийняти цей метод за основу для розгляду усіх можливих абстрактних (не конкретних) і конкретних (матеріальних) фактів і подій. Адже якщо прийняти за основу науковий метод при вивченні і дослідженні усіх видів абстрактних і конкретних речей і явищ, то доведеться ігнорувати багато фактів, до висновку про існування яких можна дійти розумним шляхом. Існування Аллаха, те, що суспільство представляє собою структуру, яка складається із постійних відносин, і факти, які можуть бути осягнуті тільки розумним методом, не можуть бути зрозумілі через дослідження їх в умовах лабораторних експериментів і спостережень, і тому подібні питання Захід не розглядає і не включає у якості ідей і методів в питанні розвитку.
Чому науковий спосіб не може бути основою мислення?
1. Хоча науковий метод не допускає упереджень, його усе ж таки неможна застосовувати без попередньої інформації. Наприклад, вчений повинен мати попередню інформацію про таку речовину, як вода, яку він хоче вивчити, про її природу і елементи. Навіть якщо йому необхідні лабораторні умови, щоб визначити елементи води (кисень і водень) і дійти до якомусь заключенню, абсолютно необхідно, щоб у нього була «попередня інформація» про досліджуваний матеріал з точки зору його якості і природи. По суті, отримані в результаті дослідження дані представляють собою попередню інформацію для наступного дослідження вченого.
Чи можна собі уявити вченого, який не знає, що вивчає? Той факт, що вчений знає природу того, що він вивчає, доводить, що наукове мислення — не єдиний шлях набуття знань. Інакше кажучи, це означає, що існує більш фундаментальний (аклі) метод мислення (ідрак), який включає в себе науковий спосіб. В такому випадку розумне (аклі) мислення — це метод мислення, який включає в себе наукове мислення і більше підходить для того, щоб взяти його в основу мислення.
2. Науковий метод не допускає існування чого-небудь нематеріального і неконкретного (неречового). Наприклад, Аллах, янголи, джини і диявол, або категорії, які визначають цінність людської поведінки і схильностей такі як добро і зло, не можуть вважатись існуючими з точки зору наукового метода, тому що вони не є матеріальними відчутними речами і не можуть бути досліджені науковими способами, такими як експерименти і спостереження. Проте їх існування може бути категорично доведено іншим (аклі) методом мислення. Науковий метод не придатний для того, щоб служити основою для усіх видів мислення, оскільки він не сприяє доведенню того, що категорично доводиться розумним методом.
3. Результати і тези2, отримані за допомогою наукового методу, можуть бути спростовані антитезисами того ж наукового методу. Фактично, поки в одній частині світу висувається яка-небудь теза, у той же самий час може бути висунута його антитеза в іншій частині світу. Інакше кажучи, науковий метод не підходить для досягнення точних і правильних думок. Будь-які ствердження про протилежне в корні суперечать логіці науки. Власне кажучи, враховуючи, що історія науки — це архів спростованих тез, стає очевидним, що такий спосіб мислення не дає категоричних істин. З цієї причини наукове мислення зробило свої концепції «правильного» і «неправильного» постійно мінливими і відносними. Якщо учора було підтверджено, що атом — це найдрібніша неділима частина матерії, то сьогодні ця теза спростовується тим же самим науковим методом. Результати,отримані науковим методом, не є остаточними, підтвердженими і незмінними, і з цієї причини не годяться бути основою усіх типів мислення.
Ці особливості показують, що науковий метод не є придатним для усіх видів мислення. Проте науковий метод є лише одним із методів мислення і підходить для використання тільки в експериментальних («позитивних») науках. Неправильно використовувати його в областях, які не підлягають експерименту,спостереженню, вимірюванню і оцінці.
Проте на Заході, особливо в XIX сторіччі, науковий метод був піднесений до ступеня чогось недоторканого і став єдиним джерелом мислення і знань. Справа дійшла до того, що науковий метод став основою вивчення і дослідження навіть в областях, пов’язаних з життям людини і суспільством3.
З іншої точки зору, недолік цієї думки виходить із того факту, що, по-перше, вона виникла реакційно, а по-друге, вона абсолютизувала для усіх релігій один невдалий релігійний досвід, який не зумів відповісти на основні питання про людину, життя і Всесвіт згідно з розумом і в гармонії з природою людини. Поки в Європі тривали «темні сторіччя», які вимагали приходу «просвіти», на ісламському Сході панував світлий і яскравий період повної просвіти. Це також пояснює,чому такі ідеї не зародились в країнах, де панував Іслам, і чому в мусульманському світі наука і релігія не суперечили одна одній.
Справа в тому, що в Ісламі знання ґрунтуються не тільки на передаваємій (наклі) інформації. Навпаки, передаваєма інформація (Одкровення) заснована на розумному (аклі) обґрунтуванні. В результаті дослідження відчутних явищ, таких як людина, життя і Всесвіт, за допомогою розумного методу можна дійти висновку, що у них є Творець. Інакше кажучи, наклі інформація лягає на основу із інформації, яка досягається розумним методом.
Отож, ісламські знання опираються не на пояснення, які вимагають сліпого прийняття, а на попередню інформацію, яка була отримана шляхом розумних міркувань. В ісламській думці існує дворівневе розуміння знання. Знання про «існування Аллаха», «необхідності в пророках» і тому факті, що «Коран є Одкровенням від Аллаха», складає першу ступінь, яку людина може осягнути за допомогою розумного (аклі) методу мислення. «Що є добро і зло», «існування янголів і джинів», «що відбувається після цього життя», «Ахірат», «Рай», «Пекло» і уся інша мугайябат (метафізична) інформація, яка не може бути осягнута розумом, представляє собою другий вид інформації, що набувається із Корану, правдивість якого доводиться розумним шляхом. В історії Ісламу, який вибудовував розуміння знань по такому принципу, релігія ніколи не була перешкодою для науки.
Західна думка, заснована на позитивізмі, зруйнувала усі уявлення про святість і замінила їх усіх на одну лише науку
Скептицизм Декарта у сумніви традиційної думки, яка зародилась і процвітала разом з розвитком природничих наук, привели до підозрілому ставленню до усіх джерел знань, які до того часу формували ієрархію цінностей європейців. Скептицизм привів до швидкому розчиненню і руйнуванню уявлень і розумових шаблонів, сформованих релігією і традиціями, і з кожним днем відбувалась втрата віри в те, що досягаємі релігією і традицією знання і догми відповідають дійсності. Це означало, що в схоластичній думці трапився значний перелом. Цей перелом в філософському плані привів до низки переломних моментів на теоретичному і практичному рівнях політичної і соціальної свідомості.
Позитивістська думка трансформувала традиційно прийняті соціально-політичні відносини і, що більш важливо, спричинила руйнівний вплив на систему легітимності4. Розвиток природничих наук, ідея їх застосовності до соціальної і політичної сфери викликали сумніви в джерелах легітимності класичного періоду, які зв’язували їх владу з культом надзвичайної любові, міфологічною чи легендарною харизмою, і, відповідно, привели до поваленню абсолютистського і теократичного урядів5.
Позитивізм, який процвітав в домінуючому соціокультурному і політичному оточенні схоластичної епохи, насправді, був націлений на створення соціокультурного середовища, політичного і економічного порядку, повністю відокремленого від релігії, відкидаючи при цьому знання, які виходять із релігії. Це повинно було надати інше розуміння знанню і методу доступу до цьому знанню, при якому міг бути побудований і узаконений європейськими народами новий порядок, оскільки неможливо побудувати інший соціальний і політичний порядок, поки усе іще зберігається «легітимність» традиційного розуміння знання. Фактично, легітимність могла бути надана новому порядку, коли буде розроблена система, ізольована від гуманної і духовної «цінностей», в якій поняття «правильний – неправильний», «хороший – поганий» стали б відносними; а також коли це буде адаптовано до соціальній, економічній і культурній сферам, коли буде служити буржуазії, відповідаючи її інтересам.
Фактично, обмежившись однією тільки науковою думкою, неможливо сформулювати переконливу відповідь навіть на питання «чому людське життя повинно формуватись на основі наукових методів?». Точніше кажучи, на це питання можна відповісти (матеріалістичною) «свідомістю», а не «знанням», тому що відповідь на питання «чому це повинно бути так?» неможна дати науковим методом. Факти, події чи об’єкти не є і не можуть бути єдиним джерелом інформації, але світська парадигма нав’язливо стверджує протилежне.
Факти, події і об’єкти містять і надають лише інформацію про їх природу. Наприклад, інформація про природу людини, життя і явища у Всесвіті може бути отримана на основі наукового методу, але інформація про те, чому і навіщо вони існують, може бути отримана за допомогою методу розумного міркування. Обмеження доступу до знанню методом сугубо наукового мислення, який може давати лише інформацію про якість речей, — це заздалегідь обмежене матеріалістичним підґрунтям, що природно призводить до відокремлення життя від будь-якого значенні і цінності.
Адже наука може відповісти на питання «що таке речі?», але не може відповіти на питання «для чого вони існують?». Говорячи більш конкретно, те, що таке вода або із чого вона складається, може бути предметом наукових досліджень. Питання «що?» веде до знанню, а питання «навіщо? (для чого?)» веде до цінності. Нав’язати науку як єдиний спосіб визначення Всесвіту — означає утримати людей від «значення», яке можливо досягти лише через питання «навіщо?». Таким чином, мислителі-позитивісти розробили метод,за допомогою якого їм вдалось звести такі питання про існування, як «звідки я прийшов?», «навіщо я прийшов?» і «куди я іду?», які в принципі старі як світ і саме життя, до безглуздому заняттю. В ітозі позитивізм абстрагував домінуючі в Середні віки форми соціокультурних, політичних і економічних відносин від будь-якого «значення» і «цінності» і зробив людину об’єктом нового політичного і економічного порядку, який в основному формувався згідно з інтересами буржуазного класу.
Руйнування у свідомості мусульман, до яких призводить позитивізм:
1. Найбільш руйнівний збиток, завданий позитивістською думкою у свідомості мусульман, пов’язаний з дотриманням положень Шаріату, які визначають цінність думок і поведінки. На протязі сторіч мусульмани вважали закони Шаріату мірою своїх думок і поведінки. Проте позитивізм, який обмежує знання чисто фактичними і об’єктивними даними, знецінив виходячі від Творця знання (Одкровення), які виступали у якості результату відносин з людиною, життям і тим, що передувало Всесвіту, і розірвав зв’язок з «зверненням Законодавця», який повинен визначати цінність в думках і поведінці мусульман.
В якомусь змісті мусульмани перестали розуміти, що звернення Законодавця звернуто до них, тоді як із визначення шаріатського хукму можна зрозуміти, що думки і поведінка стають законними, набувають легітимності для мусульман тільки в тому випадку, якщо вони відповідають законам Шаріату. Найелементарнішим є те, що в науці фікха вчинки мукалляфів набувають законності і класифікації (фард, ваджиб, мандуб, харам, макрух, мубах і т.д.) тільки тоді, коли на це є воля і дозвіл Аллаха. Всевишній Аллах повідомляє, що тільки Він може давати інформацію про те, що «правильно чи неправильно», що «добре чи погано», а люди не можуть знати цього:
وَعَسَىٰٓ أَن تَكۡرَهُواْ شَيۡٔٗا وَهُوَ خَيۡرٞ لَّكُمۡۖ وَعَسَىٰٓ أَن تُحِبُّواْ شَيۡٔٗا وَهُوَ شَرّٞ لَّكُمۡۚ وَٱللَّهُ يَعۡلَمُ وَأَنتُمۡ لَا تَعۡلَمُونَ
«Можливо, вам неприємно те, що є благом для вас. І, можливо, ви любите те, що є злом для вас. Аллах знає, а ви не знаєте» (2:216).
До того ж, Аллах повідомив, що тільки Він приймає рішення про думки і поведінку:
وَمَا كَانَ لِمُؤۡمِنٖ وَلَا مُؤۡمِنَةٍ إِذَا قَضَى ٱللَّهُ وَرَسُولُهُۥٓ أَمۡرًا أَن يَكُونَ لَهُمُ ٱلۡخِيَرَةُ مِنۡ أَمۡرِهِمۡۗ وَمَن يَعۡصِ ٱللَّهَ وَرَسُولَهُۥ
«Для віруючого чоловіка і віруючої жінки немає вибору при прийнятті ними рішення,якщо Аллах і Його Посланець вже прийняли рішення» (33:36).
Проте це саме «релігійне знання» втратило який-небудь зміст за межами області поклоніння, особливо в області соціальних, політичних, економічних і міжнародних відносин. В результаті адаптації методу позитивістського мислення до усієї сфери життя ці області почали розглядатись як області «позитивної науки», в яких треба не дотримуватись шаріатських приписів, а «проводити спостереження» за умовами.
2. Індивіди, спільноти чи уряди взяли тенденцію визначати свої думки і поведінку, методи і політику, позитивні і негативні погляди і позиції згідно зі змірюваними і передбачуваними результатами з точки зору матеріальних вигід і шкоди за допомогою експериментального і наглядацького методу, як це відбувається і в експериментальних (позитивних) науках. Ніби в їх очах знання про Іслам, про халял і харам перетворились в емпіричні (досвідчені) знання, отримані шляхом проб і помилок, а не за допомогою отримання інформації із шаріатських текстів, що називається усуль аль-фікх.
Якщо є досвід і практика, згідно яким була отримана «шкода» інтересам індивіда, суспільства чи общинного існування, як і збереженню влади, то інформація, отримана із цього досвіду, для них є більш вирішальною, аніж вказівки, які витікають із певних шаріатських текстів. В результаті впливу відносно і постійно мінливого характеру позитивістської думки у мусульманських мас майже не залишилось своїх непохитних принципів, куди б не дійшли змінення. Перестало мати місце друге після Корану джерело шаріатських знань — Сунна (дорожня карта) Посланця Аллаха ﷺ, яка гласить: «Навіть якщо мені покладуть Сонце в правую руку, а Місяць — в ліву, я не залишу цю справу».
3. Оскільки як результати, дані і інформація, отримані за допомогою наукового методу мислення, природним чином мають постійний характер мінливості і відносності, то застосування даного методу наукового мислення в соціальній і політичній сфері аналогічним чином приводить до появи у розумах мусульман до мінливості і відносності в таких поняттях, як «правильне» і «неправильне», «добро» і «зло», які, в свою чергу, визначаються Божественним Одкровенням. В ітозі мусульмани чисельністю до двох мільярдів людей замість того, щоб бути «суб’єктивною/активною/осьовою» Уммою, як скеровує свої зусилля на реалізацію відмінного від інших ідеологій проекту розвитку, заснованого на притаманних собі принципах, стали дрейфувати в рамках чуждої для них формули, яка постійно видозмінюється. Не варто забувати, що наш Господь сказав в Корані:
فَٱسۡتَقِمۡ كَمَآ أُمِرۡتَ وَمَن تَابَ مَعَكَ
«Будь же твердий на прямому шляху, як тобі велено, разом з тими, хто покаявся поруч з тобою» (11:112),
إِنَّ ٱلَّذِينَ قَالُواْ رَبُّنَا ٱللَّهُ ثُمَّ ٱسۡتَقَٰمُواْ
«Воістину, ті, які сказали: «Наш Господь — Аллах», — а потім були стійкі» (41:30).
4. Іще один збиток, завданий позитивізмом у розумах мусульман, полягав у розумінні ідеї розвитку і прогресу на чисто матеріальному рівні. Навіть Захід, який досяг матеріального підйому, зобов’язаний своїм відносним успіхом певній ідеї. Коли Захід усвідомив, що є перешкода для його матеріального прогресу, він дійшов до ідеї «відокремлення релігії від життя» (тобто до секуляризму). Якщо не враховувати правильності і неправильності, то за відносним «розвитком» Заходу стоять ідеї секуляризму, демократії і т.д. Інакше кажучи, «розвиток» Заходу був досягнутий не за допомогою промислової, наукової і технічної революції, як він представив це іншим народам. Навпаки, в основі його прогресу в цих областях лежить ідея про те, що життя повинно бути відокремлено від релігії і релігійного панування, які перешкоджають науковій діяльності, судять вчених і інтелектуалів в інквізиційних судах і суворо карають їх. Інакше кажучи, Захід також досяг «розвитку» за допомогою ідеї.
Але Захід розповідає брехливу і вводячу в оману байку решті світу про те, що і вони зможуть процвітати, розвиваючись в області науки, технологій, промисловості і т.д. Причина цієї брехливої оповіді полягає у спробі запобігти становленню ідеї розвитку від виробленого ними формулювання в нинішньому світопорядку. Певно, «розвиток» є ідейним питанням. Дитина, яка не має уявлення про гроші, можу зробити із купюри літак і вкинути його у вікно. Те ж саме — із матеріальним достатком людей. Якщо не мати ідеї, яка буде сприяти усвідомленню цінності багатства і яка буде вказувати напрям, то людина, навіть володіючи багатством, витратить його марно. Таким чином, позитивізм забезпечив собі постійність, коли розірвав зв’язок людства зі знанням, яке виходить від Творця, який надавав усьому його істинну цінність і прищеплював правильний погляд. З цієї причини вони примусили усі народи повірити в міф про матеріальний розвиток, хоча самі досягли підйому за допомогою ідеї. На жаль, в це повірили і мусульмани.
5. Позитивістська думка спонукала мусульман розглядати знання своєї релігії як перешкоду на шляху до їх власному розвитку, як релігію, яка зовсім не сприяє прогресу і розвитку їх суспільства. Теоретично мусульман не турбують панічні крики секуляристів про те, що стримуючим елементом на шляху мусульман до розвитку є релігія, що якщо вони будуть дотримуватись релігійних знань (хукмів Шаріату) в соціальних, політичних, економічних і особливо міжнародних відносинах, то їх країни будуть втягнуті в хаос в політичному змісті і вони будуть ізольовані в економічному житті. Проте той факт, що мусульмани постійно твердять, що стикнуться з ізоляцією і ембарго з точки зору міжнародних відносин, і з цієї причини залишаться відсталими і не зможуть прогресувати, означає, що на практиці мусульмани знаходяться під впливом позитивістської думки.
Те, що мусульмани досі не використовують норми Шаріату у якості критерію для оцінки періодично виникаючих політичних проектів, які, як стверджується, закликані привести мусульманські країни до розвитку, також доводить, що вони знаходяться під впливом позитивістської думки. Коли ж «знання», отримане в результаті відсилки до релігійних вказівок, стає марним в очах Умми, можливості розвитку в мусульманських країнах і утворення соціальної моделі, заснованих на ісламських посилах, виявляються неможливими. Зокрема,поглянувши на ступінь демонізації хукмів Шаріату в соціальній і політичній сфері, про яку твердять різноманітні резолюції і проекти, можна уявити ступінь збитку, який ця обставина нанесла мусульманській уяві.
1. Промислова революція (промисловий переворот, Велика індустріальна революція) — масовий перехід від ручної праці до машинної, від мануфактури — до фабрики, який відбувся у провідних державах світу в XVIII–XIX сторіччях.
2. Теза — положення, істинність якого повинно бути доведене.
3. Детальний розбір див. книгу Такиюддіна Набхані «Мислення».
4. Ахмет Окумуш, «Ісход ідеї легітимності в сучасній політичній думці», журнал міждисциплінарних досліджень в період диванів (2000/1), Стамбул, стор. 105,106.
5. Халіс Четін, «Політологія», вид. Стамбул: книжковий магазин Orion, 2012, стор. 52.
