Мусульмани, які жили у минулому сторіччі, успадкували Іслам не у виді практичних ідей, які вони могли б застосовувати у житті, а у формі теоретичної, академічної, утопічної і історичної інформації.
Проте поруч з цим стан враженості мусульман західними ідеями і поглядами, успіхи західних жителів у певних областях, спроби примирити Іслам з західними ідеями і образом життя, а також щоденні нападки на норми і хукми Ісламу похитнули довіру мусульман до ісламських систем, а деяких із них це привело до тому, що вони піддались Заходу, його ідеям і системам. По усім цим причинам мусульмани надовго втратили довіру і надію на те, що Іслам знов стане панувати у житті.
Проте у подальші роки такий погляд і уявлення починали ламатись, а довіра до Ісламу і його системам відродилась, і знов з’явились надії на панування Ісламу. Умма у цілому почала звертатись до Ісламу і ненавидіти Захід і західні ідеї. Це і був новий світанок ісламської революції.
Єдине, що залишалось зробити Уммі, щоб досягти ісламської революції, — це очистити свідомість мусульман від павутиння. Мова йде не про залізні ланцюги, які зв’язують руки мусульман, як вважають деякі, мова йде про просте павутиння у свідомості мусульман. Хоча павутиння по своїм властивостям слабке, воно затуманює розум, оскільки знижує гостроту зору.
Таким чином, для здійснення ісламської революції необхідно усунути плутанину і слабкість поглядів сьогоднішніх мусульман і позбутись від усіх західних ідей, які суперечать Ісламу або не мають до ньому відношення.
Розпад Радянського Союзу на початку дев’яностих років означав не стільки крах держави, скільки крах ідеології на світовій арені і в міжнародних масштабах. Одразу після Другої світової війни спалахнув конфлікт між Західним блоком під керівництвом США і Східним блоком під керівництвом Радянського Союзу. Цей конфлікт, названий «Холодною війною», був не тільки міждержавним конфліктом між двома блоками, але і ідеологічним конфліктом між ідеологіями капіталізму і соціалізму. До того ж це конфлікт охоплював не тільки Європу, але і увесь світ.
З розпадом Радянського Союзу і його ідеологічним уходом із життєвого поприща конфлікт між двома блоками підійшов до кінцю. З крахом соціалізму капіталізм залишився єдиною ідеологією в міждержавній сфері. Сьогодні у світі немає держави, яка несла б або встановлювала і проводила політику на міждержавній арені згідно зі своєю особистою ідеологією, відмінної від капіталістичної. В сучасному світі на світовій арені існує усього дві ідеології: Іслам і капіталізм.
Спроба Америки перетворити капіталістичну ідеологію в ідеологію усіх народів і націй ніде не зустріла перед собою опору, окрім ісламського світу. Так по суті, у справжній час немає іншого суспільства, окрім Ісламської Умми, яке могло б протистояти атаці Америки з метою універсалізації капіталізму. Через усе це Захід винайшов нового ворога-супротивника, щоб мати можливість і надалі зберігати своє панування і колонізацію. Цим новим ворогом став Іслам. Навіть якщо сьогодні відсутня держава, яка б представляла Іслам, Іслам як і раніше продовжує жити у душах мусульман в ідеологічному плані.
В 1994 році верховний головнокомандуючий НАТО Джон Галвін сказав про цього нового супротивника: «Ми виграли «Холодну війну». Тепер, після 70 років збиваючої з пантелику боротьби, ми повертаємось до вісі протистояння, яка триває вже 1400 років. Ця боротьба — боротьба великого зіткнення з Ісламом».
Так само ж держсекретар США (1973–1977) і один найбільш важливих американських стратегів Кіссінджер, єврей по походженню, виражає це побоювання наступним чином: «Новим фронтом Заходу, безперечно, є ісламський арабський світ, оскільки вони — нові вороги Заходу».
Останній диктатор Португалії Салазар так же відкрито заявив на одній із прес-конференцій наступне: «Реальну небезпеку для західної цивілізації становлять саме мусульмани». На заяву одного із журналістів: «Але ж мусульмани зайняті конфліктами, суперечками і війнами між собою!», — Салазар відповів: «Боюсь, що знайдеться хтось, хто оберне ці конфлікти проти нас».
Хоча у світі немає держави, яка представляла б Іслам і мусульман на міждержавному просторі, ісламська ідеологія, яка є у мусульман, турбує і лякає колоніальний Захід. Поки ця потенційна ситуація зберігалась серед мусульман, вона представляла собою серйозну перешкоду для поширення капіталістичної ідеології. Захід атакував Іслам і мусульман, використовуючи деякі вводячі в оману ідеї, щоб повернути цю ситуацію на свою користь і продовжити життя своєї ідеології . Захід за допомогою неісламських ідей добився, щоб у розуми мусульман закралась підозра і сумніви. Колоніальний Захід запроваджував подібні ідеї Ісламській Уммі за допомогою людей, завербованих на свою сторону всередині неї.
У цій статті ми розглянемо і оцінимо деякі із основних вводячих в оману і надзвичайно небезпечних ідей і понять, які відстоюють і про які заявляють колоніальний Захід і модерністи.
Думка про те, що «демократія і республіка походять із Ісламу»
Перш ніж оцінювати, чи походять демократія і республіка із Ісламу, важливо зупинитись на тому, що означають ці два поняття.
Найбільш загальне визначення демократії — це «правління народу над людьми», а також «суверенітет належить нації чи народу». В цьому контексті «демократія — це концепція, яка підкреслює, що влада знаходиться у руках народа».
Республіка ж — це форма державного правління, при якій голова уряду, а також усі вищі органи державної влади обираються народом на певний період часу і з певними повноваженнями. Це протилежність монархії і олігархії, при якій право суверенітету належить певній людині чи родині.
Так само ж республіка означає плюралізм і правління більшості. Республіканський режим отримує владу від народу на законодавчому рівні. При республіканському режимі джерелом законодавства є тільки народ. Народ визначає, народ обирає, народ виконує, народ видає закони або формує джерело законодавства. Одним словом, в основі республіканського режиму лежить наступний загальний принцип: «Суверенітет беззаперечно належить нації». Феномен суверенітету черпає силу і джерело в людях. Як бачите, і демократія, і концептуально (мафхум) охоплюють одне і те ж, і обидві віддають суверенітет народу. Інакше кажучи,, в обох концепціях саме людина приймає закони, визначає, що є дозволеним (харам) і забороненим (халяль), а також що є хорошим і що поганим. У цьому відношенні між двома системами немає ніякої різниці.
Серед мусульманських мислителів на перший план більше вийшло питання «Чи виходить демократія із Ісламу і чи суперечить вона Ісламу?», аніж питання «Чи виходить республіка із Ісламу?». Проблема Ісламу і демократії — одна із найважливіших тем дискусій,які займають ісламський світ майже 150 років. Дискусії про Іслам і демократію — вкрай важлива тема, яка сьогодні знайшла відображення у багатьох літературних працях. Деякі почали говорити, що між «демократією» і «шурою» є схожість: вони вважають демократію відповідаючою і гармонізуючою з Ісламом, оскільки в демократичних урядах воля народу відображається в адміністрації і відчувається контроль народу над владою. Вони стверджують, що надаваєма цією ідеологію свобода і можливість для вираження різноманітних ідей співпадають з цілями Ісламу на землі. Так само ж ці кола стверджують: що демократія — це не партнерство з Аллахом у питанні володарювання; що Іслам не висуває моделі держави, окрім основних принципів; що люди вільні у тому, що регулювати питання правління згідно з історичними і соціальними умовами.
Інші стверджують, що демократія не може бути сумісна з Ісламом з точки зору просвіти і основних цінностей, які надають їй тон, і що Іслам є окремою і самостійною релігією. Вони говорять, що будь-яка близькість з демократією приведе до куфру або ширку. Як видно, головне питання, яке знаходиться в центрі дискусій, — це джерело влади.
Сьогодні деякі кола, які хочуть приєднати демократію до Ісламу або роблять вигляд, що демократія виходить із Ісламу, вирішили підійти до питання з боку виборів і обмежили демократію виключно питанням виборчого процесу народом свого правителя. Колоніальні західні держави розуміють, що мусульмани ніколи не приймуть демократію в її істинному змісті . З цієї причини ці колоніальні західні держави, і особливо Америка, намагаються запроваджувати демократію в мусульманських країнах як інструмент вибору правителя. Тому, щоб представити мусульманам вводячий в оману образ, вони маніпулюють почуттями мусульман, зосереджуючись на виборах правителя, ніби основною функцією демократії є обрання адміністрації.
Це ніщо інше, як обман мусульман. Обмежити демократію тільки виборами — означає продовжити життя системі колоніальних невірних демократій, грабування народу і масових вбивств. Проте на даному етапі демократії і республіці нічого дати не тільки мусульманам, але і усьому людству. Вони зазнали краху з точки зору ідейних, політичних, людських і моральних цінностей . Вони розбестили суспільства, надавши їм деякі свободи . Вони зіпсували не тільки людей свого часу, але і їх майбутні покоління . Таким же чином вони перетворили на диких звірів не тільки своє суспільство, але і майже усі народи світу. Власне кажучи, проявом усього цього є низка деяких політичних і соціальних потрясінь у світі.
Що ж стосується Ісламу, то тут законодавча влада не належить народу. Навпаки, вона належить тільки Аллаху. Ніхто окрім Аллаха не має права називати щось халялем чи харамом. В Ісламі великим злочином вважається визнавати, що право законодавства належить людям. Власне кажучи, саме тому був ниспосланий наступний аят:
ٱتَّخَذُوٓاْ أَحۡبَارَهُمۡ وَرُهۡبَٰنَهُمۡ أَرۡبَابٗا مِّن دُونِ ٱللَّهِ
«Вони визнали господами окрім Аллаха своїх первосвящеників і монахів» (9:31).
Так само ж Всевишній Аллах говорить:
إِنِ ٱلۡحُكۡمُ إِلَّا لِلَّهِ
«Рішення приймає тільки Аллах» (12:40).
Насправді є фундаментальна причина, по якій Захід і його п’яті колони на місцях намагаються запровадити демократію і республіку через уподібнення їх Ісламу. Це нав’язування мусульманам розуміння того, що у Ісламу немає власної системи правління і власної держави. Інакше кажучи, вона скерована на те, щоб не допустити приходу до влади держави Халіфат, яка буде представляти політичний Іслам, а також на те, щоб завадити мусульманам вести діяльність у цьому напрямку, включивши концепцію «політичного Ісламу» із їх розумів. Проте Іслам, в якому мусульмани більше усього мають потребу сьогодні, в який вони вірили і сповідували на протязі сторіч,є найбільш всеохоплюючою і істинною (сахіх) ідеологією. Формою державного управління в ісламській ідеології, безперечно є Халіфат.
Халіфат, з іншого боку, є лідерством усіх мусульман у світі, скерованим на переважання хукмів Ісламського Шаріату і несення ісламського заклику усьому людству. Держава Ісламського Халіфату — це назва адміністративної системи, яка, запроваджуючи Іслам в життєвій сфері найкращим чином, бере свій початок із Шаріату.
В державі Халіфат суверенітет (панування) беззаперечно належить Шаріату. Тобто, в системі Халіфату джерелом хукмів і законів є виключно Шаріат. Одним словом, у той час як в державі Ісламського Халіфату суверенітет (панування) належить Шаріату, в умовах демократичного і республіканського управління це право довірено народу.
Отож, демократія і республіка є неісламськими системами. Ствердження про те, що демократія або республіка виходять із Ісламу, а також просунення подібної ідеї варто розглядати як один із чергових кроків по знищенню Ісламу з боку колоніальних західних держав, особливо Америки.
Ствердження про те, що Іслам не є політичною релігією, а також, що він містить лише деякі духовні і моральні послання
Одна із точок зору і стверджень, відстоюваних Заходом і його поборниками, особливо — деякими модерністами, через які вони намагаються викликати у розумах мусульман підозри у відношенні Ісламу, — це омана і брехня про те, що в Ісламі немає хукмів, які охоплювали б усі питання життя людини. Інакше кажучи, це ствердження про те, що хукми Ісламу не забезпечують всеохоплюючого рішення проблем нинішнього сучасного світу. Мета цього полягає в тому, щоб обмежити Іслам вузькою областю, звести його лише до деяких ритуалів, подібно християнству, і нав’язати мусульманам ідею про те, що ісламська акида не є політичною доктриною, а має тільки духовну акиду або ідеологію. Західні і місцеві сходознавці особливо дотримуються наступної точки зору: «Ісламська релігія є виключно духовною релігією і не містить ніяких законів або практик у відношенні мирських справ».
Проте Всевишній Аллах говорить:
وَنَزَّلۡنَا عَلَيۡكَ ٱلۡكِتَٰبَ تِبۡيَٰنٗا لِّكُلِّ شَيۡءٖ
«Ми ниспослали тобі Писання для роз’яснення усілякої речі» (16:89).
Аллах також заявляє:
ٱلۡيَوۡمَ أَكۡمَلۡتُ لَكُمۡ دِينَكُمۡ وَأَتۡمَمۡتُ عَلَيۡكُمۡ نِعۡمَتِي وَرَضِيتُ لَكُمُ ٱلۡإِسۡلَٰمَ دِينٗاۚ
«Сьогодні Я заради вас вдосконалив вашу релігію, довів до кінця Мою милість до вас і схвалив для вас у якості релігії Іслам» (5:3).
Як видно, аяти ясно показують, що Іслам пропонує рішення для усіх аспектів життя. Проте основною метою деяких кіл, які стверджують протилежне, є проект по заключенню феномену Халіфату в тюрму історії через заяву, що в Ісламі немає певної адміністративної системи, і через стирання із розумів мусульман держави Халіфат, яка буде представляти Іслам і запроваджувати його хукми.
Проте Іслам — це не тільки релігія, скерована на Ахірат і регулююча духовні потреби людей і суспільств, але це іще і хукми і положення, які регулюють громадську сферу у прив’язці і узгодженні з Вічним життям. Всевишній Аллах говорить наступне:
فَٱحۡكُم بَيۡنَهُم بِمَآ أَنزَلَ ٱللَّهُۖ وَلَا تَتَّبِعۡ أَهۡوَآءَهُمۡ عَمَّا جَآءَكَ مِنَ ٱلۡحَقِّۚ
«Суди ж їх згідно тому, що ниспослав Аллах, і не потурай їх бажанням, ухиляючись від істини, яка явилась до тебе» (5:48),
وَأَنِ ٱحۡكُم بَيۡنَهُم بِمَآ أَنزَلَ ٱللَّهُ وَلَا تَتَّبِعۡ أَهۡوَآءَهُمۡ وَٱحۡذَرۡهُمۡ أَن يَفۡتِنُوكَ عَنۢ بَعۡضِ مَآ أَنزَلَ ٱللَّهُ إِلَيۡكَۖ
«Суди між ними згідно тому, що ниспослав Аллах, не потурай їх бажанням і стережись їх, щоб вони не відвернули тебе від частини того, що ниспослав тобі Аллах» (5:49),
وَمَن لَّمۡ يَحۡكُم بِمَآ أَنزَلَ ٱللَّهُ فَأُوْلَٰٓئِكَ هُمُ ٱلۡكَٰفِرُونَ…ٱلظَّٰلِمُونَ…ٱلۡفَٰسِقُونَ
«Ті ж, які не приймають рішень згідно з тим, що ниспослав Аллах, є невіруючими <…> беззаконниками <…> нечестивцями» (5:44,45,47),
يَٰٓأَيُّهَا ٱلَّذِينَ ءَامَنُوٓاْ أَطِيعُواْ ٱللَّهَ وَأَطِيعُواْ ٱلرَّسُولَ وَأُوْلِي ٱلۡأَمۡرِ مِنكُمۡۖ
«О, ті, які увірували! Підкоряйтесь Аллаху, підкоряйтесь Посланцю і володарям впливу серед вас» (4:59).
Окрім цих аятів існує іще багато аятів, які відносяться до хукму, який вказує на концепції державного управління і влади . На додаток до багатьох хукмів, які дають детальне роз’яснення практикам, пов’язаним з адміністрацією в державі, також були дані подробиці відносно права війни, про політичне право, про кримінальне право, про соціальне право, про громадянське право і про решту правових концепцій. Всевишній Аллах говорить:
يَٰٓأَيُّهَا ٱلَّذِينَ ءَامَنُواْ قَٰتِلُواْ ٱلَّذِينَ يَلُونَكُم مِّنَ ٱلۡكُفَّارِ وَلۡيَجِدُواْ فِيكُمۡ غِلۡظَةٗۚ
«О, ті які увірували! Бийтесь з невіруючими, які знаходяться поблизу вас. І нехай вони переконаються у вашій суворості» (9:123),
۞وَإِن جَنَحُواْ لِلسَّلۡمِ فَٱجۡنَحۡ لَهَا وَتَوَكَّلۡ عَلَى ٱللَّهِۚ
«Якщо вони схиляються до миру, ти теж схиляйся до миру і уповай на Аллаха» (8:61),
يَٰٓأَيُّهَا ٱلَّذِينَ ءَامَنُوٓاْ أَوۡفُواْ بِٱلۡعُقُودِۚ
«О, ті, які увірували! Будьте вірні зобов’язанням» (5:1),
وَلَكُمۡ فِي ٱلۡقِصَاصِ حَيَوٰةٞ يَٰٓأُوْلِي ٱلۡأَلۡبَٰبِ
«Відплата рятує вам життя, о, володарі розуму!» (2:179),
وَٱلسَّارِقُ وَٱلسَّارِقَةُ فَٱقۡطَعُوٓاْ أَيۡدِيَهُمَا جَزَآءَۢ بِمَا كَسَبَا نَكَٰلٗا مِّنَ ٱللَّهِۗ
«Крадію і крадійці відсікайте руки у відплату за те, що вони робили. Таким є покарання від Аллаха» (5:38).
При розгляді цих та сотень інших аятів ми бачимо, що Іслам висуває чіткі і ясні хукми по питанням, пов’язаним з громадянським правом, політичним правом, кримінальним правом, військовим правом і питаннями відносно муамалята (особистого і сімейного права, права інших людей, спадку, торгівлі, боргів та трудового права). Також існують сотні достовірних хадісів, які містять подібну інформацію по цим питанням. Усі ці аяти і хадіси є доказами того, що Іслам є системою, придатною для запровадження в житті урядом, державою, суспільством, Уммою і індивідами.
Положення змінюються з плином часу
Черговим питанням, що вселяє смуту у свідомість мусульман, є ідея про те, що правила змінюються зі зміною часу і місця. Насправді це помутніння не нове і продовжується з середини XVIII сторіччя, тобто з початку занепаду ісламського суспільства і аж до наших днів.
Французька революція 1789 року і промислова революція, яка відбулась після неї, породили багато ідейних рухів в Європі і вивели Європу на рівень економічного розвитку. Деякі рухи Відродження, які мали місце у цей період, викликали міркування і дискусії серед мусульманських мислителів. З одного боку, ці мислителі міркували про розвиток Заходу, з іншого ж — почали досліджувати причини швидкого занепаду Ісламської Умми. Проте, хоча було здійснено багато спроб привести Умму до розвитку і запобігти цьому занепаду, жодна із цих спроб не увінчалась успіхом, і ісламський світ продовжив боротись у пітьмі анархії і колапсу і страждати від результатів цього занепаду. Лідери і вчені, які перебували під впливом західної культури того періоду, дотримувались думки, що для матеріального розвитку мусульмани подібно європейцям повинні бути звільнені від суворого панування релігії, тобто розвиток може бути досягнутий шляхом віддалення релігії від життя. Щоб підтримати свої погляди, вони стверджували, що хукми і потреби можуть змінюватись зі зміненням часу і що традиційні вчинки мусульман можуть змінюватись в залежності від часу і місця, висуваючи правила, такі як «Неможна заперечувати змінення хукмів зі зміненням часу», наведене в «Маджалла»1, яке не ґрунтується ані на жодному правилі Шаріату. Проте перешкодою на шляху розвитку була не релігія (Іслам), а навпаки, неправильне запровадження Ісламу. Поки Ісламська Умма дотримувалась своєї релігії, вона добилась вражаючих успіхів в усіх сферах життєдіяльності — в промисловості, науці, технологіях і в багатьох інших.
Ствердження «Неможна заперечувати змінення хукмів зі зміненням часу» суперечить як фактам, так і хукмам Шаріату. Тут була припущена помилка у прив’язці змінення хукмів до зміненню часу. Адже хукми були ниспослані не у відношенні часу, а у відношенні вчинків людини. Якщо ми прочитаємо це речення інакше, а саме — наступним чином: «Щоб змінились хукми, повинен змінитись час», — то для кожної хвилини, кожної години, кожного року або кожного сторіччя Всевишньому Аллаху необхідно було вказати час для своєї Великої Книги і сказати: «Даний Мій хукм дійсний для такого-то часу, а коли ви досягнете такого-то часу, то вже застосовуваний ось цей інший Мій хукм».
У сучасному світі деякі модерністи, які відстоюють дану точку зору, заявляють, що хукми Ісламу не апелюють до сучасності, тому реформа (оновлення) релігії є обов’язковою. В ітозі, Іслам інтерпретувався таким чином, який не мав місця в шаріатських текстах, щоб зробити його підходящим для сучасного суспільства. Проте треба було не інтерпретувати Іслам так, щоб він відповідав суспільству, а спробувати змінити або розвити суспільство так, щоб воно відповідало Ісламу, Але вони цього не зробили. Замість цього вони інтерпретували хукми Ісламу так, щоб вони відповідали часу. Більше того, вони навіть давали фетви з нормами, що суперечать категоричним текстам Корану. Наприклад, всупереч тому, що Всевишній Аллах заборонив позичкові відсотки в своїй Книзі (Корані), вони постановили, що відсоткові кредити можуть братись при умові, що буде дотримуватися міра без перебільшення, або вони видали фетви, щоб скасувати деякі хадди (шаріатські покарання і запобіжні заходи) через виверт про те, що сучасний Захід нас не прийме. Але поруч з цим вони схвалили запозичення кримінальних законів не із Ісламу. Проте правила не змінюються зі зміненням часу, і вони залишаться до Судного дня такими, які є сьогодні. Ми бачимо змінення лише в деяких технологічних розробках. Обов’язковість намазу, посту, паломництва, закяту і заборонність лихварства, перелюбства і хабарництва залишаться незмінними до Судного дня. Таким же чином не буде ніяких змінень у хукмах, таких як шаріатські величини і заходи, час намазів і кількість ракятів в них, визначені категоричними текстами, а також у питаннях основ віри.
Вносити нововведення у ці та інші хукми, змінювати або скасовувати непохитні норми, підкоряти шаріатські тексти пануванню розуму або інтерпретувати закони Ісламу таким чином, щоб догодити колоніальним невіруючим — означає змінити і зробити рукотворними веління і заборони Аллаха і Його Посланця ﷺ. В Ісламі категоричні аяти і хукми не змінюються в залежності від часу і умов. На додаток до цьому в Ісламі дозволено давати фетву і робити іджтіхад по деяким поточним питанням, таким як ЕКО2, трансплантація органів і клонування, які географічно і хронологічно виникли вже після епохи ﷺ, сподвижників, табіїнів і імамів-муджтахідів. І в цьому немає нічого поганого. Ми хочемо сказати, що Ісламський Шаріат — це система життя, яка актуальна в усі часи і в усіх місцевостях.
Тому модерністи-новатори виробили положення, які суперечать Шаріату, на тому підґрунті, що Шаріат підходить для сучасної епохи і що хукми Шаріату повинні підходити для кожного сторіччя, часу і місця. В результаті цього Іслам був видалений із життя, і вороги Ісламу, які вилучили вигоду із цього помилкового розуміння і брехливих законів, запровадили над мусульманами свої власні закони і ідеології.
Хукм на стороні «маслахата» (користі, інтересу, вигоди)
В результаті впливу сучасних західних ідейних рухів на мусульманських мислителів у їх мисленні трапився великий хаос. Особливо після того, як думки раціоналізму і позитивізму отримали поширення серед деяких мусульманських мислителів і сучасних модерністів, трапилось послаблення прихильності мусульман хукмам Шаріату, і в результаті зв’язок з Одкровенням був сильно розірваний. Це означало, що в кожному питанні першочергова увага почала приділятись розуму, роблячи розум арбітром і відкидаючи Божественне Одкровення на задній план. Інакше кажучи, єдиним джерелом (арбітром) при винесенні хукмів і законів ставав розум. З того часу розум почав визначати маслахати, хороше-погане, правильне-неправильне, красиве-потворне. Проте Всевишній Аллах повідомляє, що люди не можуть знати, де добро, а де зло, де хорошо, а де погано, оскільки це відомо одному лише Аллаху:
كُتِبَ عَلَيۡكُمُ ٱلۡقِتَالُ وَهُوَ كُرۡهٞ لَّكُمۡۖ وَعَسَىٰٓ أَن تَكۡرَهُواْ شَيۡٔٗا وَهُوَ خَيۡرٞ لَّكُمۡۖ وَعَسَىٰٓ أَن تُحِبُّواْ شَيۡٔٗا وَهُوَ شَرّٞ لَّكُمۡۚ وَٱللَّهُ يَعۡلَمُ وَأَنتُمۡ لَا تَعۡلَمُونَ
«Вам приписано битись, хоча це вам неприємно. Можливо, вам неприємно (ви вважаєте неправильним) те, що є благом (правильним) для вас. І можливо, ви любите (вважаєте правильним) те, що є злом (неправильним) для вас. Аллах знає, а ви не знаєте» (2:216).
З іншого боку, ідея про те, що хукм (Іслам) — на стороні маслахі,є думкою, заснованою на утилітаризмі. Наприклад, якщо чоловік побачить якусь матеріальну вигоду в чомусь, що є харамом, наприклад, в лихварстві, перелюбстві, азартних іграх, наркотиках та інших діях, він може дозволити собі невідкладно зробити це для власної вигоди. Причиною тому служить те, що розум бачить в них маслах (користь, вигоду, інтерес).
Проте Ісламський Шаріат забороняє скоєння подібних вчинків . Використання маслах у якості основи у питаннях вчинків суперечить Ісламу. Іслам зобов’язує дотримуватись і триматись шаріатських хукмів, а не ґрунтуватись на маслах. Незалежно від того, наскільки велика користь від чогось, мусульманин тримається якомога далі від того, що Аллах назвав харамом. Як, наприклад, в наступному аяті:
۞يَسَۡٔلُونَكَ عَنِ ٱلۡخَمۡرِ وَٱلۡمَيۡسِرِۖ قُلۡ فِيهِمَآ إِثۡمٞ كَبِيرٞ وَمَنَٰفِعُ لِلنَّاسِ وَإِثۡمُهُمَآ أَكۡبَرُ مِن نَّفۡعِهِمَاۗ
«Вони питають тебе про п’янкі напої і азартні гри. Скажи: «В них є великий гріх, але є і користь для людей, хоча гріха в них більше, аніж користі» (2:219).
Так само ж Аллах заявив, що Єдиний, Хто приймає рішення відносно думок і поведінки, — це не людський розум, а Він — Всевишній Аллах.
وَمَا كَانَ لِمُؤۡمِنٖ وَلَا مُؤۡمِنَةٍ إِذَا قَضَى ٱللَّهُ وَرَسُولُهُۥٓ أَمۡرًا أَن يَكُونَ لَهُمُ ٱلۡخِيَرَةُ مِنۡ أَمۡرِهِمۡۗ
«Для віруючого чоловіка і віруючої жінки немає вибору при прийнятті ними рішення,, якщо Аллах і Його Посланець вже прийняли рішення» (33:36).
Отож, мусульмани повинні дотримуватись хукмів Шаріату в усіх сферах життя. Замість того, щоб думати, що там, де є користь, є підкріплюючий хукм, треба діяти згідно з ідеєю, що там, де є Іслам, там і є користь.
Націоналізм, який отруює і розділяє суспільства
Націоналізм, який з'явився в кінці XVII сторіччя під впливом бачення національної держави, є продуктом капіталістичних держав. Націоналізм — один із найбільш важливих і небезпечних аргументів, використовуваних капіталістичними колоніальними державами для запровадження свого політичного, військового і культурного панування над суспільствами та їх експлуатації. Колоніальні західні держави угледіли, що мусульмани, поки у них є держава, яка усвідомлює і зберігає єдність і цілісність Умми, а також запроваджує це на практиці, були головною перешкодою для західної експансії. Таким чином, Захід використав ідею націоналізму як зброю для реалізації своїх цілей, усунення перешкоди перед собою, розділення Умми і посіву насіння розбрату всередині мусульман. Власне кажучи, після того, як Заходу вдалось скасувати Халіфат в 1924 році, він здійснив свої мрії. Таким чином, Захід зруйнував 1300-річну державу Халіфат, розділив Умму на багато держав, провів штучні кордони між ними і нав’язав Уммі ідею націоналізму.
Коли мусульмани втратили свою державність, в результаті чого вони були розділені на багато держав, ідеї націоналізму почали переважати серед них. Кожен народ почав хизуватись своєю національністю і боротись за неї. Виникла мета, скерована на те, що триматись подалі від концепції умматизму (єдності Умми), висуваючи на передній план концепції турецького і арабського націоналізму. Цю порочну і нелюдську ідею, особливо в останні дні існування Османського Халіфату, просували младотурки3, просякнуті західною просвітою. Особливо у минулому сторіччі концепція «Умма» піддалась критиці, а концепція «нація» була висунута на передній план. Фактично, режим виступав проти деяких фігур і ісламських згуртувань, які висували концепцію «Умма» на порядок денний; режим приймав проти них рішучі заходи і розглядав їх у якості злочинців. Режими закликали суспільства до цієї прогнилої ідеї невігластва — до націоналізму. Цим самим їм вдалось гарантувати виживання своїх порочних систем.
Ідея націоналізму ніяк не сумісна з Ісламом. Націоналізм не пов’язаний ані з людяністю, ані з Ісламом, і є одним із різновидів ідей, заборонених Ісламом. Адже найбільш важливим чинником, об’єднуючим мусульман і відділяючим їх від усіх інших суспільств, є ісламська віра і братство. Націоналізм же суворо заборонений, тому що він розриває цей життєво важливий зв’язок і викликає великий хаос і розбрати між людьми. Так само ж Ісламський Шаріат засуджував і засуджує суспільства, які рушать єдність і хизуються походженням свого родоводу один перед іншим. Власне кажучи, Всевишній Аллах говорить:
يَٰٓأَيُّهَا ٱلنَّاسُ إِنَّا خَلَقۡنَٰكُم مِّن ذَكَرٖ وَأُنثَىٰ وَجَعَلۡنَٰكُمۡ شُعُوبٗا وَقَبَآئِلَ لِتَعَارَفُوٓاْۚ إِنَّ أَكۡرَمَكُمۡ عِندَ ٱللَّهِ أَتۡقَىٰكُمۡۚ إِنَّ ٱللَّهَ عَلِيمٌ خَبِيرٞ
«О,люди! Воістину, Ми створили вас із чоловіка і жінки і зробили вас народами і племенами, щоб ви узнавали один одного, і найбільш вшанований перед Аллахом серед вас — найбільш богобоязливий. Воістину, Аллах — Знаючий, Відаючий» (49:13).
Посланець Аллаха ﷺ говорить:
دَعُوهَا فَإِنَّهَا مُنْتِنَةٌ
«Залиште його (націоналізм), адже він — зловонний» (Бухарі).
Проте Захід чудово знає, що одного разу його система рухне, а Умма збереться разом і встановить державу Праведного Халіфату. Захід лягає і прокидається з цим страхом. Цей страх перетворився для нього у кошмар. З цієї причини він вдається до усіляким можливим політичним, військовим, культурним і тому подібним інструментом, щоб завадити Ісламу знов домінувати в житті і покінчити з ним. Проте колоніальні західні держави не зможуть запобігти встановленню держави Праведного Халіфату, яка реалізує на практиці єдність Умми.
Посланець Аллаха ﷺ говорить:
ثُمَّ تَكُونُ خِلَافَةً عَلَى مِنْهَاجِ النُّبُوَّةِ
«Потім прийде період Халіфату, заснованого на методі пророцтва» (Ахмад ібн Ханбаль).
Йилмаз Челік
10.12.2019
1. Маджалла — найбільша кодифікація норм мусульманського права. Повна назва: Majallah el-Ahkam-i-Adilya, тур. Mecelle-i Ahkâm-ı Adliye. Прийнята в Османській державі в 1869–1877 рр. в рамках курсу на модернізацію країни.
2. Екстракорпоральне запліднення (от лат. extra — «понад», «поза» і лат. corpus — «тіло», тобто запліднення поза тіла, скор. ЕКО́) — допоміжна репродуктивна технологія, яка частіше за усе використовується у випадку безпліддя. Синоніми: «запліднення у пробірці», «запліднення in vitro», «штучне запліднення», в англійській мові позначається абревіатурою IVF (in vitro fertilisation).
3. Младоту́рки (тур. Jön Türkler) — політичний і націоналістичний рух в Османській Державі, який, починаючи з 1876 року, намагався провести ліберальні реформи, створити конституційний державний устрій і виступав проти Абдульхаміда II. Младотуркам вдалось скинути султана Абдульхаміда II (1908 р.), проте після поразки у Першій світовій війні вони втратили владу. Після перемоги Кемаля Ататюрка більшість младотурок активно підтримувало діяльність кемалістської «Народно-республіканської партії» («Cumhuriyet Halk Partisi»).
