В цій статті ми розкажемо про те, як спільноти, суспільства, неурядові організації і особливо так звані «політичні» партії, які поставили собі на меті відновити Ісламську Державу, щоб відновити ісламський образ життя в усіх країнах, де живуть мусульмани, і в Туреччині — зокрема, відійшли від мети створення Ісламської Держави і з великим дрейфом пристосувались до демократичному устрою, який вони збирались змінити.
І знов ми обговоримо деструктивний, трансформаційний і диверсійний ефект відсутності ідей і методів, а також ефект недотримання ідей і методів у відході від мети створення Ісламської Держави на прикладі руху «Національне Бачення» (Millî Görüş).
Після розпаду Османської Держави руками колоніальних невірних і скасування Халіфату англійці створили багато держав і нових адміністрацій на території, яка залишилась від Османського Халіфату.
Діючи під впливом колоніальних невірних англійців, ці уряди ставились до своєму народу як до ворогу, намагаючись примусити мусульманський народ підкоритись режиму, застосовуючи методи, які підривали віру і цінності, честь і гідність народу, пригноблюючи і утискаючи його.
Така ситуація привела до розколу між згаданими режимами і населенням, і це розкол став однією із найбільших перешкод на шляху розвитку мусульманського народу, підживлюючи його відсталість.
Це вкрай важке положення, в яке потрапила Ісламська Умма, привело до появи великої кількості згуртувань з різними ідеями і методами, які не вдоволені цим положенням і мобілізуються для виходу із нього і заради досягнення розвитку.
Деякі із цих згуртувань також мали політичні аспекти. В рамках демократичної системи ідея «створення політичних партій, приходу до влади за допомогою політичних партій, спроба реалізувати ісламські ідеї і задачі за допомогою влади і можливостей, надаваємих владою, захисту і відстоювання інтересів мусульман за допомогою політичних партій» також привела до появи великої кількості політичних згуртувань.
У той же час жорстоке і деспотичне ставлення до мусульманських народів з боку нових держав і адміністрацій під впливом колоніального невірного Заходу, які утворились в мусульманській географії після розпаду Османської Держави, стало одним із чинників, які підштовхнули мусульман до створенню політичних партій в рамках демократичної системи.
Погляди, які висуваються на користь «створення соціального, політичного, економічного і культурного середовища, в якому мусульмани можуть більш свобідно виражати свою думку» як більш пріоритетної мети, аніж мета Ісламської Держави, так само вплинули на створення мусульманами політичних партій і участь в політичній діяльності на демократичній і правовій основі, рамки якої були окреслені і обмежені неісламськими урядами.
Саме з такими ідеями увійшла в політичне життя «Партія Національного Порядку» (Millî Nizam Partisi) — перша партія руху «Національне Бачення» після переходу до системи багатопартійності.
В своїй політичній діяльності засновники і керівники партії дотримувались реформістської лінії, яка сформувалась під впливом і керівництвом колоніального невірного заходу, перш за усе англійців.
Свою партію вони назвали «Партія Національного Порядку», а свої погляди — «Національне бачення», поставивши на початку своїх партій і поглядів поняття «Національний» замість «Ісламський».
Зазначимо також, що ця назва є продуктом політики «націоналізації Ісламу», проводимої англійцями в національних державах, які вони створили в османській географії з метою збереження цього розділу і запобігання возз’єднання мусульман в рамках Ісламу і Халіфату.
Лідери «Партії Національного Порядку» не засновували свою політичну діяльність на ідеях і методах Ісламу. В статті 3 програми партії говориться, що «основною метою «Партії Національного Порядку» є розвиток в рамках демократичного правового порядку».
Створена 5 березня 1970 року «Партія Національного Порядку» проіснувала недовго, і 20 травня 1971 року вона була розпущена Конституційним судом, а її лідер-засновник Ербакан поїхав до Швейцарії.
В цей період ісламські події на Близькому Сході, особливо активна діяльність партії «Хізб ут-Тахрір» по відновленню Праведного Халіфату, і те, що релігійне населення, яке складало значну частину жителів країни, при появі цих чинників в Туреччині може звернутись до різних недемократичних кроків, викликали занепокоєння правителів.
Через свою занепокоєність генерали Тургут Сунальп і Мухсін Батур, які брали участь у військовому перевороті 1971 року [1], вирушили до Швейцарії з метою зберегти всередині системи народ, якому було заборонено займатись політикою в демократичному порядку і який був витіснений із системи, і переконали Ербакана створити нову партію, гарантуючи, що та не буде закрита. Так в 1972 році була створена «Партія Національного Порятунку» (Millî Selâmet Partisi).
В статті 2 програми партії мета «Партії Національного Порятунку» була сформульована як «об’єднання народу навколо національної самосвідомості і цілей, забезпечення прав і свобод людини, державно-національної єдності в рамках демократичної системи».
В своїх офіційних і публічних виступах лідери «Партії Національного Порятунку» наполягали на своїй прихильності світському і демократичному конституційному устрою, а для контролю і консолідації своєї електоральної бази заявляли, що «введуть Ісламський Шаріат, коли з’являться умови, і що їх справа — це справа перемоги добра над злом».
Після військового перевороту 1980 року [2] путчистський уряд закрив політичні партії, а Ербакану було заборонено займатись політикою. В 1987 році на референдумі з Ербакана була знята заборона на політичну діяльність, і він став головою «Партії Благоденства» (Refah Partisi).
В своїй партійній програмі «Партія Благоденства» пояснювала мету партії наступними положеннями: «Наша головна мета — підняти нашу націю на рівень сучасної цивілізації. Наша партія буде прагнути до встановленню демократії в істинному змісті цього слова і прояву національної волі. Вона виступає проти усілякого роду практик і ідей, які можуть завадити нормальному функціонуванню республіканської влади».
Якщо ми звернемо увагу, то жодна із цих цілей, виражених в партійних програмах «Партії Національного Порядку», «Партії Національного Порятунку» і «Партії Благоденства», не є ісламською. В них навіть не згадується слово «Іслам». Постійно роблячи акцент на демократії, республіці і державі, вони намагались гарантувати, що їх політика буде заснована на світському, демократичному устрої.
Оскільки в їх основі лежала демократія з покірним ставленням до реальності, визначальним чинником політичної діяльності руху «Національного Бачення» була поточна політична обстановка, умови і вигоди, які можна було отримати.
Ербакан, лідер руху «Національного бачення», став прем’єр-міністром в 1996 році, а у червні 1997 року пішов з посту прем’єр-міністра після військового перевороту 28 лютого 1997 року [3], яки був названий «постмодерністським».
«Партія Благоденства» так само була закрита Конституційним судом у січні 1998 року.
Та ж участь спіткала і четверту партію руху «Національного Бачення» — «Партію Доброчинства» (Fazilet Partisi), яка була створена за місяць до закриття «Партії Благоденства» і була закрита Конституційним судом в 2001 році.
Після закриття «Партії Доброчинства» рух «Національного Бачення» розколовся на дві частини: «традиціоналістське» крило створило «Партію Щастя» (Saadet Partisi), а «інноваційне» — «Партію Справедливості і Розвитку» (Adalet ve Kalkınma Partisi) під керівництвом Эрдогана.
Після закриття кожної партії Конституційним судом рух «Національного Бачення» усе більше наближався до демократичної світської республіки, і в ітозі він перетворився у захисників того устрою, який він мав намір «змінити».
Так, 19 листопада 2018 року лідер «Партії Щастя» Темель Карамоллаоглу в інтерв’ю британській газеті «The Guardian» заявив, що хоче «секуляризм британського типу».
Ердоган, вихований всередині руху «Національного Бачення», під час створення «Партії Справедливості і Розвитку» заявив, що «не буде брати Іслам за основу в політиці», а в Єгипті, куди він приїздив у 2011 році у якості прем’єр-міністра після початку «Арабської весни», він радив правлячому руху «Брати-мусульмани» («Аль-Іхван аль-Муслімун») і єгипетському народу «секуляризм».
При аналізі причин нинішньої відсталості Ісламської Умми видно, що активну роль грає неспроможність партій, діючих в рамках демократичної системи, забезпечити громадські зміни і розвиток.
Ці партії не змогли усвідомити проблему змін і під впливом капіталізму діяли в рамках хибного уявлення про те, що «суспільство складається із індивідів, і суспільство буде змінюватись по мірі змінення і вдосконалення індивідів».
Політичні партії, в яких відсутній принцип, що суспільство може змінитись при «змінені пануючого порядку, ідей і настроїв суспільства» і що ці змінення і розвиток можуть бути реалізовані тільки через «правильне партійне згуртування на основі ідей і методів», які не діють на цій основі, прирекли себе на невдачі на самому початку свого шляху.
Окрім того, політична діяльність цих партій не сприяла розвитку суспільства, а навпаки, уражувала громадський дух, необхідний для розвитку суспільства, займаючи його дрібними проблемами, і шкодила перетіканню громадського духу в правильне партійне згуртування, засноване на ідеях і методі.
Немаловажну роль в цій поразці зіграло отруєння Ісламської Умми політичними і філософськими ідеями і поглядами колоніальних невірних і відхід мусульман від методу ісламського мислення під впливом цих отруйних ідей.
Окрім того, в результаті політики, яка проводилась з метою приходу до влади в світському, демократичному устрої і здійснення ісламських перетворень за допомогою влади і можливостей, надаваємих перебуванням при владі, незважаючи на неприйняття ідей і методів Ісламу, масштаби дрейфу цих партій і народних згуртувань, які підтримують ці парії, виявились дуже великими.
Слабка воля цих партій в тому, щоб дотримуватись Ісламу, в об’єднанні з переслідуваннями і утисканнями цих партій з боку демократичних і світських режимів привели до того, що ці партії підкорились світському і демократичному порядку, який вони хотіли змінити, і стали частиною цього порядку.
Ті цілі, які не вдалось досягти Мустафі Кемалю в плані вестернізації [4] мусульман і прийняття мусульманами західних цінностей, були досягнуті цими партіями і особливо «Партією Справедливості і Розвитку».
Маси виборців, керовані цими політичними партіями, були відтіснені від тих переконань і цінностей, які вони прийняли в результаті політичного стиля підтримуваних ними політичних партій, заснованого тільки на силі, владі і інтересі, і перетворені в обезличений тип людей, які бажаних для світського, демократичного порядку.
Таким чином, ці політичні партії, чия політика заснована на світських і демократичних принципах, стали інструментами політики з обезличення і політики асиміляції, яка служить світському і демократичному порядку.
Таке розуміння політики, яке засновано тільки на інтересі, вигоді, силі і владі, викликало велику ерозію і розмивання переконань і цілей мусульман, привело до того, що мусульмани програли, а існуючий порядок виграв.
Ціль по встановленню Ісламської Держави і поверненню до правлінню по законам Аллаха, заради якої мусульмани вели упорну боротьбу, перенесли багато труднощів і позбавлень, пішли на великі жертви, мобілізували усі свої засоби і сили, поступово руйнується підтримуваними ними партіями, поступово стирається спочатку із розумів, а потім — і із сердець, і перетворюється в недосяжну «утопію».
Політична діяльність, яка здійснюється цими партіями без прийняття за основу ісламської ідеї і методу, які усунуть розділення держави і народу, що є основною умовою змінення і розвитку, інтегрують особистість, суспільство і державу, об’єднають їх в єдиному руслі, цілі і задачі, привела до більшим зруйнуванням з їх спотворюючими і перетворюючими наслідками.
У виникнення цієї вкрай тяжкої картини велику роль зіграло те, що ці партії не керуються ідеями і методами Ісламу, не можуть сформувати істинне партійне згуртування, встановити ісламський ідеологічний зв’язок між членами партії, а також відсутність у членів партії істинної волі і пильності.
Вони не змогли сформувати правильне партійне згуртування, тому що ці партії є згуртуваннями, які виникли в силу обставин, де лідерство засновано на особистому, а не інтелектуальному керівництві, де відданість — особистому, а не ідейному керівництву, де немає ясності в ідеях, методах, цілях і задачах, де діють загальними фразами.
Замість того, щоб взяти за основу своєї політики ідею Ісламу як незмінної «інтелектуальної константи», ці партії взяли у якості «джерела» своїх ідей реальність, насичену отруйними ідеями колоніального невірного Заходу.
Знов же, у якості методу приходу до влади ці партії взяли просунення демократичних принципів.
Більше того, зв’язок між членами партії був не ісламським ідеологічним зв’язком і партійною просвітою, заснованим на ісламській ідеології, а корисними інтересами.
А також членам партії бракувало політичної пильності, вони діяли, не встановлюючи зв’язки між своєю політичною діяльністю і Ісламом. Це привело до тому, що партія легко відхилилась від своєї цілі і потрапила у пастку брехні.
Істинна воля — це воля не здаватись перед лицем труднощів, негараздів і перешкод на шляху до досягненню цілі. Проте члени цих партій легко відмовились від ісламської ідеї і мети створення Ісламської Держави перед лицем труднощів і перешкод. Це трапилось тому, що вони діяли не з істинною волею, заснованою на ідеї, яка забезпечує наступність руху, а під тиском тимчасових емоцій і азарту.
Мусульмани, які не беруть Іслам за основу свого життя, з кожним днем віддаляються від нього, переслідують тільки свої інтереси і вигоди, приймають ідеї, які Іслам відкидає, такі як секуляризм і демократія, породжені колоніальним невірним Заходом, і закликають до цих ідей, — справа рук цих партій.
Ці партії несуть відповідальність за той стан бідності і відсталості, в якому ми живемо.
Ці партії є перешкодою на шляху істинного партійного згуртування, яке забезпечить наш розвиток.
Безбожні колоніалісти не змогли нанести мусульманам такого збитку, який нанесли ці партії, які поставили своєю метою змінення світського, демократичного устрою і створення Ісламської Держави,але в кінці шляху перетворились у захисників світського, демократичного устрою, який вони хотіли змінити!
Безумовно, що будь-яка політична партія, яка діє не ідеями і методами Ісламу, а схиляється на бік пригноблювачів, опираючись на демократичний світський порядок, не буде мати успіху і не отримає допомоги від Аллаха.
وَلَا تَرۡكَنُوٓاْ إِلَى ٱلَّذِينَ ظَلَمُواْ فَتَمَسَّكُمُ ٱلنَّارُ وَمَا لَكُم مِّن دُونِ ٱللَّهِ مِنۡ أَوۡلِيَآءَ ثُمَّ لَا تُنصَرُونَ
«Не схиляйтесь на бік беззаконників, щоб вас не торкнувся Вогонь. Немає у вас покровителів і помічників, окрім Аллаха, і тоді ніхто вам не надасть підтримки» (11:113).
Розвиток мусульман шляхом позбавлення від урядів, які проводять в життя неісламські закони куфру, запозичення у колоніальних безбожників, і відсталості, в якій вони перебувають, можливо тільки за наявністю справжнього партійного згуртування, яке обмежує свою роботу і діяльність тільки ідеями і методами Ісламу.
Незмінною інтелектуальною константою істинного партійного згуртування повинен бути Іслам. Іслам — це система життя. Правильні рішення для усіх сфер життя та усіх життєвих проблем повинні бути взяті тільки із Ісламу і повинні бути обмежені Ісламом. Тільки дотримуючись ісламської ідеї і ісламського методу, ми можемо досягти розвитку.
Методом реалізації Ісламу, його домінування, збереження і поширення є держава/система. При встановленні Ісламської Держави, яка буде втілювати Іслам в життя, керуватись «пророцьким методом руху», який складається із етапів «утворення згуртування», «входження в суспільство» і «досягнення влади» на прикладі Посланця Аллаха ﷺ.
Члени істинного партійного згуртування повинні проявляти істинну пильність в усіх своїх вчинках, поведінці і діяльності, істинну пильність, яка знаходиться в постійному зв’язку з базовою інтелектуальною основою Ісламу, яка приведе до розвитку, і істинну волю, засновану на ідеях, а не на тимчасових емоціях і збудженні. Вони повинні діяти рішуче і настирливо, незважаючи на труднощі, негаразди і перешкоди, які можуть встати на їх шляху, і не відмовлятись від своєї справи.
Ісламська ідеологія і партійна просвіта, заснована на ісламській ідеології, повинні бути єдиним зв’язком, який об’єднує членів істинного партійного згуртування. Аллах допоможе тільки тому істинному партійному згуртуванню, яке в своїх ідеях і методах діє на основі Його релігії, і зробить його успішним.
يَٰٓأَيُّهَا ٱلَّذِينَ ءَامَنُوٓاْ إِن تَنصُرُواْ ٱللَّهَ يَنصُرۡكُمۡ وَيُثَبِّتۡ أَقۡدَامَكُمۡ
«О, які увірували! Якщо ви допоможете Аллаху, то і Він допоможе вам і утвердить ваші стопи» (47:7).
Ремзі Озер
Köklü Değişim Dergisi
1. Державний переворот в Туреччині (1971) — події, пов’язані з військовим втручанням армійської еліти Туреччини, які потягнули за собою насильницьку зміну державної влади і зміщення прем’єр-міністра країни Сулеймана Деміреля 12 березня 1971року, який займав пост після виборів 1965 року. Традиційно в турецькій історіографії він називається «військовим меморандумом 12 березня» (тур. 12 Mart Muhtırası) чи «меморандумним переворотом».
2. Державний переворот 1980 року, проведений головою Генерального штабу генералом Кенаном Евреном, став третім переворотом в історії республіки після переворотів 1960 і 1971 років.
3. Військовий меморандум в Туреччині (1997) (тур. 28 Şubat süreci, «переворот 28 лютого», інша назва: «постмодерністський переворот», тур. Post-modern darbe) — «бархатний» військовий переворот, який полягав у низці військово-політичних рішень, прийнятих військовим командуванням Туреччини на засіданні Ради Національної безпеки Туреччини 28 лютого 1997 року. В результаті зібрання лідерів силових структур був прийнятий меморандум, який припускав ухід у відставку прем’єр-міністра Туреччини Неджметтіна Ербакана, голови «Партії Благоденства», а також усього його коаліційного уряду.
4. Вестернізація (от англ. west — «захід») — перенесення структур, технологій і образу життя західних (європейських) суспільств в інші суспільства, запозичення і відтворення західного досвіду.
