Туніс — це мусульманська земля, яка була включена в склад ісламських територій державою Османського Халіфату в 1574 році. Більше трьохсот років він залишався ісламською землею. В 1881 році він був відокремлений від ісламських земель Бардоським договором1 і перейшов під суверенітет Франції. Хоча 1956 рік відомий і прийнятий як рік набуття Тунісом незалежності від французької колонізації, насправді це та дата, коли Туніс перейшов під британське правління за допомогою підступної британської хитрості. Британці продовжили правити Тунісом до 1987 року при своїй людині Хабібі Бургібі, а потім — при Зін аль-Абідіні Бен Алі, поки той не був скинутий в результаті повстання «Арабської весни».
Туніс — це місце, звідки почалась «Арабська весна». 17 грудня 2010 року Мухаммад Буазізі, який після звершення університету працював розносником, тому що не міг знайти іншої роботи, покінчив життя самогубством, підпаливши себе після того, як сили безпеки конфіскували його ларьок. Це інцидент привів до широкомасштабних громадських протестів, відомим як «Жасминова революція»2, в результаті якої було ліквідовано 23-річне правління Зін аль-Абідіна Бен Алі. Цей інцидент в Тунісі пізніше поширився на багато арабських країн і був розцінений як початок «Арабської весни».
Мусульмани почали жити під гнітом диктаторських режимів після втрати своєї 1300-річної держави, яка захищала їх і служила щитом проти безбожних колоніалістів Заходу. Диктаторські правителі Туніса, які поклались на Захід, десятиріччями вели війну проти Ісламу і його цінностей. Вони переслідували мусульман. Багатства країни вони віддавали колоніальним невірним. Країна усе більше занурювалась у пітьму капіталізму, роблячи життя людей нестерпним через економічні і політичні вузькі місця. Проводячи політику збідніння і голоду, вони добились того, що багатства країни потрапили до рук колонізаторів через щасливу, нечисленну меншість.
Мусульмани, які жили в цьому колоніальному і рабському приниженні, зруйнували усі стіни страху, які існували в них, і повстали проти урядів неочікуваним, чистим і благородним повстанням, давши старт повстанню в Тунісі.
Це благословенне повстання дуже важливе, оскільки воно є першим опором і повстанням Умми, кинутої на «милість» колонізаторів в ісламській географії, розділеної на частини після скасування Халіфату, проти пригноблення, якому вона піддавалась протягом багатьох років, і слабкості, до якої вони була низведена. За допомогою цього повстання Ісламська Умма усвідомила силу, яка існувала в ній самій до сьогоднішнього дня, але яку вона не могла розкрити через пригноблення і жорстокість безбожних колоніалістів Заходу та їх пособників.
Це чисте і благородне повстання мусульман, які жили в стражданнях колоніалізму і полону біля 100 років, дуже занепокоїло безбожний колоніальний Захід і правителів, які ані на дюйм не зійшли з орбіти Заходу. Колонізаторський Захід, знаючи, його існування близиться кінцю, без вагань осквернив ці благословенні повстання. У зв’язку з цим були проведені певні дезінформаційні заходи. Була подана брехня про те, що повстання спровоковані Заходом і США. Знов же, щоб змінити хід цих повстань, була використана маніпуляція, що це були «лібертаріанські» повстання проти голоду зубожіння і скеровані на гуманне життя. Проте революція була повстанням проти гніту капіталістичної світської демократичної системи і піднімалась за рахунок зусиль мусульман. Втім, бажане було досягнуто, і повстання відхилилось від своєї цілі. Було висловлено припущення, що проблема — тільки в правителях. На жаль, США і Захід маніпулювали мусульманами і деякими згуртуваннями у цьому відношенні, і «Ан-Нахда» («Партія Відродження», Туніс), «Аль-Іхван аль-Муслімун» («Брати-мусульмани») і деяк салафітські рухи стали частиною цієї гри в цьому процесі.
Хоча ці повстання, які могли б покласти край 100-річним травмам і нещастям, пережитим мусульманами, могли б завершитись створенням Ісламської Держави, ці маси на 100 років зірвали надії мусульман на Халіфат і Ісламську Державу. Рух «Ан-Нахда» в Тунісі і «Аль-Іхван аль-Муслімун» в Єгипті віддали перевагу служити своїм інтересам, а не інтересам Шаріату і Умми, прагнучи до правлінню в демократичній парламентській системі. Проте, коли безбожні колонізатори та їх пособники зрозуміли, що не можуть запобігти революції, вони почали вживати один крок за іншим і розставляти одну пастку за іншою, щоб перехопити революцію, тобто обернути її на свою користь. Поширюючи в суспільстві через деякі згуртування і лідерів дискурси «демократії» і «реформ», вони прагнули розсіяти ісламську атмосферу і добитись того, щоб люди зібрались навколо цих дискурсів. Їм вдалось обернути ці революції мусульман проти мусульман, використовуючи цих же мусульман, яким не вистачало політичної проникливості, і скориставшись їх помилками, більше того, колонізатори іще більше зміцнили свою присутність на цих землях, звідки були вигнані.
Колоніальні невірні підготували підґрунтя для заміни деспотичних лідерів, які будуть скинуті в процесі повстання, на «поміркованих ісламістських демократів», які будуть догоджати Заходу і не перестануть йому підкорятись; колоніальні невірні набули успіху в тому щоб взяти під свій контроль революції.
Від політичного Іслама до консервативної демократії: Рашид аль-Ганнуші
Ганнуші повернувся в Туніс в 1980 році після «Жасминової революції» проти диктатора Зіна аль-Абідіна Бен Алі, який залишався президентом Туніса протягом 23 років, повернувся до активної політичної діяльності і був обраний головою руху «Ан-Нахда». Сформований після революції перехідний уряд так само дозволив руху «Ан-Нахда» стати партією («Партія Відродження») і відкрило йому шлях до участі в виборах.
«Партія Відродження» стала першою на виборах в установчі збори Туніса, які відбулись 23 жовтня 2011 р., отримавши більшість голосів. Рашид аль-Ганнуші, голова партії, сказав в своїй промові після підбиття підсумків виборів: «Сьогодні Іслам знов повертається, щоб правити людьми. Хвала Аллаху, Господу світів... Іслам сьогодні повертається, щоб зіграти свою роль в реформуванні цього суспільства... Усе це, іншаллах, пов’язано з Ісламом... Іслам — джерело усього хорошого в цьому суспільстві». Він заявив, що метою «Партії Відродження» буде об’єднання консерваторів і прозахідників на спільному підґрунті. Аль-Ганнуші продовжив свою промову наступним чином: «Народ повинен продовжити цю важливу революцію і захистити її... Народ повинен перетворити революцію в рівність, справедливість і демократію... Ідеологія «Ан-Нахди» здатна охопити жінок з платком або без, віруючих або невіруючих, тобто усіх... Ті, хто хоче нейтралізувати Іслам, говорять: «Відкладіть Іслам убік, не втягуйте його в політику... Іслам — це святиня, ми повинні увібрати його у шовкову тканину і оберігати...». Хіба це повага до Ісламу? Іслам — це образ життя, який прийшов, щоб управляти людьми. Він прийшов, щоб виховувати і дисциплінувати людей».
Заяви аль-Ганнуші були усього лише популістською риторикою, закликаною запобігти новому повстанню мусульман проти режиму. Фактично, наступного дня після проголошення перших результатів виборів «Партія Відродження», лідером якою був аль-Ганнуші, заявила на прес-конференції, що програма партії не суперечить свободам, що кожен тунісець має право на свободу слова, думки і одягу, і що держава не може втручатись в усе це.
З одного боку, аль-Ганнуші обманював мусульман, використовуючи ісламські мотиви, а з іншого боку, на прес-конференції, організованої його партією, він чітко розкрив дорожню карту «Ан-Нахди». Аль-Ганнуші заявив, що «Ан-Нахда» буде діяти не згідно з ісламською ідеологією, а згідно з капіталістичною ідеологією, і що вона приймає секуляризм, який є основою капіталістичної ідеології, демократію, яка є її системою, і ідею основних свобод, які приймають людей свобідними.
Ці заяви аль-Ганнуші дають уявлення про те, як буде формуватись політична позиція його партії в країні. Аль-Ганнуші, який протягом багатьох років виражав політичні ісламські дискурси і зміцнював свою базу в цьому напрямку, цими заявами показав, що він різко трансформувався, пішовши на компроміс зі своїми дискурсами, щоб брати участь в системі. Так, на 10-му скликанні «Ан-Нахди», яке відбулось у травні 2016 року, було підкреслено, що ідеологією партії більше не може визначатись політичний ісламізм, а замість нього буде використовуватись термін «мусульманські демократи», і було підкреслено, що політика буде проводитись на основі світських принципів.
1 червня 2016 року щоденна газета «Аш-Шарк аль-Аусат» взяла інтерв’ю у Рашида аль-Ганнуші. В інтерв’ю аль-Ганнуші заявив: «Наш рух де-факто перетворився із всеохоплюючого ісламського руху в національний і громадянський (світський) рух, який прийняв конституцію 2014 року і уклав мир з державою і суспільством». Цими заявами аль-Ганнуші хотів сказати, що в Тунісі немає місця для політичного Ісламу.
В минулому аль-Ганнуші говорив про те, що колись він вважав Іслам ідеологією або ідеєю, яка охоплює усі аспекти життя. Тоді він заявив: «В ту ніч я очистив себе від двох речей: світського націоналізму і традиційного Ісламу. В ту ніч я об’яв істинний Іслам, Іслам, явлений в Одкровенні, не збочений історією і традицією. В ту ніч я був переповнений величезною вірою, любов’ю, захопленням до релігії, якій я присвятив своє життя. В ту ніч я народився заново; моє серце наповнилось світлом Аллаха, а розум — рішучістю переглянути і осмислити те, чому я навчився в минулому». Проте згодом він прийняв і підтримав поміркований Іслам, стверджуючи, що секуляризм не суперечить Ісламу. Це свідчить про те, що він та його партія заявили про свій відхід від політичного Ісламу і про зближення з демократією.
Це підтверджують наступні слова Рашида аль-Ганнуші, сказані ним в інтерв’ю французькій газеті «Le Monde»: «Ми виходимо із політичного Ісламу, щоб увійти в мусульманську демократію. Ми — мусульманські демократи, які більше не претендують на те, щоб представляти політичний Іслам». І знов наступні заяви аль-Ганнуші: «Іслам не суперечить демократії. Навпаки, ця два явища мають обґрунтовану платформу, на якій можуть обмінюватись інтересами, мають спільні інтереси і виробили формулу співіснування. Іслам містить риси і практики, сумісні з демократією і плюралізмом. Наприклад, іджтіхад, іджма і шура», — результат диверсії, компромісу, поступки секуляристами і демократам, спроба умиротворити їх.
Потім прийшов день, коли він був заарештований...
Заради дешевих посад Рашид аль-Ганнуші взяв мусульманську революцію і передав її до рук секуляристів. Він навіть відмовився від президентського посту на користь секуляристів, незважаючи на те, що його партія двічі перемагала на виборах. Пізніше президент Тунісу Каіс Саід, діючи в інтересах Франції і заручившись підтримкою армії, відсторонив аль-Ганнуші і «Ан-Нахду», лідером якої був аль-Ганнуші. На виборах 2019 року він затримав лідера руху «Ан-Нахда» Рашида аль-Ганнуші, який надавав йому найбільшу підтримку, і ув’язнив його у своєму ж домі під час благословенного місяця Рамадан. Штаб-квартира та інші офіси руху «Ан-Нахда» були закриті.
Це не допомогло...
Хоча Рашид аль-Ганнуші називав себе «мусульманським демократом», домовлявся з секуляристами, виступав з посланням перемир’я для усіх, спотворював положення Ісламу, йшов на поступки по Ісламу, узаконював демократію і західні ідеї, він усе ніяк не міг догодити колоніальним невірним. Найболючіше — те, що він був удостоєний нагороди в Великобританії за «зусилля по запобіганню введення законів Шаріату в Тунісі». В 2016 році він заявив, що в Тунісі немає місця для політичного Ісламу і що Туніс зараз є демократичною державою. Проте уся та милота, яку він робив досі заради спотворення Ісламу, була одним махом проігнорована. В ітозі його спіткала участь його попередників. Як і попередні правителі Тунісу, аль-Ганнуші був відкинутий убік, немов використаний носовичок. Насправді, ця подія не є чимось новим і дивним. Навпаки, вона очікувана проти тих, хто дружить з ворогами Ісламу і опирається на них.
وَلَن تَرۡضَىٰ عَنكَ ٱلۡيَهُودُ وَلَا ٱلنَّصَٰرَىٰ حَتَّىٰ تَتَّبِعَ مِلَّتَهُمۡۗ
«Іудеї і християни не будуть задоволені тобою, поки ти не будеш дотримуватись їх релігії» (2:120).
Проте туніські мусульмани з надією сприйняли прихід до влади аль-Ганнуші. Мусульмани, які роками жили під залізним кулаком диктаторів, думали, що зітхнуть з полегшенням. Адже їм говорили, що Туніс перейде від диктатури до демократії і досягне миру і процвітання.
Що ж змінилось ?
В ході цього процесу з’ясувалось, що в Тунісі нічого не змінилось. Змінились тільки обличчя і способи. Нічого не відбулось, окрім того, що до влади прийшли особи з «менш чорними обличчями». Туніс як і раніше знаходиться в тій же ситуації, що й до 2010 року, оскільки в ньому панує капіталістична світська демократія — система експлуатації, яка експлуатує і пригноблює народ. Народ голодує і бідує на вулицях. У той же час стало видно, що ці партії, які роками представляють себе як «політичні ісламісти» і виникають в ім’я «ісламських змін», насправді, є похідними від демократичних партій, які мало чим відрізняються від інших. Протягом багатьох років ці рухи відволікали і обманювали мусульман неісламською західною демократією. Для цього вони мобілізували усі свої засоби з метою втягнення мусульман в систему. Як і в інших ісламських землях, правителі Тунісу за безцінок продали свої особистості і індивідуальність. Згідно з наказами, які вони отримували від колоніального безбожного Заходу, вони коїли свої злодіяння, щоб зруйнувати самобутність Умми і відхилити її від правильного шляху. Ці згуртування і лідери, які поставили перед собою мету змінити корумповану демократичну систему, на жаль, стали людьми цієї системи. У відношенні мусульман вони запроваджували системи куфру, якими Всевишній Аллах ніколи не був задоволений, і пишались цим. Щоб надати легітимності собі і своїм рухам, вони інтерпретували в угоду собі усі неісламські ідеї і норми. Вони пішли на компроміс з Ісламом та ісламськими правилами.
Врешті решт, світсько-демократична капіталістична система, яка пригноблює мусульман, збіднює, приводить до нещасть і відсталості і не здатна вирішити жодної проблеми, продовжує залишатись при владі. Революційна воля туніських мусульман була зірвана через дивні аргументи, такі як терпимість, свобода і демократія. Стверджувалось, що туніські мусульмани намагались здійснити революцію заради демократії, і від їх імені були досягнуті компроміси з ісламськими цінностями. Зусилля мусульман бути витрачені марно. Прагнення мусульман, які відстоювали Іслам і вимагали ісламського правління, постійно руйнувались такими діячами і рухами. На жаль, мусульмани у черговий раз розчарувались і у черговий раз були ужалені із тієї ж нори.
Проте, безперечно, що лідери, які вкрали у мусульман благословенні революції шляхом обману і підступності, а також секуляризм, демократія та інші неісламські гуманітарні системи та ідеології, які вони захищають і до яких закликають, рано чи пізно приречені на зникнення. Подібно тому, як комунізм був стертий з обличчя землі разом зі своєю державою і ідеологією, капіталізм, секуляризм і демократія так само будуть стерті з обличчя землі, а Іслам переможе і набуде панування. Таким чином, Іслам наповнить світ мир добром, безпекою, справедливістю і миром.
وَعۡدَ ٱللَّهِۖ لَا يُخۡلِفُ ٱللَّهُ وَعۡدَهُۥ وَلَٰكِنَّ أَكۡثَرَ ٱلنَّاسِ لَا يَعۡلَمُونَ
«Такою є обіцянка Аллаха, і Аллах не порушує Своєї обіцянки, проте більшість людей не знають цього» (30:6).
Йилмаз Челік
Köklü Değişim Dergisi
10.06.2023
1. Бардоський договір чи договір Ксар-Саід (фр. Traité du Bardo, араб. معاهدة باردو) — це договір, підписаний між беєм Тунісу і французьким урядом 12 травня 1881 року. В законодавстві Франції договір називається «договір гарантії і захисту».
2. Хвилювання в Тунісі (2010–2011) чи (Друга) Жасминова революція (фр. Révolution de jasmin, араб. ثورة الياسمين) і Фінікова революція — хвиля загальнонаціонального невдоволення політикою президента Туніса Зін аль-Абідіна Бен Алі, яка привела до його відставки 14 січня 2011 року.
