Розум як мірило
В сучасну епоху серед мусульманських вчених виник новий підхід в тлумаченні і застосуванні законів Шаріату. Швидше за усе, цей метод виник випадково, оскільки припустити протилежне було б рівносильне звинуваченню мусульманських вчених в злочині. Але цей підхід, про який було згадано далі, призвів до помилкових поглядів серед мусульман через їх неграмотність в Ісламі.
Цей метод ґрунтується на раціональному розборі норм Шаріату. Ймовірно, багато мусульманських вчених усвідомлювали некоректність такого підходу, проте певні обставини сприяли тому, що раціональна інтерпретація законів Шаріату стала широко розповсюдженим явищем серед мусульман.
Під раціональною оцінкою шаріатських законів ми маємо на увазі те, що сьогодні мусульмани, за винятком деяких, почали вважати, що вони можуть судити про шаріатські приписи шляхом оцінки користі і шкоди, які є в них, як нібито людський розум здатен визначати, що є добро, а що зло!
Атаки на Іслам
В останній час з’явилось башто публікацій, які намагаються показати переваги Іслама за допомогою наявності користі в шаріатських законах. Використовуючи фразу «в останній час», ми маємо на увазі період з кінця минулого сторіччя до сьогоднішніх днів. В цей період підсилились ідейні атаки на мусульман, багато сходознавців почали нападки на Іслам і його шаріатські приписи. Вони то описували ці норми як невідповідні сучасності, то стверджували, що вони ведуть до розрухи і занепаду. Нормами Шаріату, які їм легше усього було атакувати, стали такі закони, як багатоженство, дозвіл рабства, шаріатський одяг жінки і багато іншого, які охоплюють соціальну, економічну і політичну системи Ісламу.
Групи ідеалістів
Ревні до Ісламу мусульмани почали протистояти цим нападкам, вставши на захист шаріатських приписів, намагаючись показати корисність законів Ісламу. Хоча ціллю цих вчених був захист Ісламу, їх метод привів лише до того, що Іслам почав виглядати таким, що виправдовується. Це і послужило початком раціонального підходу до розгляду шаріатських норм і того, наскільки вони відповідають реальності і придатні для застосування. Серед мусульман з’явились групи, чиєю турботою став пошук користі в тому чи іншому законі Шаріату. Таким чином, вони змінили сприйняття шаріатських норм, почали зображати Іслам як сукупність ідеалів, як систему, яка включає в себе усе чудове, підходяще і сприятливе.
Дана група мусульман дозволила собі заохочувати шаріатські приписи на основі того добра і моралі, які бачила в них. Але перейшовши кордони цього підходу, вони почали вважати, що те, в чому вони не бачили блага і користі, не може бути із Ісламу. Таким чином, прийняття шаріатських приписів у мусульман набуло особливого характеру, який полягав в тому, що спочатку оцінювався шаріатський припис, і якщо в ньому не передбачалось якого-небудь блага чи користі, то він ними відкидався, оскільки на їх погляд, подібне не могло бути частиною Ісламу, при цьому шаріатським доказам цього припису ніякого значення не надавалось.
Причини законів Шаріату
В дійсності це повинно бути очевидно кожному.
Мусульмани, поряд з вивченням кожного шаріатського припису, також перебувають у пошуку причин цього припису. Отож, у кожного шаріатського припису повинна бути причина, через яку Аллах це приписав, а також повинна бути мудрість (хікмат) — це те, що мислителі уперто намагаються зрозуміти. І відносно кожного шаріатського закону ставиться питання: в чому мудрість (хікмат) того чи іншого закону? Чи повинна причина бути скерованою на запобігання шкоди чи на досягнення блага? І чи можна сказати, що причиною заборони алкоголю є запобігання негативних наслідків алкоголю, а причиною заборони свинини також є її шкода, і так далі?
Такий підхід до шаріатських законів помилковий через три обставини:
Перше: якщо Аллах ниспослав закон, який забороняє алкоголь, і не повідомив нам про причину цього, то звідки нам знати, що Всевишній Аллах заборонив алкоголь з причини його негативних наслідків і звідки нам знати про ту мудрість, яка в цій нормі міститься? На основі чого ми можемо зробити висновок, що Аллах зобов’язав робити молитву з причини того, що в ній є користь для фізичного здоров’я людини, як стверджують деякі? Очевидно, що це виходить за межі людського пізнання.
Друге: більшість шаріатських законів, за винятком деяких категоричних, викладених в Корані і хадісах мутаватір, є предметом розбіжностей серед вчених, де у них немає єдиної думки відносно цих питань. Якщо ми скажемо, що причина заборони подібного припису така-от, то яка тоді буде причина і мудрість (хікмат) закону муджтахіда, який вивів протилежну думку, яка суперечить попередній?
Серйозна проблема
Третя, і найнебезпечніша обставина. Якщо ми будемо стверджувати, що кожен шаріатський закон повинен мати зрозумілу нам мудрість (хікмат), і що ця мудрість (хікмат) повинна полягати у запобіганні шкоди або привабленні користі, то як ми повинні вчиняти з шаріатськими законами, мудрість яких ми не можемо зрозуміти? Чи можемо ми відкинути цей припис тільки тому, що ми не знайшли переконливу причину чи мудрість цього припису? Багато мусульман неправильно підійшли до цьому питанню.
Нерозуміння цього викликало серйозні проблеми серед мусульман. Мусульманин, який представляє собі Іслам як набір ідеалів, буде шокований, якщо стикнеться з шаріатським приписом, в якому немає очевидної мудрості. Це неминуче приведе його до ствердженню, що «подібне не може бути частиною Ісламу», відкидаючи тим самим шаріатські тексти та іджтіхади вчених!
Наприклад, питання аврату рабині. Більш відома думка полягає в тому, що аврат рабині подібний аврату чоловіка, тобто від пупка до колін! Якщо мусульманин вважає, що хіджаб для жінки обов’язковий з причини збереження моральності і скромності, то, в такому випадку, що він скаже про закон відносно аврату рабині?
Можливо, мусульманські вчені, які займались пошуком мудрості (хікмат) шаріатських законів, володіли достатнім рівнем знань і розуміння, щоб уникнути цих помилок. Але звичайні люди, які шукають в кожному законі мудрість (хікмат), не були такими знаючими і тому не були застраховані від вищенаведених помилок.
І не підкоряться повністю
Після того, як ми пояснили помилковість подібного підходу, необхідно сказати про те, як правильно підходити до шаріатських приписів.
Всевишній Аллах сказав:
فَلَا وَرَبِّكَ لَا يُؤْمِنُونَ حَتَّى يُحَكِّمُوكَ فِيمَا شَجَرَ بَيْنَهُمْ ثُمَّ لَا يَجِدُوا فِي أَنفُسِهِمْ حَرَجًا مِمَّا قَضَيْتَ وَيُسَلِّمُوا تَسْلِيمًا
«Але ні — клянусь твоїм Господом! — вони не увірують, поки не оберуть тебе суддею в усьому тому, що заплутано між ними, не перестануть відчувати в душі утискання від твого рішення і не підкоряться повністю» (4:65).
В цьому аяті міститься ясна вказівка на необхідність повного підкорення тому, що було приписано Пророком ﷺ і тому, що міститься в Книзі Аллаха. Мусульманин повинен прийняти шаріатський припис, якщо він виведений шляхом іджтіхаду, і підкоритись йому так, щоб в його серці не залишалось ніякого сумнів в прийнятті цього закону.
Відомо, що слово «Іслам» походить від слова «таслім» (підкорення), а мусульманин — це той, хто підкоряється тому, що виходить від Всевишнього Аллаха. Шаріатський закон є таким, тому що виведений шляхом іджтіхаду із шаріатських текстів, і ніяк інакше. Мусульманин повинний прийняти цей закон, незалежно від того, чи бачить він в цьому яку-небудь користь чи ні, важко для нього це чи ні, відповідає його бажанням чи ні.
Критерії добра і зла
Шаріатське правило гласить, що «добром є те, що в Шаріаті визнано добром, а злом є то, що в Шаріаті визнано злом». Таким чином, якщо припис є шаріатським, він є добром і в ньому є мудрість, відома тільки Всевишньому Аллаху, і не має значення, чи усвідомив цю мудрість наш розум чи ні, чи повідомив Аллах нам про цю мудрість чи ні. Якщо та чи інша постанова виходить із Корану і Сунни, то в ній є добро, і навпаки. Отож, мірилом добра і зла є Шаріат, а не реальність і розум людини.
Відповідно, роль розуму відносно законів Шаріату обмежується тільки розумінням шаріатських текстів і не більше. Тому зовсім неприпустимо використання розуму у якості мирила в шаріатських законах. У питаннях віропереконання справа обстоїть трохи інакше. В акиді від мусульманина вимагається використовувати свій розум в усвідомленні реальності, щоб переконатись в існуванні Аллаха і в тому, що Мухаммад ﷺ, є Його посланцем. Тому, якщо шлях до віри лежить через розум, то шлях до Шаріату лежить через Одкровення, передані від Мухаммада ﷺ.
Слово «Аль-Вай»
Із журналу аль-Вай, №7
грудень 1987р.
