Початок
3) Бідність та зубожіння
Точка зору Ісламу на бідність відображається в одному із сподвижника Посланця Аллаха ﷺ: «Якщо б бідність була людиною, то я вбив би її». Протягом багатьох років одкровень Іслам підтвердив своє категоричне неприйняття зубожіння та голоду. Як чудово воно відображено у іще одному висловлюванні одного із сподвижників: «Я дивуюсь ті людині, яка не кидається на людей зі зброєю, коли не знаходить собі денного прожитку». Що також свідчить про важливість позиції невизнання Ісламом зубожіння та голоду. І це підтверджується словами Посланця Аллаха ﷺ:
ما آمن بي من بات شبعان وجاره جائع إلى جنبه وهو يعلم به
«Не увірує в Мене той, хто провів ніч ситим, знаючи про те, що поруч його сусід голодний». Зверніть увагу на те, як Посланець Аллаха ﷺ пов’язав неприязнь бідності з вірою та акъидою. Він ﷺ не робив це розуміння лише адміністративним правилом, яке передбачає надання харчів для бідних, він ﷺ ґрунтувався на інтелектуальному фундаменті віри, яку він будував по цеглинці протягом тринадцяти років.
Що ж стосується капіталізму, то у ньому економічна стабільність суспільства визначається ступенем економічного росту, а також ознакою здорової економіки у ньому є збільшення ВВП. У капіталістичному суспільстві починають бити на сполох, якщо економічний ріст уповільнюється або зупиняється протягом тривалого періоду часу, у той час як в Ісламі б’ють на сполох доки, доки продовжує існувати голод. Іслам не дозволяє суспільству відпочивати доти, доки існують голодуючі люди, чоловік це, жінка або дитина.
Коран вказує на існування двох категорій бідності людей. Перша – це категорія міскін (обездолений бідняк, жебрак), друга – факір (просто бідняк). Міскін – це той, хто не має навіть денного харчування для себе та своїх утриманців . Факір має якийсь прибуток, але цього прибутку не вистачає на звичайні щоденні витрати, такі як житло, охорона здоров’я, освіта, транспорт і тому подібне. Іслам також визначив, що існують і інші категорії людей, які можуть потребувати грошей, хоча і у вигляді тимчасової потреби. Коран приділяє особливе значення годуванню міскінів. Ті, хто не може тримати пост місяця Рамадан та віддати його в інші місяці, у якості спокути (кафара) кормлять міскінів протягом стількох днів, скільки днів посту вони пропустили.
Коли мусульманин робить харам, Іслам зобов’язав його нагодувати голодних та бідних у якості спокутування. Якщо мусульманин порушує пост місяця Рамадан без поважної причини, то йому варто спокутувати цей гріх безперервним дотриманням посту на протязі двох місяців або нагодувати шістдесят бідняків за кожний день посту. За порушену клятву, яку давали іменем Аллаха, варто нагодувати десять бідняків. Ці повеління Ісламу вказують на важливість боротьби з голодом у суспільстві і на те, що це є першочерговою задачею. Іслам ясно показує, що питання з голодом повинно бути вирішено будь-яким способом. І у той же час він визнає, що люди у суспільстві розрізняються по можливостям та потенціалу, в залежності зі зміненнями положень війни та миру, а також економічного розквіту та упадку. І тоді деякі люди можуть виявитися не у змозі оплачувати свої основні витрати. А тому Іслам прагне до того, щоб турбота про бідних та обездолених стала частиною повсякденної практики серед мусульман, що дає привід для викорінення голоду у суспільстві. Інакше кажучи, Іслам дав певне право бідним та обездоленим на майно багатих. Гроші, які повинні даватись бідним багатими, не є формою податків. Це – обов’язок багатих та право бідних прошарків населення, про що нам велів Аллах:
«Які виділяють відому долю свого майна для тих, хто просить, та для обездолених» (70:24,25)
Коран похвалив тих, хто щедро витрачає, об нагодувати тих, хто цього потребує, , голодних та тих, хто знаходиться під опікою, а також підніс тих, хто не жаліє їжу, незважаючи на свою любов до неї, і віддає її бідним, сиротам та полоненим. Вони роблять це і не чекають якої-небудь нагороди у цьому світі. Вони переслідують тим самим лише вдоволення Аллаха.
Іслам, після того, як увередив ці правила та поняття, класифікував закони та хукми згідно порядку розподілу грошей бідним та тих, хто їх потребує, щоб забезпечити надходження грошей тим, хто на це заслуговує, виключивши їх оберт лише в оточенні багатих. До цих хукмів відносяться:
1. Закони, які стосуються витрат, в отриманні яких має право кожний, у кого є годувальник: діти від батьків, батьки від дітей, коли ті виростуть, дружина від чоловіка і т.д.
2. Закони про спадщину, згідно до яких кожний спадкоємець гарантовано отримує свою долю спадщини за конкретними та чіткими правилами.
3. Закони, які стосуються громадської власності, яке витрачається на потреби людей, таких, як освіта, охорона здоров’я та інфраструктури.
4. Закони, які стосуються державної власності, із якої виділяються гроші бідним для підняття їх життєвого рівня.
5. Закони, які стосуються приватних кампаній мудараба, що дають право участі тим, хто не володіє фінансами, у компанії, фінансуємої тим, у кого є гроші.
6. Закони про заборону оренди землі для сільськогосподарських робіт . У хадісі сказано:
من كانت له أرض فليزرعها أو ليمنحها أخاه
«Якщо хтось має землю, то нехай обробляє її або ж надасть її своєму брату».
7. Закони про заборону сліпого, нестримного накопичення багатства, що зобов’язує інвестувати гроші у виробництво і від чого буде забезпечена робота тим, хто не може її знайти.
8. Закони, які забороняють лихварство, забезпечують достатність грошей для оберту на ринку виробництва.
9. Закони закяту об’єднують вісім категорій людей, які потребують грошей.
10. Закони про податки, якими обкладаються багаті мусульмани в особливих випадках, щоб боротись з раптовим спалахом голоду та зубожіння у суспільстві.
І на завершення нагадаємо, що першою справою Посланець Аллаха ﷺ побратав мухаджирів з ансарами з метою викорінення бідності, яка виникла у мухаджирів внаслідок переселення через те, що вони залишили усе своє майно у Мецці.
Газета «ар-Рая»
Автор: Мухаммад Малькаві
8 Шавваль 1437
13.07.2016
