З миті приходу Ердогана до влади турецько-європейські стосунки знаходяться на етапі постійної напруженості, то підсилюючись, то зменшуючись.
Так, причиною підсилення напруженості між ними було зміщення Ердоганом Давутоглу с посади прем’єр-міністра у минулому році по наказу Америки, коли останній проявив м’якість по відношенню до європейців, підписавши 18.03.2016 Конвенцію про біженців, в обмін на те,що європейці обіцяли скасувати візи для в’їзду жителів Туреччини в Європу. Америка відчула деяку небезпеку у тому,що це положення може бути використано Європою як спосіб збільшити свій вплив на Давутоглу і що британські агенти набудуть шансу повернутись до влади після того, як були скинуті Америкою на виборах 2002 р., коли перемогу на виборах отримав Ердоган. А тому Німеччина показала Ердогану свій гнів, офіційно визнавши на засіданні Бундестагу 02.06.2016 брехливий геноцид вірмен.
Коли ж 15.07.2016 відбулась невдала спроба перевороту проти Ердоганаа, це дуже обрадувало європейців. Вони почали засуджувати подальші за переворотом арешти та чистки, і досі не перестають протестувати проти цих заходів,посилаючись на збереження прав та свобод, якими вони хизуються, коли це відповідає їх інтересам, і відмовляються від них, коли дотримання свобод іде всупереч їх інтересам. Так, коли відбулись арешти прибічників Хізб ут-Тахрір, вони навіть не звернули на це увагу і не поширили подібні новини!
Ердоган, при підтримці правлячої партії, голова якої також дружній до Америки, і з урахуванням провалу опозиційної проанглійської та проєвропейської «Республіканської народної партії»,зумів прийняти закон про проведення 16.04.2017 референдуму. Він почав просувати президентську форму правління, доки відголоски цієї ініціативи не досягли центрів Європи, що викликало в них бурю гніву. Тоді Эрдоган та його міністри з метою сприяння прийняттю на референдумі потрібного їм рішення вирішили набути голоси турок, що проживають в Європі, особливо — у Німеччині та Нідерландах, на додаток до Австрії, яка несе стяг інформаційної війни проти Ердогана. Але реакція у відповідь європейців у відношенні Ердогана та його послідовників була сильною: вони заборонили проведення конференцій, пов’язаних з референдумом, і завадили міністру закордонних справ Туреччини виступити у Німеччині та Нідерландах з промовами перед його послідовниками . Також Нідерланди під приводом можливої загрози громадській безпеці завадили турецькому міністру по справам родини та соціальної політики провести підготовку до приїзду Ердогана для виступу того на запланованих мітингах. Ситуація загострилась аж до того. що турецький лідер Реджеп Тайїп Ердоган звинуватив владу Німеччини та Нідерландів, назвавши заходи проти офіційних осіб Туреччини «рештками фашизму» при тому, що у той же час він сам практикував аналогічні дії у відношенні прибічників Хізбут-Тахрір, заборонивши їм проведення конференції під назвою «Мир потребує Халіфату» та заарештувавши сотні із них, у тому числі — жінок та дітей, проявивши іще більше фашизму, аніж Європа!
Європа виступає проти системи президентського правління у Туреччини, оскільки вона зосередить усю владу у руках проамериканського Ердогана, а парламент не буде мати здатності приймати рішення, тому що їх буде приймати президент. А далі, якщо парламент стане заперечувати та вдасться до Верховного Суду, то до цього часу президент вже здійснить діяльність, покладену на нього Америкою. Варто відзначити, що парламент є останнім бастіоном для англійських агентів, де лояльна їм «Республіканська народна партія» займає чверть місць. Нідерланди послались на те, що вони не готові підтримати громадський порядок та безпеку для організації масових зустрічей турецької спільноти , а те, що робить Ердоган — це його внутрішні справи на суверенній території Нідерландів, і їх демократичні цінності не допускають підтримки Ердогана у набутті ним повної влади. Таким чином, була розкрита основна причина опозиції європейців до Ердогана та страх зменшення їх впливу з набуттям ним одноосібної влади.
Ердоган скористався цим та активізував свою кампанію проти Нідерландів, звинувачуючи їх . у підтримці противників президентської систем на очікуваному референдумі та атакуючи їх найбільш порочним способом. Він охарактеризував вживаємі владою Нідерландів дії «рештками фашизму та нацизму» і дав зрозуміти , що і «Туреччина може заборонити в’їзд голландським чиновникам у країну», як і стверджував, що «Туреччина через свій прогрес почала кидати виклик усьому світу, і Європа хоче зменшити цей прогрес». Ердоган проводить з Європою натягнуті стосунки, збуджуючи націоналістичні почуття турок, щоб отримати більше голосів. І між Європою та Туреччиною нависає атмосфера конфлікту, оскільки вона не прийняла Туреччину до ЄС в офіційному перегляді європейсько-турецьких взаємостосунків у 2005 р. і занадто затягнула це питання, висуваючи усе нові і нові умови, і у той же час прийняла до ЄС багато країн набагато нижче рівнем, аніж Туреччина. А оскільки Ердоган слідує політиці США, Америка прагне послабити Європейський Союз та прибрати європейські країни під свій вплив, як і добивається, щоб Європа відмовилась від євро, який конкурує з доларом, оскільки Європа конкурує з Америкою в економічній сфері та прагне конкурувати з нею у політичній, як і прагне сформувати військову силу поза межами НАТО, що перебуває під пануванням Америки. А тому Америка і підтримує кампанію Ердогана проти Європи. Усі ці чинники сприяють збільшенню напруженості у стосунках між Туреччиною та Європою.
Європа бажає спричиняти тиск на Ердогана, а не рвати з ним стосунки повністю, і бажає продовжити угоду про перешкоджання потоку біженців, як і бажає збільшення розмірів економічного партнерства між Туреччиною та Європейським Союзом. Як вказує європейське статистичне бюро «Eurostat», Туреччина займає п’яте місце по обсягу торгового обміну ЄС з іншими країнами; отож, Туреччина також є стратегічним та військовим партнером Європи. А тому Європа хоче придбати Туреччину проти Америки та Росії. Також і Туреччина не бажає розриву стосунків, оскільки Європа займає для Туреччини перше місце по імпорту її товарів. А тому міністр закордонних справ Туреччини сказав: «Ми не станемо будувати стосунки з Європою по аналогії, ми не хочемо ескалації напруженості».
Варто відзначити, що у деяких європейських країнах відбулись виборчі кампанії, в якій крайні праві загрожували помірковано правим та помірковано лівим, керуючим Європою. А тому правляча «Народна партія за свободу та демократію» в Нідерландах скористалась ситуацією та навмисно створила напруженість у стосунках з Туреччиною, вдаючись до риторики крайніх правих, щоб набути голосів частини прибічників екстремістської «Партії Свободи». І насправді, на виборах 14.03.2017 виграла Демократична партія. Також і у Німеччині, де всезагальні вибори відбудуться у вересні цього року, ми побачили, як уряд Меркель скористався положенням,як і вдався до риторики крайніх правих та їх довільним діям проти мусульман, підвищивши рейтинг свого Християнсько-демократичного союзу (згідно опитуванням громадської думки); їй також вдалось знизити рейтинг радикальної партії «Альтернатива для Німеччини». Прибічники європейської єдності також бажають досягнення цього і у Франції проти екстремістської партії «Національний фронт» Ле Пен у надії уникнути небезпеки розпаду ЄС, до якого прагнуть екстремістські партії. А нещодавно європейці зітхнули з полегшенням по підсумкам виборів у Нідерландах (які завершились перемогою правоцентристської «Народної партії за свободу та демократію»), які Меркель порахувала «хорошим днем для демократії».
У своїй кампанії по боротьбі з Європою, скориставшись рішенням Європейського Суду, який дозволив роботодавцю вигнати будь-яку мусульманку через її шаріатське вбрання, Ердоган 16.03.2017 сказав: «Європейський Суд почав хрестовий похід проти півмісяця», — як і скориставшись різаниною в Сребрениці у 1995 році, він звинуватив Нідерланди у співучасті у цьому злочині. І у той же час Ердоган укладає союзи з Америкою — головою держав-хрестоносців — і Росією проти народу Сирії, залишаючи Алеппо хрестоносцям та їх послідовникам, як і відкриває бази для їх літаків, щоб вони знищували та вбивали мусульман у Сирії та Іраку. Він встає під стяг хреста — логотип НАТО — у союзі з цими європейськими хрестоносцями-членами НАТО,а також сприяє світській та демократичній думці , висунутій європейцями, втілює її та закликає до неї, як і бореться з системою Халіфату — системою ісламського правління — та її прихильниками.
Те, що відбувається між Туреччиною та Європою знаходиться у межах європейсько-американського конфлікту, у той час як кожна зі сторін використовує цей конфлікт у своїх внутрішніх інтересах. Так, Ердоган розпалює настрої проти Європи, щоб виграти битву референдуму по президентській системі . Європа ж накаляє емоції, щоб запобігти розпаду ЄС з приходом ультраправих. А мусульмани в Європі залишаються жертвою цього конфлікту та експлуатації їх настроїв з боку Ердогана, який неправдивий з ними і не надає допомоги їх релігії, поширюючи ісламський заклик, як це зробить майбутній халіф у найшвидший час, з волі Аллаха.
«Ар-Рая»
Асъад Мансур
23 Джумада ас-сані 1438р.х.
22.03.2017р.
