Після того, як повстанці під гаслом «О раби Аллаха, будьте стійки!» нещодавно, о неділі 12 березня, почали проводити військову кампанію у р-ні Джобар у Дамаску, вони не зупиняються і по сьогодні.
Ця кампанія набула великих успіхів, було захоплене промислове містечко, що знаходиться між районами Джобар та Кабун, після чого бої перекинулись у район Аббасидів, в якому була захоплена територія гаражів, розташована зовсім недалеко від центру Дамаску та його старих кварталів. Незважаючи на нестачу боєприпасів та озброєння, з якими місцеві повстанці почали цю битву, їх віра у допомогу Аллаха запалила революцію заново і виправила її хід, незважаючи на те, що вона триває вже протягом 6 років і серед людей вже почав поширюватись песимізм, особливо після того, як був втрачений Алеппо, а решта повстанців та громадянських осіб із останнього вільного району аль-Ваар у місті Хомс, столиці революції , почали виганятись урядом внаслідок зрадницьких домовленостей, досягнутих на міжнародному рівні з боку т.з. «помічників революції» на чолі з Туреччиною.
Ця військова кампанія співпала по часу з нещодавніми політичними та дипломатичним подіями, що проводились головою переговорної делегації від Національної Коаліції Насєром Харірі, який заявив до цього у пресі про те, що він буде дотримуватись плану по заснуванню перехідного уряду у Сирії згідно з резолюцією ООН №2254, а також закликає більше зосередитись на спільній боротьбі з тероризмом. Таку ж саму ідею просуває у Сирії спецпосланець ООН Стаффан де Містура, який вимагає від режиму та повстанців припинити озброєні дії та скерувати свої переговорні делегації у Женеву для пошуку у вирішенні кризи політичного рішення. Але народ Сирії слухав пропозиції відносно режиму Асада доти, доки представники повстанців самі не почали говорити про це, у точності відображаючи позицію де Містури. Але поки що останнє п’ятничне засідання у Женеві не закінчилось нічим істотним, окрім як угодою перенести майбутню конференцію на нову дату.
Нещодавні військові події, що мали великий успіх, запалили революцію та повстанців заново, надали їм імпульсу, який вони розгубили у тіні міжнародних змов, що плетуться проти них з метою посіяти відчай у їх душах. У той же самий час ці наступи показали усім слабкість режиму Асада у самому його центрі. Повстанці почали наносити удари по ньому раз за разом, і не допомагало режиму Асада ані велика кількість озброєння та солдатів, ані найманці, стягнуті туди з усіх кінців землі. Звичайно ж , тому є низка причин, важливіша із яких — те, що режим Асада насправді не представляє жителів Сирії та повністю прогинається під міжнародний диктат, що наказує йому не допустити проникнення революції у столицю, для чого йому треба якомога швидше почати виганяти повстанців із Дамаску, звичайно ж, під опікою ООН. Для цієї мети уряд направив свої сили у бік районів Кабун та Барзах, щоб взяти їх у жорстку блокаду та примусити людей до капітуляції, після чого домовитись з місцевими повстанцями про їх «евакуацію » разом з іншими громадянськими особами у провінцію Ідліб на кшталт того, як це раніше мало місце у містах Дарайя, Кудсія, аль-Гамма та інших населених пунктах.
Але не встиг режим Асада прийти в себе від того, що сталося у Дамаску , як поступили новини про нові битви, розгорнуті комітетом «Тахрір аш-Шам» та деякими угрупуваннями ВСА на півночі провінції Хама по напрямку до самого м. Хама. Режим побачив, як цілі райони , бази та міста переходять до рук повстанців, і він нічого не може проти цього заподіяти. Це штовхнуло російського посла при ООН у Женеві Олексія Бородавкіна виступити з попередженням на адресу повстанців, описуючи їх долю як «незавидну» у випадку, якщо вони не припинять вогонь проти режиму. Ці погрози супроводжувались цілою низкою спроб спричинити тиск на повстанців, але усі вони виявились безуспішними. Повстанці продовжили наступ,через що режим Асада у негайному порядку увів більшу частину своїх сил з цілого ряду фронтів для захисту столиці. Найяскравішим таким виводом військ став ухід асадітів із м. Тадеф зі сходу провінції Алеппо, на додаток до уводу великих груп найманців із Іраку та Лівану. Усіх їх відправили у Дамаск для утримання наступу повстанців . Також російські літаки взялись масовано бомбардувати ділянки наступу повстанців всілякими видами бомб та ракет, ведучи свою відому тактику «випаленої землі, словом — усе можливе заради того, щоб зупинити повстанців. Також режим був вимушений направити додаткові сили із інших районів на північ провінції Хама для того, щоб не дати повстанцям дійти до столиці однойменної провінції та її військового аеропорту.
Ці воістину драматичні події , що відбулись у Дамаску та Хамі, а іще раніше — у Деръа, вкотре вже підтверджують заяви Хізб ут-Тахрір, який з давніх пір говорить про те, що:
1. Режим може бути скинутий тільки лише у своєму центрі, бо щоб вбити змію, їй треба відрубати голову. Цю просту істину стверджував іще древній вчений історик Ібн Халдун, що сказав у XIV сторіччі: «Якщо держава втрачає свою столицю, то їй не допоможуть околиці, тому що столиця нібито серце випромінює дух життя, а якщо серце буде вбито, то і решта частини тіла паде».
2. Повстанці повинні припинити свої зв’язки з державами-спонсорами, тому що вже стало ясно,що саме ці спонсори і стали найбільшою причиною поразок повстанців та їх уходу із багатьох районів.
3. Режим — у передсмертній агонії, нитки його життя — слабші павутиння, він вже дано живе з кисневим балоном під боком, виданим йому міжнародною спільнотою , під його ж опікою та прикриттям на чолі з Америкою.
4. Революція Шаму укорінилась у серцях його жителів, і як тільки пішли новини про військові дії у Дамаску і на півночі провінції Хама, як тут же репортери та просте населення вийшли на мітинги у підтримку бойових дій, підтверджуючи, що найпершою вимогою революції є саме скинення режиму з усіма його стопами та символіками з подальшим встановленням законів Ісламу. Також і члени Хізб ут-Тахрір взяли помітну участь у цих народних рухах, виконуючи роль серця, що ганяє кров всередині народу.
Зверніть увагу на те, що Захід на чолі з Америкою не припиняє свої змови та конференції, активно використовуючи у цьому своїх агентурних правителів ісламських земель. Захід веде безперервну боротьбу проти революції Шаму та його терплячого народу, який бажає нагороди лише у Аллаха. Минуло вже шість років, а жителі Шаму усе іще дивляться на Дамаск та очікують новину про падіння режиму та встановлення Праведного Халіфату за методом пророцтва, бажаючи дати присягу праведному халіфу на Книзі Аллаха тат Сунні Його Посланця ﷺ.
وَعْدَ اللَّهِ لا يُخْلِفُ اللَّهُ وَعْدَهُ وَلَكِنَّ أَكْثَرَ النَّاسِ لا يَعْلَمُونَ
«Такою є обіцянка Аллаха, і Аллах не порушує Своєї обіцянки, проте більшість людей не знає про це» (30:6)
Газета «Ар-Рая»
Автор: Ахмад Муаз
1 Раджаба 1438 р.х.
29.03.2017 р.
