Або ж це — частина праведного правління?
Повідомляється, що Хузейфа ібн аль-Йаман сказав:
قَالَ حُذَيْفَةُ بْنُ الْيَمَانِ: قُلْتُ: يَا رَسُولَ اللَّهِ إِنَّا كُنَّا بِشَرٍّ فَجَاءَ اللَّهُ بِخَيْرٍ فَنَحْنُ فِيهِ فَهَلْ مِنْ وَرَاءِ هَذَا الْخَيْرِ شَرٌّ؟ قَالَ: نَعَمْ. قُلْتُ: هَلْ وَرَاءَ ذَلِكَ الشَّرِّ خَيْرٌ؟ قَالَ: نَعَمْ. قُلْتُ: فَهَلْ وَرَاءَ ذَلِكَ الْخَيْرِ شَرٌّ؟ قَالَ: نَعَمْ. قُلْتُ: كَيْفَ؟ قَالَ: يَكُونُ بَعْدِى أَئِمَّةٌ لاَ يَهْتَدُونَ بِهُدَاىَ وَلاَ يَسْتَنُّونَ بِسُنَّتِى وَسَيَقُومُ فِيهِمْ رِجَالٌ قُلُوبُهُمْ قُلُوبُ الشَّيَاطِينِ فِى جُثْمَانِ إِنْسٍ. قَالَ: قُلْتُ: كَيْفَ أَصْنَعُ يَا رَسُولَ اللَّهِ إِنْ أَدْرَكْتُ ذَلِكَ؟ قَالَ: تَسْمَعُ وَتُطِيعُ لِلأَمِيرِ وَإِنْ ضُرِبَ ظَهْرُكَ وَأُخِذَ مَالُكَ فَاسْمَعْ وَأَطِعْ
«(Одного разу) я сказав: «О Посланець Аллаха, воістину, ми перебували у злі, а потім Аллах дарував нам це благо (Іслам), в якому ми зараз знаходимось, але чи прийде після цього блага зло?». Він сказав: «Так». Тоді я спитав: «А чи прийде після цього зла благо?». Він сказав: «Так». Я (знов) спитав: «А чи прийде після цього блага знов зло?». Він сказав: «Так». Я спитав: «У чому ж воно буде полягати?». Він сказав: «Після мене будуть правителі, які не стануть дотримуватись мого керівництва, не будуть слідувати моїй Сунні, і серед них будуть люди, серця яких будуть подібні серцям шайтанів у людській постаті». (Хузайфа) сказав: «Я спитав: «О Посланець Аллаха, а що мені робити, якщо я це застану?». Пророк ﷺ сказав: «Слухайся та підкоряйся (своєму) правителю, навіть якщо він буде бити тебе по спині і забирати твоє майно! Слухайся і підкоряйся!»(передав Муслім).
Оскільки утворилась плутанина у розумінні цього хадісу, у його суті та застосуванні до нашої реальності , зокрема — у тому, що придворні шейхи особливо часто приводять його, щоб узаконити панування тирані, особливо — на Аравійському півострові … І навіть більше того, цей хадіс історично був інтерпретований невірно, щоб виправдати пригноблення та тиранію … З цієї причини я побажав глибоко та уважно вивчити це питання з метою повного вияснення його суті. Застосування цього хадісу до правителів сучасності є тяжким злочином, ударом по пораненому тілу Умми, пригнобленої через свою релігію! Це — свого роду прикриття для огидних правителів та маріонеток релігією та священними текстами. Вони намагаються оглушити Умму за допомогою її ж релігії,щоб зламати її волю, протиставляючи їй релігію, яку вона вшановує! Застосовуючи подібні доводи не до їх суті, у суперечності з правильним шаріатським розумінням, вони навіюють людям: терпіть ваших правителів і не виступайте проти них; вони — ваше предначертання, вихід проти них означає вихід проти релігії та повстання проти Аллаха!
Для роз’яснення даного питання та усунення плутанини у ньому я наведу два аспекти.
Перший пов’язаний із застосуванням хадісу до нашої реальності (манат) і з аміром, про який він говорить.
Другий пов’язаний з правильним шаріатським розумінням хадісу у контексті з іншими шаріатськими доказами.
Що ж стосується застосування хадісу до реальності (манат), то він відноситься лише до законного шаріатського правителя та його представника (заступника). Це відбувається так тому, що обов’язкове підкорення в Ісламі — це підкорення гідній особі, що відповідає необхідним умовам, а не підкорення володарю впливу та сили. И ніхто не може володіти необхідними умовами у правлінні в абсолютній формі без уповноважування на це з боку Умми, оскільки влада належить Уммі, а тому ніхто не може правити нею , окрім як з її згоди і від її імені. Так, повідомляється, що Посланець Аллаха ﷺ сказав у хадісі, переданому Абу Даудом:
مَنْ بَايَعَ إِمَامًا، فَأَعْطَاهُ صَفْقَةَ يَدِهِ، وَثَمَرَةَ قَلْبِهِ، فَلْيُطِعْهُ مَا اسْتَطَاعَ، فَإِنْ جَاءَ آخَرُ يُنَازِعُهُ، فَاضْرِبُوا رَقَبَةَ الْآخَرِ
«Хто з усією щирістю дав присягу Імаму на вірність, нехай проявляє послухання йому. Якщо ж об’явиться інший халіф, що претендує на Халіфат, то відрубайте йому голову!».
А у хадісі, переданому Бухарі, також говориться:
فُوا بِبَيْعَةِ الأَوَّلِ فَالأَوَّلِ
«Підкоряйтесь присязі першого і за ним першого».
І від Убади ібн Саміта (р.а.) повідомляється, що він сказав:
بَايَعْنَا رَسُولَ اللهِ صَلى اللهُ عَلَيْهِ وَسَلمَ عَلَى السَّمْعِ وَالطَّاعَةِ فِي الْمَنْشَطُ وَالْمَكْرَهُ
«Ми дали байат Пророку ﷺ, поклявшись проявляти підкорення та послух і у радості і у лиху» (Бухарі).
Ці хадіси прямим текстом говорять, що підкорення опирається на шаріатську присягу, яка дається з боку Умми та при її згоді. І навіть Посланець Аллаха ﷺ не прийняв на себе правління просто у якості володаря Писання (Пророка)… Він протягом 13 лет вів пророцьку діяльність у виді заклику (давату), донесення (табліг), наставлянь та рекомендацій без найменших вказівок на справи правління, таких як судочинство, проголошення війни, прийняття грошей (податкообкладання) або призначення амірів (валіїв). Він ﷺ прийняв на себе правління лише після того, як володарі влади та впливі особи Медини присягнули йому, після чого він став правителем і став проводити відповідну до правління діяльність поруч із пророцькою діяльністю. Сподвижники Пророка (нехай буде задоволений ними усіма Аллах) одностайні у тому, що Халіфат, правління та емірат укладаються тільки за допомогою присяги з боку Умми або з боку тих, хто уособлює та виражає її згоду.
Що ж стосується шаріатського правителя, то його суть полягає у тому, що він повинен правити виключно по Шаріату Аллаха. І навіть якщо усі люди на землі, і разом з ними — мусульмани, зберуться, щоб встановити правителя, але він не буде правити по Шаріату, то підкорення йому не є обов’язковим. Це відбувається тому, що законність його влади опирається на втілення Книги Аллаха та Сунни Його Посланця ﷺ. Всевишній Аллах сказав:
يَا أَيُّهَا الَّذِينَ آمَنُوا أَطِيعُوا اللَّهَ وَأَطِيعُوا الرَّسُولَ وَأُولِي الأمْرِ مِنْكُمْ فَإِنْ تَنَازَعْتُمْ فِي شَيْءٍ فَرُدُّوهُ إِلَى اللَّهِ وَالرَّسُولِ
«О ті, які увірували! Підкоряйтеся Аллаху, підкоряйтеся Посланцю та володарям влади серед вас. Якщо ж ви станете сперечатись про що-небудь, то зверніться з цим до Аллаха та Посланця!» (4:59).
В аяті приведено підкорення Аллаху та Його Посланцю ﷺ перед підкоренням правителю, щоб усі знали, що основою правління та влади є Шаріат, і аят роз’яснює, що тільки Шаріат є єдиним джерелом та основою у турботі про справи підлеглих.
Виходячи із вищесказаного, худіс про послух та підкорення правителям цілком не стосується сучасних правителів. А той, хто стверджує протилежне, є брехуном та наклепником на релігію Аллаха. Сучасні правителі — це маріонетки невірних колонізаторів, вони не представляють мусульман та їх інтереси, вони правлять по Шаріату Аллаха. Навпаки, вони борються з Ісламом, лицемірно видаючи себе за його послідовників, подібно правителям Хіджазу та Ірану. Шаріатські тексти не упустили із виду сучасних правителів, вони згадали про них, як і роз’яснили належне ставлення до них. Наші сьогоднішні правителі — це правителі тиранії та диктату, що заслуговують на засудження, про яких сповістив нас Пророк ﷺ у хадісі, переданому Ахмадом. Вони встановлені Заходом для оберігання огидного колоніального положення, встановленого у наших країнах після скасування Халіфату. А тому шаріатським обов’язком у відношенні них є їх скинення та усування їх регіональних державних утворень та негласних конституцій, а також усунення оберігаємих ними кордонів Сайкс-Піко, що підсилюють роздробленість Умми.
Говорячи про другий аспект, пов’язаний з правильним шаріатським розумінням хадісу у контексті з іншими шаріатськими доказами, необхідно відзначити наступне:
Хадіс, як ми говорили раніше, відноситься до халіфа та його заступника. Саме халіф є законним аміром (правителем), на якого покладено втілення Шаріату від імені Умми. За допомогою присяги, отриманої від Умми, він стає володарем влади і права здійснювати турботу про справи підданих та вести інші справи правління. Як відомо, нема правління без підкорення, як і нема системи без дисципліни. Звідси Шаріат зробив обов’язковим підкорення голові держави і кожному аміру, який має до неї відношення. Підкорення, якому Аллах зобов’язав мусульман, — це не сліпе підкорення, а свідоме, оскільки Шаріат обумовив це підкорення правителю двома умовами:
1. Щоб правитель не наказував заборонене (гріховне), тому що нема підкорення створінню у непослуху Творця.
2. Щоб правитель віддавав накази у межах своєї компетенції. Це так тому, що підкорення у тому, що не відноситься до справи правління, не є обов’язковим. Тобто правитель може зобов’язати усіх встановити номерні знаки на автомобілі, проте він не може зобов’язати людей працювати по десять годин щоденно, або більше цього, або менше …
Оскільки Шаріат пов’язав турботу про справи пастви та втілення покарань (худуд) з правителем, то у здійснення цієї роботи входить і збір засобів закяту, хараджа, джізьї та інших податків при особливих умовах, роз’яснених Шаріатом. Робота правителя включає у себе застосування покарань до тих, хто порушує правила, оскільки інакше він не зможе оберігати державну систему, як і не зможе зберігати її, опираючись тільки на віру людей в неї і через проповіді та наставляння. Серед покарань присутнє, наприклад, «бичування», згадане у хадісах. Так, халіф або судді можуть застосовувати шаріатське покарання у відношенні порушників у виді бичування. І дане покарання може бути вірним, а може бути винесено і помилково, оскільки суддя виносить припустиме рішення, опираючись на наявні у нього доводи, а тому він може бути правим, а може і помилятись. На це і вказав Пророк ﷺ, говорячи:
إِذَا حَكَمَ الحَاكِمُ فَاجْتَهَدَ ثُمَّ أَصَابَ فَلَهُ أَجْرَانِ، وَإِذَا حَكَمَ فَاجْتَهَدَ ثُمَّ أَخْطَأَ فَلَهُ أَجْرٌ
«Якщо суддя винесе рішення, проявивши сумління, і його рішення виявиться правильним, то йому належить подвійна нагорода, якщо ж він винесе рішення, проявивши сумління, і помилиться, то йому належить одна нагорода»(Бухарі).
Більше того, Посланець Аллаха ﷺ повідомив нам, що навіть він судить, опираючись на надані йому доводи, — це відбувається тому, що він править як людина. Від Умм Салями (р.а.) передається, що Посланець Посланник Аллаха ﷺ сказав:
إِنَّمَا أَنَا بَشَرٌ وَإِنَّكُمْ تَخْتَصِمُونَ إِلَيَّ، وَلَعَلَّ بَعْضَكُمْ أَنْ يَكُونَ أَلْحَنَ بِحُجَّتِهِ مِنْ بَعْضٍ، فَأَقْضِي عَلَى نَحْوِ مَا أَسْمَعُ، فَمَنْ قَضَيْتُ لَهُ مِنْ حَقِّ أَخِيهِ شَيْئًا، فَلاَ يَأْخُذْهُ فَإِنَّمَا أَقْطَعُ لَهُ قِطْعَةً مِنَ النَّارِ
«Воістину, я — лише людина, а ви приходите до мене (зі своїми) суперечками. Може виявитися так, що один із вас буде більш переконливий у своїх аргументах, аніж інший, і тоді я винесу рішення на його користь на підґрунті частини того, що почую, проте (нехай знає) той, кому я присуджу по праву те, що належить його брату, що виділяю я йому частку (адського) полум’я!», — муттафакуналейхі.
Вищенаведене показує, що бичування та збори грошей є частиною діяльності правління при умові втілення Шаріату. І можливо, що в очах правителя бичування та збори грошей будуть законними, а в очах підданого — несправедливістю. У такому випадку чи дозволено підданому бунтувати проти правителя, якщо він вважає, що піддався бичуванню несправедливо,або ж у нього закят взяли більше належного?! Ні в якому разі. Йому не дозволено бунтувати проти держави та відходити від даної ним присяги з причини того, що він відчуває себе пригнобленим або тому, що з ним дійсно обійшлись несправедливо, і не важливо, чи було це зроблено з боку правителя навмисно або ненавмисно. Людям не дозволяється виступати проти держави, опираючись на здогадки або підозри, оскільки таким чином неможна досягти стабільності у правлінні , як і нема у цьому раціональності та праведності. Що ж робити у такому випадку? Чи погодяться люди з несправедливістю та стануть терпіти?
Щоб відповісти на це питання, необхідно врахувати наступне:
Якщо несправедливість з боку правителя у зборі засобі та бичуванні відбулась у рамках втілюваної ним системи, проте сталася помилка у розумінні дійсності і була скоєна несправедливість, тобто ненавмисна несправедливість, а не політика держави і не образ правителя, а тільки несправедливість у погляді якої-небудь із сторін, то у цьому випадку варто звернути увагу: якщо є можливість довести помилку у роботі правителя, то у такому випадку справа піднімається до Верховного судді (кадімазалім), щоб він виніс по ній своє рішення та усунув розбрат та несправедливість. Як що ж несправедливість відбулась у справі, заснованій на фактичних даних та результатах наслідок іджтіхаду, то пригнобленому у такому випадку не залишається нічого іншого, окрім терпіння, оскільки правитель у даному випадку судить, опираючись на своє знання, і вчиняє згідно зі своїм розумінням згідно доказам, фактичним даним та шаріатським доводам у виді свідків та показань свідків. Якщо ж несправедливість у будь-якому положенні відбулась у зборі засобів та бичуванні і є політикою держави та практикою, що утвердилася то мовчати про це заборонено. Звичайно, озброєний вихід проти правителя заборонений доти, доки він править Ісламом та опирається у прийнятті законі та у справах турботи про підданих виключно на Шаріат Аллаха. Проте заборона виступати проти нього зі зброєю не означає терпіти несправедливість, як і не означає заклик до прийняття «як належне» його гніту. Заборона виступати проти нього скерована тільки на збереження державної структури. Проте Шаріат , незважаючи на заборону виступати проти правителя з зброєю та наказ продовжувати підкорення державі та дотримуватись її законів, усе ж таки наказав у ряді хадісів піддавати звіту несправедливого правителя, намагаючись вплинути на нього політично та юридично. Більше, Шаріат порахував мовчанку перед несправедливістю правителя гріхом, мункаром (засуджуваним) та загибеллю. Всевишній Аллах сказав:
وَلا تَرْكَنُوا إِلَى الَّذِينَ ظَلَمُوا فَتَمَسَّكُمُ النَّارُ وَمَا لَكُمْ مِنْ دُونِ اللَّهِ مِنْ أَوْلِيَاءَ ثُمَّ لا تُنْصَرُونَ
«Не схиляйтесь у бік беззаконників, щоб вас не торкнуся Вогонь. Нема у вас покровителі та помічників, окрім Аллаха, і тоді ніхто вам не надасть підтримки» (11:113).
І сказав Посланець Аллаха ﷺ:
وَالَّذِي نَفْسِي بِيَدِهِ لَتَأْمُرُنَّ بِالمَعْرُوفِ وَلَتَنْهَوُنَّ عَنِ المُنْكَرِ أَوْ لَيُوشِكَنَّ اللَّهُ أَنْ يَبْعَثَ عَلَيْكُمْ عِقَابًا مِنْهُ ثُمَّ تَدْعُونَهُ فَلَا يُسْتَجَابُ لَكُمْ
«Клянусь Тим, у чиїй длані душа моя, ви обов’язково повинні спонукати до схваленого та стримувати від забороненого, а інакше Аллах не забариться піддати вас Своєму покаранню, і потім ви станете взивати до Нього, але не отримаєте відповіді!»(ат-Тірмізі).
Також він ﷺ сказав:
سَتَكُونُ أُمَرَاءُ فَتَعْرِفُونَ وَتُنْكِرُونَ، فَمَنْ عَرَفَ بَرِئَ، وَمَنْ أَنْكَرَ سَلِمَ، وَلَكِنْ مَنْ رَضِيَ وَتَابَعَ
«Воістину, поставлять над вами правителів, а ви будете визнавати та відмовитесь визнавати (їх). Ті, хто відчують відразу будуть непричетні та порятуються ті, хто відмовиться визнавати, на відміну від тих, хто погодиться та послідує» (Муслім).
Більше того, Шаріат зобов’язав мусульман утворити принаймні одну політичну партію, першочерговою задачею якої є звіт правителя. Всевишній Аллах сказав:
وَلْتَكُنْ مِنْكُمْ أُمَّةٌ يَدْعُونَ إِلَى الْخَيْرِ وَيَأْمُرُونَ بِالْمَعْرُوفِ وَيَنْهَوْنَ عَنِ الْمُنْكَرِ وَأُولَئِكَ هُمُ الْمُفْلِحُونَ
«Нехай серед вас буде група людей, які будуть закликати до добру, наказувати схвалене та забороняти заборонене. Саме вони опиняться тими, хто набув успіху» (3:104), —
оскільки бажаним звітом в Ісламі є ефективний, дійовий звіт, який веде до усунення несправедливості та виправленню кривизни, а не просто формальний звіт. У той же час неприпустимо для нас піднімати зброю проти несправедливого халіфа, і необхідно дотримуватись законів держави, оскільки Шаріат зобов’язав нас піддавати звіту правителя політичними способами, якщо він почав порушувати систему, втілення якої покладено на нього. Шаріат роз’яснив, що у тому випадку, якщо правитель не дослухується до наставлянь та продовжує практикувати несправедливість, гніт та продовжує порушувати систему, то судові органи повинні розглянути його справу та змістити його з посту, тому що нечестя (гріх, фіск) та відсутність справедливості є порушенням умови справедливості,обов’язкової для присяги та продовження її дії, і оскільки достовірно повідомляється,що Посланець Аллаха ﷺ сказав:
لَا طَاعَةَ، لِمَنْ عَصَى اللَّهَ
«Нема підкорення тому, хто ослухується Аллаха» (Ібн Маджа).
Іншими словами, нечестивець (грішник, фасік) не має права бути правителем. Таким чином, підкорення йому заборонено не тільки у гріху, це — також і заборона і на встановлення нечестивця на пост правителя або продовження його влади. Серед відомих положень у фікху є наступне: нема влади (вілая) для нечестивця (фасіка). А тому заборонено знаходження у правлінні людини і є обов’язковим її зміщення, якщо у якості методу ведення політики та справ правління вона обирає шлях несправедливості та гніту та ослухується Шаріату. Проте не вигадки та бажання людей, а тільки судові органи (Верховний суддя) стверджують наявність несправедливості та порушення Шаріату , як і виносять рішення про зміщення правителя. Це так тому, що при наявності протиріч між правителем та підлеглими Шаріат наказав мусульманам звертатись до нього, а звернення до Шаріату може бути не інакше , як тільки через судовий розгляд.
Такою є реальність цього хадісу та таким є його розуміння. І це — доказ величі ісламського законодавства та його ефективності, що включає до себе результативну концепцію, а не негативну. І це — основа для стабільності належного правління, а не відмовка для теократичного правління.
Просимо Аллаха допомогти нам у встановленні обіцяного Праведного Халіфату за методом пророцтва у найближчому майбутньому, щоб ми були щасливі втіленням Шаріату Аллаха та донесенням його людям, щоб вивести їх із морока до світла, з волі Аллаха.
Газета «Ар-Рая»
Мунзір Абдуллах
8 Раджаба 1438р.х.
05.04.2017р.
