16 квітня у Туреччині відбувся всенародний референдум про пакет конституційних поправок, що складається із 18 пунктів, які охоплюють багато змінень в основному законі країни, таких як введення президентської форми правління замість нинішньої парламентської, скасування посади прем’єр-міністра, збільшення кількості парламентаріїв від 550 до 600.
Реформи також торкнулись верховної ради суддів та прокурорів, але змінення системи правління є найяскравішою темою та суттю усього референдуму.
Щоб зрозуміти усю важливість змін, які переживає Туреччина, необхідно зазирнути у правління країни. Розділення влади є основою республіканського демократичного устрою, який сповідує капіталістичну ідеологію, тому державна влада теоретично розділена між незалежними одна від одної гілками: законодавчої, виконавчої та судової.
Основи Турецької республіки були закладені на руїнах Османського Халіфату на тлі невпинної тривоги, що республіка ось-ось паде і усе повернеться назад до Халіфату, тому що турецький народ — мусульманський, тобто сумуючий по ісламському правлінню та прагнучий до керівництва тим, що ниспослав Аллах. У зв’язку з чим, розділяючи владу на три гілки, у Туреччині створили іще і четверту — приховану та відкриту роль по збереженню республіканського устрою (а не лише кордонів держави) поклали на військових. Відоме звернення Мустафи Кемаля до молоді починається з наступних строк: «Турецька молодь! Твій головний обов’язок — вічно охороняти та оберігати незалежність Туреччини та Турецьку Республіку!». Стаття конституції №35 «Про функції Озброєних Сил Турецької Республіки» проголошувала: «Обов’язок Озброєних сил — охороняти та берегти Турецьку вітчизну та Турецьку республіку, закріплену Конституцією». У 2013 році даний параграф, який вважався «офіційним підґрунтям» для військових переворотів, був змінений , а вираз «оберігати Турецьку республіку, закріплену Конституцією» убрали. Існує також стаття №4 конституції Турецької Республіки, в якій говориться: «Неприпустимо змінуатиити та пропонувати Статтю №1 Конституції «Про республіканську форму держави», Статтю №2 Конституції «Про основи республіки» і Статтю №3 Конституції «Про єдність, народ, мову, прапор, столицю та гімн республіки».
Інструменти основ та функціонування республіки мають жорсткі механізми контролю, які зміцнювались день за днем та були покладені на парламент та різноманітні державні інститути, такі як Конституційний суд, Рада національної безпеки, Вища рада суддів та прокурорів, Вища виборча комісія, Державна наглядова рада . Усе це пов’язано з тим, що засновники устрою розуміють, що більшість політичних партій в уряді будуть консервативними, а світським націоналістичним кемалістським партіям доволі важко туди потрапити, лише опираючись на голоси народу, тому що населення Туреччини — мусульмани. З цієї причини протягом усієї історії Турецької Республіки існувало правління із двох «полюсів» — військова та громадянська влада. Як тільки народно обрана громадянська влада вступала у протиріччя з військовими, останні при необхідності здійснювали перевороти.
Після того, як США покинули свою заокеанську «мушлю» після Другої світової війни, вони довгий час прагнули отримати панування над Туреччиною та здійснили багато кроків, скерованих на заміну нинішнього устрою, заснованого англійцями, на форму, що відповідає американським інтересам. Найважливішим таким кроком стало правління президента Тургута Озала, який залишив відголосок у вісімдесятих роках ХХ ст. та уперше запропонував президентський устрій. Проте ані Озал, ані його наступник не досягли відчутних результатів у цьому напрямку.
Таким же чином, уряд «Партії Справедливості та Розвитку» (ПСР) на чолі з Ердоганом, що прийшов до влади у 2002 році, у 2005 році уперше запропонував змінити конституцію. Мова йшла про необхідність поправок до конституції 1980 року, яку також називали «конституцією переворотів». Група експертів із ПСР на чолі з проф. Бурханом Кузу взялась за підготовку нової конституції для країни, але роботи уповільнились з причини нашумілих розслідувань та судових розглядів проти «англійської агентури» в армії та її спроб перевороту. Як тільки ущухли дані розгляди, загострилась проблема навколо послідовників Фетхуллаха Гюлена, проти яких уряд також розгорнув широку боротьбу. Наступною перешкодою стала активізація діяльності угрупувань «ІД» та РПК («Робоча партія Курдистану»), що створило атмосферу нестабільності та загрозу безпеки у Туреччині, і врешті решт вибори червня 2015р. нанесли першу явну поразку монополії ПСР на владу.
ПСР вдалось відновити сили на передчасних виборах, які відбулись через 4 місяці — у жовтні 2015р., але не у тій кількості, яка дозволить даній партії крокувати уперед. Ердоган поклав усю відповідальність за погану ситуацію на прем’єр-міністра Ахмеда Давутоглу та почав вимагати від нього покинути свій пост, який врешті решт зайняв близький до президенту Біналі Йилдирим. Йилдирим прийняв доручення ґрунтовно підготувати нову конституцію та усунути її слабкі місця, але у липні 2016 року трапилась спроба військового перевороту, що порушила увесь баланс. У відповідь уряд Ердогана затрубив в усі сирени «тривоги» і почав здійснювати масові жорстокі заходи безпеки, взявшись за арешти та переслідування кожного, в кому бачило опонента. Більше за усіх дісталось прибічникам Гюлена.
Проте Ердоган максимально використав на свою користь усі можливості та повноваження, які дали йому режим надзвичайного положення та накази, які мають силу закону. За допомогою цього Ердоган же де-факто застосував президентський устрій, напряму втручаючись у діяльність уряду . Завдяки кримінальним переслідуванням, рейдам, невеликим конституційним поправкам, зробленим раніше, він зумів натиснути на армію, і врешті решт пакет конституційних змінень із 18 пунктів був наданий спочатку на парламентське голосування , після чого — на всенародний референдум для подальшої легалізації.
Незважаючи на важливість, яку несе в собі кожен пункт поправки, виставленої на референдум, головною метою документу є змінення парламентської системи правління на президентську. Згідно новій конституції, президент формує уряд та керує ним, скасовується посада прем’єр-міністра, а ймовірність приходу до влади носіїв англійського менталітету, що відображена у світському кемалізмі, скочується до нуля, тому що президент республіки обирається не парламентською більшістю, а народом, в оточенні якого ніяк неможливо, щоб кемалісти складали більшість. Ось так Америка, завдяки лояльному до неї уряду «Партії Справедливості та Розвитку», змогла отримати величезну політичну перемогу над Англією.
Причину терористичних актів, що досягли останній час крайньої межі у країні, пов’язують з головною опозиційною партією — «Республіканською народною партією», чиє місце намагається у будь-що зайняти «ручна» опозиція в обличчі «Партії націоналістичного руху». Проте РНП усвідомлює, що її попередня політика не принесла ніякої користі, і тому цього разу вона вживає активні дії проти пакету конституційних змінень (і намагається оспорити результати референдуму через суд), у відповідь же уряд зібрав усі свої сили та можливості, щоб довести цю справу до кінця.
З точки зору Ісламу та мусульман, результати даного референдуму не мають ніякого значення, чим би він не закінчився . Обидві системи правління — дві боки однієї монети, обидві у корені суперечать правлінню тим, що ниспослав Аллах та ісламській системі правління. Отож, даний референдум — це не волевиявлення мусульман, а запропоновані варіанти вибору — не варіанти для мусульман. Це — чергова пастка проти Ісламу та мусульман у війні цивілізацій.
Але
وَيَمۡكُرُ ٱللَّهُۖ وَٱللَّهُ خَيۡرُ ٱلۡمَٰكِرِينَ
«Вони хитрували, і Аллах хитрував, але адже Аллах — Найкращий із хитрунів» (08:30).
Коли Аллах дозолить діючим у цьому напрямку мусульманам відновити ісламський образ життя за допомогою встановлення Халіфату за методом пророцтва, ось тоді прийдуть справжні змінення, на які пристрасно чекають і заради яких докладають зусиль віруючі:
وَٱللَّهُ غَالِبٌ عَلَىٰٓ أَمۡرِهِۦ وَلَٰكِنَّ أَكۡثَرَ ٱلنَّاسِ لَا يَعۡلَمُونَ
«Аллах владний вершити Свої справи, проте більшість людей не знає про це» (12:21).
Юсуф Абу Усайд
19.04.2017
