День за днем відбуваються події які, з одного боку, обнадіюють, а з іншого — причиняють біль. Що стосується надії, то вона проявляється у серйозних діях повстанців, що повернули революцію на її правильний шлях, запобігли її кінцю та наблизили падіння тиранічного режиму.
Що стосується болі, то вона проявляється у сотнях шахідів та поранених, яких ми бачимо кожного дня і які у сприйнятті світової спільноти перетворились на суху статистику. У той же час продовжуються спроби нав’язати політичне рішення сирійській революції. Кожного дня ворожі літаки скидають лавину бомб на усі звільнені території без розбору. Тут виникає питання … Не секрет, що Америка береже від падіння тирана Асада. Нема сумніву, що Асад — агент, виконуючий її накази. Також усі знають, що більшість керівників повстанських загонів послідувала за так званою групою «Друзі Сирії», яка відіграє важливу роль у зв’язуванні рук повстанців та виснаженні їх сил шляхом налагодження «червоних меж», накреслених Америкою. Це — те, що стосується військової сфери. Що ж стосується політичної, то не секрет, що представники повстанців, що взяли участь у конференції в Астані та Женеві, — це люди, які отримали прихильність Америки після того, як вони запропонували їй свій послух та пройшли випробування на вірність. У якості прикладу можна привести серію перемир’їв та дотримання «червоних меж», таких як взяття участі у конференції в Ер-Ріяді та подальші переговори, які не принесли ані краплі користі революції . І питання полягає у наступному: чому Америка досі не змогла покінчити з революцією?
Для відповіді на це питання необхідно провести стислий огляд подій. З самого початку революції Америка чудово усвідомлює небезпеку того, що усе може вийти з-під її контролю . І тому вона почала працювати над збереженням свого агента доти, доки не знайде йому гідну заміну . Усі дії Америки скеровані на досягнення цієї мети. Вона намагалась сформувати лояльне політичне керівництво, на варіанті якого і зупинився би сам революційний рух. Також вона намагалась зібрати військові сили повстанців під цим керівництвом, використовуючи для цього різноманітні засоби , і досі цим займається. Америка використовує це лояльне керівництво кожного разу, коли у ньому є потреба для виконання певної задачі, такої як розв’язування внутрішньої війни, охорона «червоних меж» або марне відкриття додаткових фронтів, щоб виснажити сили повстанців та продовжити життя режиму, що розвалюється. У проміжках між цими подіями Америка прагне вбити максимально можливу кількість мусульман, серед яких — жінки, діти та старі. Для цього вона дала зелене світло своєму агенту — тирану Асаду, та розв’язала йому руки для вбивств та руйнувань усілякими видами зброї. Вона підтримує Асада різноманітними найманцями з усіх сторін, які руйнують усю інфраструктуру, як лікарні, мечеті, школи, пекарні , мости та дороги у Сирії. Це вказує на те, що головною перепоною, основною турботою та першим ворогом американських планів виступає народна підтримка революції. А це — мирні жителі, які твердо стоять перед усіма викликами і навіть руйнують усі плани Америки. А усі ці злочини та руйнування скеровані на те, щоб зламати волю народу, примусити його прийняти американське політичне рішення і у майбутньому підкоритись будь-якому проамериканському керівництву.
Будь-який, хто розуміє важливість громадської думки, силу народної підтримки та їх роль у зміненнях, у будь-якому випадку усі свої зусилля скерує на них,оскільки будь-яка військова сила нічого не варта без підтримки народу, а народна підтримка без сили, яка її оберігає, піддасться усіляким тискам . А тому необхідне об’єднання народу з військовою силою на основі ісламського політичного проекту та методу Посланця Посланника Аллаха ﷺ, і тоді ніхто не зупинить їх на шляху досягнення своєї заповітної мрії. Невірний Захід усвідомлює це, і тому він усіма своїми силами намагається позбавити військових народної підтримки, яка відіграє важливу роль у кожній дії, скерованій на змінення суспільства. Повстанські загони повинні усвідомлювати це та стати на бік своєї Умми, віддалившись від «Друзів Сирії», які ведуть революцію у безодню. Так само і народ повинен усвідомити свою силу та вплив на революцію . У першу чергу, він повинен усвідомити свою відповідальність за змінення і те, що він є тим, хто платить високу ціну за революцію. Коли народ візьме на себе цю відповідальність, тоді Аллах наділить його владою, і жоден правитель або халіф не буде займати свій пост інакше, окрім як з дозволу мусульман, на яких також лежить відповідальність за звіт правителів . Посланець Аллаха ﷺ сказав:
وَالَّذِي نَفْسِي بِيَدِهِ، لَتَأْمُرُنَّ بِالْمَعْرُوفِ، وَلَتَنْهَوُنَّ عَنِ الْمُنْكَرِ، أَوْ لَيُوشِكَنَّ اللَّهُ أَنْ يَبْعَثَ عَلَيْكُمْ عِقَابًا مِنْ عِنْدِهِ، ثُمَّ لَتَدْعُنَّهُ فَلَا يَسْتَجِيبُ لَكُمْ
«Клянусь Тим, у Чиїй длані душа моя! Ви неодмінно будете наказувати схвалене та забороняти заборонене! У протилежному випадку ви ризикуєте тим, що Аллах нашле на вас покарання, після чого и будете взивати до Нього, але Він вам не відповість» (ат-Тірмізі).
Кожного разу, відхиляючись від правильного шляху або замовчуючи правду, під удар попадає сам народ,особливо сьогодні, коли він бачить світову змову проти нього та посмішки Ради Безпеки ООН, постановочні резолюції якої проти злочинів тирана Асада кожного разу блокує Росія, використовуючи право вето. Протягом сирійської революції Росія вже вісім разів накладала вето на резолюції РБ ООН по Сирії, і останнього разу це було 12.04.2017.
І останнє: ті, хто йдуть по шляху змінень, повинні стійко та терпляче переносити усі труднощі. Ця дорога не усипана пелюстками троянд, а наповнена біллю та стражданнями, проте її кінцем буде перемога та порятунок. Кожне, хто йде по цій дорозі, повинен мати ясну позицію по відношенню до усього, що відбувається, та відкрито висловлювати її кожного разу, коли він бачить чиє-небудь відхилення від цього шляху. Він повинен зупинити того, у кого з’явилась думка потопити корабель революції . Як народ, так і військові загони, знаходяться на одному кораблі, і у них — одна доля: або вони усі потонуть, або усі разом порятуються. Посланець Аллаха ﷺ сказав:
مَثَلُ القَائِمِ في حُدودِ اللَّه، والْوَاقِعِ فِيهَا كَمَثَلِ قَومٍ اسْتَهَمُوا عَلَى سفينةٍ فصارَ بعضُهم أعلاهَا وبعضُهم أسفلَها وكانَ الذينَ في أَسْفَلِهَا إِذَا اسْتَقَوْا مِنَ الماءِ مَرُّوا عَلَى مَنْ فَوْقَهُمْ فَقَالُوا: لَوْ أَنَّا خَرَقْنَا في نَصَيبِنا خَرْقاً وَلَمْ نُؤْذِ مَنْ فَوْقَنَا، فَإِنْ تَرَكُوهُمْ وَمَا أَرادُوا هَلكُوا جَمِيعاً، وإِنْ أَخَذُوا عَلَى أَيْدِيهِم نَجوْا ونجوْا جَمِيعاً
«Ті, хто стороняться заборон Аллаха та ті, хто погруз у них, подібні людям на одному кораблі. Деякі із них зайняли верхню палубу, а деякі — нижню. Коли ті, хто перебували на нижній палубі, мали потребу у воді, вони були вимушені пройти через тих, хто був на верхній палубі. Порадившись між собою, вони вирішили пробити дно корабля, щоб не турбувати людей на верхній палубі. Якщо ті, хто знаходиться на верхній палубі, не зупинять їх від цього вчинку, то загинуть усі. А якщо зупинять, то врятуються» (Бухарі).
Газета «Ар-Рая»
Ахмад Абдульваххаб
Голова інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір у Сирії
22 Раджаба 1438 р.х.
19.04.2017 р.
