Кошмар мусульман-рохінджа триває при повній байдужості та потуранні з боку держав мусульманського світу, а також при повному ігноруванні з боку міжнародної спільноти, яка нічого не робить, окрім як виражає стурбованість та жалкування з приводу звірств,що кояться у відношенні пригноблених мусульман-рохінджа у штаті Аракан. Аракан — штат у М’янмі, окупований злочинною , буддистською державою М’янма (Бірма).
Це катастрофічне положення мусульман-рохінджа відбуваються при потуранні з боку так званої «міжнародної родини». Вона не здійснювала яких-небудь серйозних дій, щоб покласти край цим безчинствам та звірствам або хоча б пом’якшити наслідки окупації штату буддистами.
Прес-секретар президента Бірми Зау Хтай визнав, що 34 селища народності рохінджа були частково залишені жителями, а 176 селищ спорожніли повністю. Це трапилось після останніх насильницьких дій у штаті. Зау Хтай умовчав про істинну причину, що вимушує жителів покидати свої дома; у той же час очевидці підтверджують факт про триваючі підпалення селищ рохінджа. Саме систематичні підпалення з боку буддистів є причиною вимушеного переселення, не говорячи вже про різноманітні гоніння, від яких страждали та продовжують страждати мусульмани. Ці нелюди вбивають, катують,ґвалтують, морять голодом, грабують та залякують мусульман-рохінджа.
Підпалення селищ свідомо використовується для примусової міграції та позбавлення можливості біженців повернутись у свої дома у майбутньому За останні три тижні число вимушених переселенців склало біля чотирьохсот тисяч осіб. Це дорівнює половині мусульман-рохінджа, які залишились в Аракані. Таке примусове переселення за мірками міжнародного права є етнічною чисткою, що вимагає негайного втручання світової спільноти для врегулювання даної ситуації, використовуючи увесь свій потенціал , проте цього не відбувається.
Після порятунку та уникнення смерті від рук буддистів М’янми мусульман-рохінджа очікують нові муки при перетинанні морських та сухопутних кордонів.
Довгі та тяжкі поневіряння по морю на протязі декількох днів та ночей не позбавляють їх надії дібратися до якого-небудь узбережжя. Одним із таких місць є сусідній Бангладеш, чий злочинний уряд ставиться до біженців із М’янми з огидою та зневагою, не приймаючи їх у себе у країні, що дозволило контрабандистам тримати у заручниках сотні мігрантів, вимагаючи викуп за їх звільнення, бити та вбивати їх, якщо за них не виплатили грошей. Деякі контрабандисти брали у біженців платню за проїзд вже в морі, а потім останні виявлялись кинутими у прибережних водах у «човнових таборах». У якості платні брались особисті речі, золоті прикраси ,вівці, крупна рогата худоба. У біженців було два шляхи: або віддати себе у лапи контрабандистів, або бути вбитими буддійськими бойовиками.
Міжнародні організації по надаванню гуманітарної та медичної допомоги заявили:
«Більше 130 дітей біженців із М’янми народились у нелюдських умовах, у момент родів померла велика кількість жінок. З причини відсутності належної медичної допомоги дитяча смертність доволі висока, не говорячи вже про нестачу води, харчування, предметів медичного призначення та відсутності у жінок перебувати у стані спокою перед родами та після. Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) заявив, що число біженців із народу рохінджа у Бангладеш досягло чотирьохсот тисяч осіб, із них 220 тисяч — це діти».
Одна із жінок, яка чудом вижила, Аміна Хатун розповіла:
«Урядові війська М’янми підпалили усі дома та поля у нашому селищі. Ми з родиною були вимушені втікати. Направились ми у бік узбережжя, шлях зайняв більше семи днів, рухались пішки. На протязі цього часу ми пережили жахливі події, однією із таких був випадок, коли нам довелось три дні ховатись у лісі, оточеному військовими. Я на власні очі бачила, як війська холоднокровно вбивали десятками наших сусідів та родичів».
Незважаючи на офіційне визнання ООН того, що мусульмани-рохінджа є найбільш переслідуваною меншістю у світі, а також її визнання існування насильства та жорстокого обходження по відношенню до них на протязі десятиріч, це ніяк не впливає на її нездатність покласти край цій трагедії. Рохінджа позбавлені права на справедливість, позбавлені бути почутими в усьому світі.
Виникає питання: у чому причина цієї нездатності та провалу «міжнародної спільноти» у полегшенні страждань цих людей, які відчувають пекло від рук буддистів вже на протязі десятиріч?
Відповідь на це питання можна сформулювати наступним чином:
Так звана «міжнародна спільнота» складається із невірних, колоніальних, тиранічних держав, які ненавидять Іслам та мусульман. Ці держави є постійними членами Ради Безпеки ООН. Туди входять Америка, Росія, Великобританія, Франція, Китай, Індія та Німеччина. Їх не турбує тяжке положення мусульман через відсутність у останніх впливу на міжнародній арені, а міжнародна спільнота визнає лише сильних.
Китай офіційно заявив, що підтримує уряд М’янми у його діяльності по забезпеченню безпеки та стабільності в Аракані. У цьому його підтримали Росія та Індія. Америка вчинила інакше: вона закликала уряд М’янми припинити свою кампанію по «забезпеченню безпеки», але не стала вимагати від останньої взяти на себе відповідальність за трагедію мусульман-рохінджа. Англія підняла цю проблему у Раді Безпеки, проте через несталі позиції у цьому питанні рада не може зібратись, і тому трагедія триває.
Також у цієї проблеми існує економічна сторона, яка полягає у тому, що М’янма має величезні запаси нафти та газу та багато мінеральних ресурсів. Маються величезні залежи золота, що викликає заздрість крупних держав. Можливість поживитись за рахунок інших підштовхнула двох економічних конкурентів в обличчі Америки та Китаю надавати матеріальну допомогу уряду М’янми . Ця жага наживи примусили Захід забути про права малих общин, особливо якщо вони — мусульмани.
Нездатність так званих «мусульманських правителів» виконувати свій обов’язок через їх зрадництво та безпорадність є основною причиною цієї трагедії. А тому, якщо ці правителі продовжують правити, то ми з вами не побачимо яких-небудь рішень, як по цій проблемі, так і по решті інших. Єдиний вихід із ситуації, що склалася — це використання військової потужності мусульман, що є єдиним захистом від замахувань ворога. Надання допомоги мусульманам-рохінджа та іншим пригнобленим мусульманам на сьогоднішній день є обов’язком армій мусульман, адже саме вони володіють військовою міццю, а не хто-небудь інший. Цей обов’язок сьогодні накладається тільки на них. Сказав Всевишній Аллах:
وَإِنِ ٱسۡتَنصَرُوكُمۡ فِي ٱلدِّينِ فَعَلَيۡكُمُ ٱلنَّصۡرُ
«Якщо вони попросять вас про допомогу у справах релігії, то ви повинні допомогти» (8:72).
Проте неможна забувати, що міццю мусульман повинна управляти Ісламська Держава. Погляньте на ці патріотичні, націоналістичні держави на землях мусульман: вони — ніщо інше, як шпигунські, огидні утворення, нездатні послати свої війська за межі кордонів, розкреслених для них на карті. Тому є ваджібом утворення Халіфату, правлячого за методом по методу пророцтва, чия армія у випадку необхідності буде відправлена за межі держави . Саме Халіфат є гарантом безпеки мусульман в усьому світі, він — той, хто помститься кожному за приниження, образи, визнання та знищення мусульман.
Газета «Ар-Рая»
Ахмад аль-Хатаваній
19.09.2017
