На самому початку революція Шаму змогла взяти в осаду правлячий режим у Дамаску та Алеппо. Але потім міжнародні сили на чолі з Америкою та їх інструментом в обличчі ООН почали реалізовувати політичне рішення конфлікту, хоча порочність їх політичних рішень була яскраво продемонстрована у трагедії мусульман-рохінджа.
Їх кинули напризволяще держави ісламського світу та кинула напризволяще т.з. «міжнародна спільнота», які не знають іншої мови, окрім вираження стурбованості та жалкування з приводу лих які відбуваються з пригнобленими людьми.
Ці конференції спрацювали як політичні пастки, а іранські найманці та російські війська — як військова сила, яка нав’язала переговори та їх резолюції. Брехливі «друзі сирійського народу» виявились стороною, яка спричиняє основний політичний тиск на цей саме народ, щоб примусити його погодитись з політичним рішенням , яке вони обрали для нього на конференціях у Женеві, Відні, в Ер-Ріяді і так — до самої Астани заради того, щоб схилити народ до переговорів під батогом російських бомбардувань, з одного боку, і тиском держав-спонсорів повстанських угрупувань — з іншого, а саме — Туреччини та країн Перської затоки.
Про подібні політичні рішення сказано у Корані:
كَسَرَابٍبِقِيعَةٍيَحْسَبُهُالظَّمْآنُمَاءًحَتَّىٰإِذَاجَاءَهُلَمْيَجِدْهُشَيْئًا
«...подібні мареву у пустелі, яке жадаючий приймає за воду. Коли він підходить до нього, то нічого не знаходить» (24:39).
Політичне рішення , яке розв’язує де треба міжусобиці, а де потрібно — перемир’я з режимом та переговори, врешті решт приводить до осади самих повсталих, після чого їм нав’язуються або умови здачі,або депортація населення. Так воно і відбувалось , доки не прийшла пора скликати нові конференції вже в Астані для остаточного знищення решток революції методом створення т.з. «зон деескалації конфлікту», щоб таким чином зібратись з силами та повністю переключитись на боротьбу проти останніх щирих повстанців та самої атмосфери боротьби у країні. Для цієї мети деяких повстанців об’єднають у т.з. «національній армії», після чого стравлять з іншим повстанцями , які не захочуть до неї вступати. Також буде скликаний тимчасовий уряд з метою управління зонами деескалації конфлікту, яке у майбутньому увіллється у нині правлячий режим і утворить разом з ним єдину армію та єдиний національний уряд,який брехливо назвуть «перехідним урядом».
У противагу їм повстанський комітет «Тахріраш-Шам» намагається захистити себе та висуває ініціативу по створенню громадянської адміністрації на звільнених територіях, тобто деяку компромісну альтернативу політичному рішенню Заходу. Бажаючи захистити свої інтереси, «Тахріраш-Шам» намагається укритися за ініціативою створення громадянських адміністрацій, іде на компроміси та готовий погодитись зі вступом на територію, яка ним контролюється, турецьких озброєних сил як миротворчих, що не б’ються проти «Тахріраш-Шам».
Підсумкові наслідки конференцій в Астані, з одного боку, і ініціативи по створенню громадянської адміністрації всередині Сирії, з іншого боку, — це ніщо інше, як конфлікт між двома ініціативами: між ініціативою «Ісламської Ради» та ініціативою «Тахріраш-Шам» про те, хто буде домінувати у звільнених районах і, відповідно, використовувати їх у наступних переговорах з режимами Асада та Ірану, щоб роздобути собі певну долю загального пирогу у майбутньому політичному рішенні. Звідси ми можемо зрозуміти, що усі ці конференції, так само як і ініціатива по створенню громадянської адміністрації — ніщо інше, як відхилення революції від її шляху та від боротьби , основною метою яких було скинення режиму та встановлення правління Ісламу у державі Халіфат за методом пророцтва.
У такій ситуації само собою виникає питання: невже жителі Шаму почали революцію, понесли всілякі жертви вбитими, полоненими, пораненими, вигнаними та зниклими без вісті тільки заради того, щоб під кінець почати співпрацювати з режимом у деяких міністерських та адміністративних посадах?! На це питання я не знаходжу іншої відповіді, окрім як сказати, що гора народила мишу!
Істина про громадянську адміністрацію полягає у тому, що вона закликана стати комедією та фарсом на даному етапі замість того, щоб відкрились фронти битв. Ініціатива громадянських адміністрацій ідентифікує себе з перемир’ями та переговорами, а також знімає напруженість конфлікту , щоб полегшити ідею скликання тимчасового уряду, який, у свою чергу, повинен буде увійти до складу перехідного уряду разом з режимом, звівши нанівець усі принесені раніше жертви. Таким чином, революція повинна буде втратити свою основну мету, окрім того, буде збережений державний режим, який стане захищати централізовану поліцейську державу, що воює проти революції та утискає будь-які тенденції до побудови Халіфату. Невже ті, хто квапиться до такої співпраці , не усвідомлюють усієї серйозності злочину, до якого вони опускаються, порушуючи права революції Шаму та понесених нею жертв?!
Сама пропозиція створити громадянську адміністрацію всередині звільнених територій вказує на відвертий провал угрупувань, які раніше стверджували, що у них є політичний , ісламський проект. Тепер стало ясно, що ніякого подібного проекту у них немає, що вони поневіряються всліпу так само , як і решта повстанців, які обрали собі керівниками політичних лідерів, вихованими закордонними посольствами або спецслужбами. Так само ж і ці призначають на посади адміністративних управлінців людей, які будуть правити над народом незрозуміло якою книгою та сунною , що відкрито свідчить не тільки про відсутність проекту, алей про ілюзії та міражі, в яких знаходяться угрупування.
Справжнє політичне керівництво повинно базуватись на ясному політичному проекті , а не на особистостях, у яких замість проекту орієнтиром слугують підсумки конференцій, та так, що люди навіть не знають, до яких результатів їх приведе політичне рішення, як воно буде виглядати і що воно буде містити, при цьому однозначно захищаючи зарозумілі глобальні сили: Америку та її прибічників.
Стоячи перед ясною картиною реальної дійсності, в якій опинилась революція Шаму, перед невідомим майбутнім, яке намагаються нав’язати його жителям, ми говоримо наступне: по сей день жива можливість для щирих повстанців та деяких щирих лідерів угрупувань — якщо такі іще є — перекинути стіл переговорів та припинити усі домовленості. Слабкість режиму та його найманців очевидна. На очах в усіх вони знемагають в боях за Дейр-ез-Зор та у провінції Хама від рук одного тільки «ІДІЛ», і якщо б муджахіди інших угрупувань використали цей момент та відкрили фронти бойових дій, то змогли б повернути революції її колишній дух — такий, яким він був на початку, а також якщо б вони прийняли для себе ясний політичний проект , що виходить із їх акиди — проект Халіфату за методом пророцтва — та обрали б для себе відповідне цьому проекту політичне керівництво, то змогли б перевернути ситуацію вверх дном та перемогти, з дозволу Аллаха, з вірою у перемогу від Нього, тому що , зробивши усе це, вони створили б для себе усі умови перемоги.
Сказав Аллах Всевишній:
إِنتَنصُرُوااللَّهَيَنصُرْكُمْوَيُثَبِّتْأَقْدَامَكُ
«Якщо ви допоможете Аллаху, то і Він допоможе вам та зміцнить ваші стопи» (47:7)
Газета «Ар-Рая»
Автор: Мухаммад Саід Хамуд
29 Зуль-хіджа 1438 р.х.
20.09.2017 р.
