Один із пунктів, який повинен враховуватись будь-якою державою, яка прагне до глобального панування, — це питання регіональної гегемонії та відсутності протистояння регіональних країн провідній у регіоні державі.
Варто відзначити, що також є питання регіонального сусідства та нав’язування провідною державою самої себе як сили, якій не будуть загрожувати сусідні країни. Інакше ця провідна держава не зможе вирушити покоряти світ, коли від сусідніх країн по відношенню до неї виходить загроза, і вона не зможе нав’язати свою міжнародну присутність, коли не у змозі утвердитись у своєму регіоні. Звідси і виходять конфлікти між регіональними державами не напряму, а за допомогою різноманітних інструментів та агентів, як це відбулось між Великобританією та Францією. Боротьба між ними не відбувалася напряму і на їх територіях, а велась через агентів і в інших країнах.
Щоб прояснити це питання, варто сказати, що нав’язування якою-небудь державою самої себе як регіонального лідера та усунення реальної загрози перед собою у регіоні— це перший та правильний крок до глобального панування. Наприклад, до того, як США вийшли у світ, вони створили нову частину миру, яка об’єднує два материки під назвою «Америка», що і стало зоною їх одноосібного впливу. Міжнародна боротьба покинула ці два материки, схваливши «доктрину Монро», яка стала міжнародним законом. Забезпечивши свій одноосібний вплив серед сусідніх країн та віддаливши їх від міжнародних конфліктів, США взялись за інші регіони, щоб зійти на престол провідної держави в усьому світі.
Іншим прикладом регіонального впливу, який передував глобальному впливу, є те, що зробив Посланець Аллаха ﷺ. Новоутворена Ісламська Держава взяла під свій контроль увесь Аравійський півострів після того, як усунула перешкоду — курайшитів, які заважали поширенню ісламського заклику. Посланець Аллаха ﷺ вирішив цю проблему у два етапи:
1 — Етап нейтралізації курайшитів за допомогою Худайбійської угоди, яка стала перемир’ям та перемогою, згаданої у Корані, тому що після неї ісламський заклик поширився по усьому Аравійському півострову.
2 — Етап остаточного усунення утворення під назвою Курайш, відкриття Мекки, входження курайшитів в Іслам та під владу Ісламської Держави.
Щоб застосувати правило регіонального, а потім світового панування до Китаю, необхідно згадати про значущість далекосхідного регіону, його важливості та положенні, про багато великих та ядерних держав у цьому регіоні та відмінності їх інтересів і навіть про протиріччя, які досягають своєї критичної крапки. Окрім цього, деякі країни регіону були, у якійсь мірі, глобальними силами, і у даний час вони намагаються відновити своє положення. Вони не погодяться так легко підкоритись Китаю та передати йому керівництво, не говорячи вже про те, щоб стати його маріонетками, які не мають цінності. Людство іще пам’ятає історію цих країн та їх статус. Ми по черзі згадаємо про них, про виходячі від них загрози глобальній ролі Китаю та про те, чи зможе Китай усунути ці небезпеки колективно чи індивідуально, і про те, якою є його стратегія:
Перша країна, яка є проблемою для Китаю — це Японія, яка двічі окупувала Китай у жахливих війнах.
— Перша японського-китайська війна з метою встановлення контролю над Кореєю, почата 1 серпня 1894 року та завершена 3 квітня 1895 року перемогою Японії.
— Друга японсько-китайська війна (7 липня 1937–11 вересня 1945 рр.). Наприкінці Другої світової війни Японія об’явила про свою капітуляцію услід за тим, як по Хіросімі та Нагасакі був нанесений ядерний удар. Якщо б не поразка Японії у Другій світовій війні, то невідомо, що іще було б з Китаєм, скільки тривала б його окупація, чи залишився він єдиною країною або ні і як довго відновлявся би від наслідків війни…
Проте, потім стався різкий підйом Китаю. Його економік зайняла друге місце у світі, у той час як економіка Японії опустилась на третє. Також у Китаю з’явились ознаки військової та економічної міці, що спостерігається у Південно-Китайському морі,де він будує військові бази та об’єкти. Китайські домагання охоплюють більше 80% акваторії Південно-Китайського моря. Усе це відбувається на тлі послаблення Америки після війн в Іраку та Афганістані, а також фінансово-економічних криз.
Через усе це Сполучені Штати почали політику використання інших країн для досягнення власних цілей. Це явно простежувалось в епоху правління Обами, який здійснював стратегію «управління із-за лаштунків», використовуючи усі інструменти та козирі для усунення певної небезпеки. Тому ми бачили, як Америка затулила очі на політику Сіндзо Абе під час його першого строку у 2006 році, коли той розробив закони, які у значній мірі несумісні з конституцією Японії та які забезпечують співпрацю з закордонними партнерами в області безпеки. Окрім цього, Америка затулила очі на перегляд урядом Японії заборони на відправку військ за кордон на додаток до пропозиції про створення Ради національної безпеки.
Повернувшись на посаду прем’єр-міністра у 2012 році, Абе відродив старий військовий курс і тепер працює над тим, щоб внести поправки у 9 статтю конституції країни. На відміну від Палати представників, у липні 2016 року партія Абе отримала більшість місць у Палаті радників Японії, а саме — дві третини, не говорячи вже про те, що парламент Японії схвалив збільшення військових витрат на 1,5% у 2016 році, і тепер вони складають 42,4 мільярди доларів на рік. Усе це відбувається на додаток до її старань оснастити війська обладнанням наступального характеру, наприклад, її бажання купити біля 40 американських літаків F-35.
Адміністрація Обами дозволила Японії розвивати військові сили та спорядження наступального характеру. У квітні 2015 року держави домовились внести зміни в угоду про військову співпрацю у сфері оборони для вирішення задач XXI сторіччя, і керівництво Трампа, як очікується, зміцнить цю співпрацю.
Як же Китай стане глобальним гравцем у світі, враховуючи небезпеку відновлення японської військової міці? Тим більше, що причини конфлікту між ними полягають в островах та водах у Китайському морі, а також підводних ресурсах.
Якою ж є стратегія Китаю у відношенні цієї загрози? Якими є його можливості справитися з цією проблемою, враховуючи тяжкий міжнародний тягар? Чи враховується усе це Китаєм,особливо беручи до уваги те, що Японія знаходиться у руках Сполучених Штатів і стратегічні відносини між ними міцні, тому що Японія повністю прихильна американському політичному рішенню? Таким чином, справи обстоять на користь Америки, яка знімає обмеження з Японії або затуляє очі на повернення Японії у минулий військовий стан, використовуючи її у протистоянні китайському дракону, який пробуджується.
Хасан Хамдан
21 Мухаррама 1439 р.х.
11.10.2017 р.
