У результаті референдуму по відокремленню Курдистану від Іраку, проведеного 25 вересня, центральний уряд у Багдаді прийняв проти цієї області економічні заходи.
Першою справою було накладено заборону на усі прямі міжнародні авіарейси через його територію. Потім були введені фінансові обмеження проти Ербіля, послаблені пізніше. Одночасно Туреччина пригрозила зачинити прикордонні з Курдистаном КПП, що загрожує перекриттям поставок нафти та інших товарів. Іран також пригрозив подібним. Криза у відношеннях між Ербілем та Багдадом зросла,через що Ірак мобілізував свої війська у минулу п’ятницю під гаслом «повернення» своїх колишніх позицій, втрачених після подій червня 2014 р. у провінції Кіркук на півночі країни. Один із офіцерів у рангу генерала,який має приналежність до командування 9-ї дивізії іракської армії, заявив:
«Іракські озброєні сили почали дії по поверненню своїх колишніх до червня 2014 р. позицій» вказуючи на позиції, захоплені курдами, які скористались атаками «ІДІЛ» та втечею іракської армії на ту мить
Уряд Курдистану підтвердив, що Багдад мобілізує сили для силового повернення під свій контроль нафтових родовищ у провінції Кіркук. Підтвердження з боку Курдистану надійшли вже після того, як сили Першмергі перекрили основні дороги, які зв’язують область Курдистан з провінцією Мосул на півночі Іраку, побоюючись можливих нападів з цього напрямку. У ту мить Хейман Гурамі, головний помічник президента Курдистану Масуда Барзані, на своїй сторінці у Твіттері згадав, що «сили Пешмергі готові дати усіляку відсіч будь-якому можливому нападу з боку іракської армії та «Хашдшаабі» («Сили народної мобілізації» — коаліція, яка складається із шиїтських, єзідських та християнських міліцій, які б’ються на стороні іракського уряду)».
Таким чином, криза природним чином переросла у військову конфронтацію, яка ввергає країну у нову війну на тлі триваючих військових вчень між Багдадом та Анкарою, а також Багдадом та Тегераном біля кордонів Курдистану, на тлі триваючої заборони на повітряні перельоти через Курдистан, заборони наземного перетинання його кордонів, а також на тлі економічної кризи, що насувається, яка може спіткати Курдистан, якщо Туреччина та Іран остаточно зачинять прикордонний зв’язок з ним.
У відповідь на санкції та погрози Барзані заявив про
«необхідність переважання мови переговорів та рішення проблеми мирним шляхом замість того, щоб використати мову погроз та зброї»
після чого закликав
«не використовувати дорогі життя нашої молоді заради підвищення свого рейтингу на виборах та допомогти громадянському населенню замість того, щоб бити у барабани смути».
Масуд Барзані зрозумів, що він повів Курдистан по темному тунелю, із якого складно вийти. Він зрозумів, що не був готовий належним до негативної реакції крупних держав та держав-сусідів. Його ЗМІ іще декілька місяців назад говорили про лояльну позицію європейських держав, про те, що Британія, Франція та Америка дали зелене світло Курдистану на відокремлення від Багдаду, що ці держави нададуть уряду Курдистану усіляку можливу допомогу та поличну підтримку для полегшення перехідного періоду, оскільки «YPG» на півночі Сирії зараз користується саме такою підтримкою...
Але тепер тон його розмови став куди більш поступливим, аніж був до референдуму. Тепер Барзані проявляє більшу гнучкість, враховуючи серйозну силу опозиції проти себе, з якою він стикнувся після референдуму як на міжнародному, так і на регіональному рівнях, і навіть всередині самого Курдистану. Так, референдум виявив позиційні настрої його суперників та супротивників всередині області, які звинуватили Барзані у використанні питання відокремлення Курдистану лише заради зміцнення своєї особистої влади та ствердження свого лідерства. Особливо проти виразився «Рух за змінення», який вважає, що референдум, проведений Барзані, — ніщо інше, як «незаконний партійний проект». Заступник голови «Руху за змінення» Масуд Хайдар заявив у парламенті, що референдум про майбутній Курдистан не може проходити без вивчення наслідків, які загрожують обрушитись на область, без вивчення положення Іраку у цілому, а також міжнародного положення. Найбільшу критику на свою адресу партія Барзані отримала від свого найголовнішого партнера в області, а саме — від партії «Патріотичний союз Курдистану» під головуванням колишнього президента Іраку Джалала Талабані. Його заступниця Аляа Талабані, яка є по сумісництву головою блоку «Національний союз» у федеральному парламенті, заявила, що Барзані «застосовує політку камуфляжу та прикривається курдським народом у питанні референдуму». Опираючись на це, можна сказати, що іще декілька років назад ніяка політична група всередині Курдистану не могла заперечити що-небудь конкретне проти мрії про курдську державу. Тепер же, через економічні та гуманітарні умови, що склалися, у яких опинились люди, критика проекту незалежного Курдистану стала більш широкою.
Ступінь внутрішньої роздробленості у Курдистані вказує на слабкість мрії про курдську державу. Немає об’єктивної можливості говорити про об’єднану курдську державу, враховуючи таку роздробленість, а також опозицію на міжнародному та регіональному рівнях, а також враховуючи, що остаточне рішення приймають не тільки у Курдистані і навіть не тільки в Іраку, а потрібна іще і резолюція регіонального та міжнародного рівнів на подібну дію. Пряме рішення виносять тільки крупні держави, які мають на своїх руках усі нитки впливу, а політичні аспекти, які мають місце всередині Курдистану, є лише інструментами для здійснення їх рішень. Навіть якщо і буде встановлена курдська держава в іракському Курдистані, то ця держава буде страждати від багатьох негативних чинників,про які говорить експерт Раджаій Файд, голова єгипетського центру по вивченню та дослідженню курдського питання. Він приводить для аналогії угоду про відокремлення південного Судану, говорячи: «Хто виступає проти референдуму та відокремлення, повинні звернути увагу на наступне: Південь Судану відокремився від Півночі, але виявився провальною державою... Важко припустити, що ця держава (Курдистан) мала здатність вижити. Це буде острів, ізольований від світу та оточений морем ворогів».
Таким чином, не очікується побудови держави для курдів у сенсі визнаної держави, тому що проект Америки у відношенні Іраку припускає, що Ірак повинен бути федерацією, області якої мають слабкий зв’язок з центром, тобто у кожній області повинна бути своя правляча адміністрація. Проте одночасно з цим на офіційному рівні Ірак повинен бути цілісною державою... Наостаннє хочеться сказати, що насправді нам боляче спостерігати, як ісламський зв’язок, при якому мусульмани звеличились, незважаючи на те, хто вони,араби або ні, був просто вирізаний невірним колонізатором із їх життя, а його місце зайняли жалюгідні зв’язки, через які мусульмани виявились розрізнені. Між ними вирують війни і немає ніякого братства! Таким чином, ми наглядно можемо бачити, як націоналізм руйнує єдність Умми. Подібно тому, як учора невірний колонізатор використовував націоналізм для руйнування Ісламської Держави, сьогодні він застосовує той же самий засіб для руйнування того із нашої державності, що іще залишилось. Землі мусульман стали полем з’ясування стосунків між крупними державами та ареною пролиття їх крові, та так, що брати самі зносять один одному голови.
До цього мусульмани сторіччями жили у величі, зв’язані братством Ісламу. У числі сподвижників Посланця Аллаха ﷺ були Абу Бакр, Умар, Усман, Алі, Сальман аль-Фарісі та Білял аль-Хабаши. Вони були братами, що поклонялися Аллаху, билися разом на Його шляху. Араб Умар увійшов в Єрусалим завойовником, курд Салахуддін Айюбі увійшов в Єрусалим визволителем від хрестоносців, а турок Абдаль-Хамід II захищав Єрусалим від нечисті іудеїв. Ось де була велич мусульман, і саме так потрібно себе поводити, почувши аят Всевишнього:
إِنَّفِيهَـٰذَالَبَلَاغًالِّقَوْمٍعَابِدِينَ
«Воістину, у цьому — послання для тих, хто поклоняється»(21:106).
Газета «Ар-Рая»
Алі Бадрі — Ірак
28 Мухаррама 1439 р.х.
18.10.2017 р.
