Президент Франції Емманюель Макрон у середу наніс свій перший візит в Алжир у якості президента і представив себе у якості «друга» тим країнам, які були колонізовані Францією більше 132 лет, а також демонстративно відмовився бути заручником колоніального минулого Франції.
Новоспеченого французького лідера замість алжирського президента Абдельазіза Бутефлікі зустрів спікер Національного зібрання Абделькадер ібн Салех. На своїй прес-конференції Макрон сказав: «Я приїхав в Алжир як друг та партнер, який прагне зміцнити відносини між двома державами у найближчі роки, щоб отримати позитивні результати». Макрон додав: «Нові відносини, які я хочу побудувати з Алжиром і пропоную алжирські стороні, є відношенням рівноправного партнерства на основі відкритості, взаємної довіри та цілеспрямованості».
Французький лідер відвідав Алжир і звернувся зі зверненням президента,обраного новим поколінням. «Я знаю історію, але я не заручник минулого», — сказав він. Більше того,Макрон взяв на себе ініціативу вирішення одного із історичних протиріч між двома країнами, заявивши про «готовність» Франції повернути черепа алжирських революціонерів, вбитих у XIX сторіччі французькою армією, які зберігаються у Музеї людини (фр. Muséedel'Homme) у Парижі. «Я хочу, щоб Франція стояла в одному ряду з Алжиром і допомагала будівництву майбутнього цієї великої країни, а також сприяла алжирській молоді у досягненні їй успіхів. І я приїхав, щоб відкрити цю майбутню сторінку разом з новим поколінням алжирців», — сказав він, перебуваючи у ценрті лікування,яке лунало з балконів старих будівель в атмосфері шумного привітання у центрі алжирської столиці. Адміністрація французького президента заявила, що Макрон користується чудовою репутацією в Алжирі, пояснюючи це тим, що останній неодноразово відвідував цю країну, коли займав пост міністра економіки.
Під час своєї передвиборчої кампанії у лютому минулого року у ході свого візиту в Алжир Макарон шокував багатьох французів, коли заявив про те, що 132-річна французька колонізація Алжиру була «злочином проти людства». Ця заява віталась в Алжирі, але, між тим,піддалась жорстокій критиці у Франції як з боку ультраправих, так і лівих політичних сил. «Президент використав сильні слова,які приязно були сприйняті алжирцями. Але сьогодні ідея полягає у тому, щоб закрити сторінку і встановити нові відносини з Алжиром», — сказало джерело в адміністрації французького президента, додавши, що молоді люди стануть головним адресатом його послання. У цьому зв’язку ми хотіли прояснити низку питань:
1 — Колоніальні злочини Франції в Алжирі не обмежуються лише вбивствами, знущаннями, тортурами та винищенням, що коїлись у найжахливішій формі під час останньої визвольної війни (1954–1962 рр.), як і не закінчуються звірством та жахливими масовими вбивствами під час усіх військових агресій на протязі більше ста років проти алжирського народу, а також примусовою мобілізацією тисяч алжирців на війни, які не стосувались їх, руйнуванням мечетей, забороною арабської мови, закриттям шкіл по навчанню Корану та спаленням людей живцем, а також ядерними випробуваннями,проведеними Францією в алжирській пустелі Сахара.
Неможна зводити боротьбу алжирських мусульман проти варварської Франції на рівень лише фізіологічного та військового зіткнення. Ми ніколи не повинні забувати істинні мотиви колоніальної військової кампанії проти Алжиру у 1830 році, а саме — того факту, що християнська Європа об’єдналась навколо ненависті до мусульман на хвилі хрестового підбурювання проти ісламської держави в особі Османського Халіфату, міць якого охопила майже усю Європу, яка неодноразово вступала у бій з жителями північноафриканських країн, як були вілаятами (адміністративними одиницями) Османського Халіфату, у виді хрестових нападок проти мусульман. У 1830 році західні держави націлились нейтралізувати мусульман Алжиру та розгорнули цілу колоніальну хрестову кампанію під командуванням жорстокої варварської Франції у контексті загальної західної кампанії по знищенню Османського Халіфату. Варто пам’ятати, що колоніалізм — це незмінний та постійний метод західних капіталістів по поширенню свого образу життя та своєї огидної культури, навіть якщо для цього вимагатиметься піти на геноцид народів.
2 — Істинне обличчя Франції — всупереч усім «принципам та гуманним цінностям» Французької революції, що виспівуються прихильниками лаіцизму (французький напрям за секуляризацію суспільного життя країни; процес, у ході якого релігійні догми, інститути та практики втрачають їх раніше високе значення у житті суспільства) у Франції — виражається у жорстокості, підлості та експлуатації, не говорячи вже про вороже ставлення до Ісламу та його прибічникам. Такою є реальність усіх колоніальних країн. І сваволя та беззаконня, які вчиняються сьогодні Америкою у мусульманських країнах, слугує яскравим тому прикладом.
3 — Усім очевидний розрив між сьогоднішніми прозахідними правителями Алжиру, які плетуть підступи разом з учорашнім колоніалістом для того, щоб розмити ідентичність та релігію мусульман, і мусульманами Алжиру, які пожертвували численними групами мучеників. І причиною цього є гра «уявної незалежності» та відсутність належного політичного усвідомлення (з точки зору Ісламу) серед мусульман! Що стосується награних радужних привітань під час зустрічі з лідерами колоніальної Франції, то підконтрольні та підручні ЗМІ завжди прагнуть зобразити зовсім протилежну картину того факту, що мусульманський народ Алжиру ненавидить учорашніх та сьогоднішніх ворогів Умми! Усі страждання, які сьогодні переживає Алжир, є наслідками колоніалізму. І незабаром світ стане свідком нових боїв проти ненависного колоніаліста на політичному, культурному та економічному рівнях з метою відновлення власної ідентичності та набуття повної незалежності.
4 — Неозброєним оком видна абсурдність прохання про офіційне визнання дій Франції, а потім — о прощенні та рішенні так званої «книги пам’яті та історії», можливо, шляхом компенсації за злочини! Правильне рішення Ісламу відносно так званої «книги пам’яті» полягає у тому, що Франція була та продовжує бути колоніальною державою, ворожою до Ісламу та до мусульман. Візит Макрона в Алжир та його підлещування з алжирським народом — ніщо інше, як лисяча хитрість та вовча підступність. Не поверненням черепів мучеників революції здійснюється помста, а повним викоріненням впливу Франції в Алжирі а встановленням Халіфату, який нанесе заслужені удари по Франції. В основі треба було б не зустрічати французького лідера і не давати йому слово, не говорячи вже про привітання його в Алжирі.
5 — Президент Франції робить ставку на велику роль Алжира у слугуванні інтересам Франції через доручення йому задачі по врегулюванню безладів у сусідніх до Алжира країнах з півдня (Малі, Нігер та Лівія), а також задачі по протистоянню ризикам поширення озброєних угрупувань у Сахелі — регіоні до півдня від пустелі Сахара. У ході свого візиту президент Франції зазначив, що він сподівається на встановлення міцних стосунків з країною, яку він вважав надзвичайно важливим та ключовим партнером як у плані боротьби з тероризмом так і нелегальної імміграції в Європу. Він також підкреслив важливу роль Алжира у лівійській кризі, сказавши, що без Алжиру тут не обійтись.
6 — Президент Франції зробив акцент на економічний аспект у взаємовідносинах двох країн, а також на необхідності підготовки молоді, запропонувавши створити для цього спеціальні школи. Він зазначив, що ці потенціали повинні використовуватись для побудови міцних економічних зв’язків, які потрібні двом державам як міст для закріплення відносин. Насправді, сьогодні Франція бажає «нормалізувати» відносини з минулим, яке забувається! Іншими, вона прагне зберегти свій вплив в усіх сферах життєдіяльності країни, щоб і надалі просувати свої усілякі та різноманітні інтереси у цій мусульманській країні — Алжирі, — багатої майже на усі види корисних копалин. Франція прагне перетворити Алжир у свій географічний,, культурний та економічний придаток, чудово розуміючи, що французький вплив в Алжирі іде узгоджено з тим, що влаштовує Британію, яка у справжній час тримає цю країну під контролем.
Коли настане час справжнього пробудження мусульман, щоб вони повернули свою колишню славу та гідність? Немає сумнівів у тому, що це буде досягнуто лише тоді, коли мусульмани зрозуміють, що Іслам — це невідокремлювана від політики релігія. Це та релігія, невідокремлюваною частиною якої є держава. І лише зі встановленням цієї держави Ісламська Умма зможе вирішити битву зі своїми супротивниками. Проте до цього часу необхідно викривати специфіку боротьби та суть викликів, що стоять перед мусульманами в усіх мусульманських країнах, оскільки це дозволяє побачити нам план дій на основі Ісламу, який є неприступною фортецею Умми, щоб змінити плачевну реальність Умми сьогодні і поставити жирну крапку усім втручанням колонізаторів, які плетуть підступи проти Умми. І це буде досягнуто лише шляхом встановлення держави Халіфат за методом пророцтва та прагнення поширити вплив цієї справедливої держави в усіх ісламських землях, а також донесення ісламського заклику до усього людства в усіх частинах земної кулі.
Саліх Абдуррахім — Алжир
20.12.2017
