Раптові протести, що охопили вулиці іранських міст — це не швидкоплинний порив, як це намагаються представити проурядові сили в Ірані.
І не є вони черговою смутою, як це намагається представити командир Революційної гвардії Мухаммад Алі Джафарі, заявивши про те, що те, що відбувається, є «звичайним швидкоплинним сплеском невдоволення». Ці протести не мають нічого спільного з зовнішньою змовою, що влаштовується Вашингтоном, Лондоном та Тель-Авівом, як це намагається представити другий керівник правлячого режиму Алі Хаменеі. Усе обстоїть інакше: те, що ми спостерігаємо в Ірані,є народним повстанням проти пригноблюючого режиму. Це одна із форм протесту проти лицемірного режиму, який на публіку лає Америку, а за лаштунками координує з нею усі свої справи. Ці протести іранської молоді проти режиму є справжньою революцією, яка жадає реальних змін.
Протести спалахнули стихійно із міста Мешхед 27 грудня минулого року з простими вимогами, пов’язаними з економічною ситуацією та поширенням корупції. Потім ці протести поширились на інші населені пункти, охопивши більше 120 міст. Потім вимоги протесту почали зростати,і він переріс у справжнє повномасштабне повстання проти усього режиму з вимогою його скинення. Одними із гасел, які демонстранти скандували у своїх маршах, були: «Алі! Посоромся себе і іди геть», «Смерть диктатору», «Люди перетворились на жебраків, а верховний керівник уявив себе богом», «Смерть Рухані!».
Цей стихійний масовий рух застав зненацька правлячий режим та здивував спостерігачів, яким навіть у голову не могло прийти, що таке може статися в Ірані. Природним мотивом цього руху стали групи активістів, які втомилися від несправедливості, безробіття, зубожіння, корупції та монополії влади з боку такого класу, який дуже нагадує середньовічних релігійних діячів в Європі. Поза усілякого сумніву,усе це є народним рухом проти тиранічної влади сили, озброєної усіма різновидами військової сили, які вбирають у себе армію та Корпус Стражів Ісламської революції, так і служби безпеки Ірану.
Ці протести тривають вже другий тиждень, незважаючи на те, що влада застосовує усі форми репресій, насильства та арештів проти демонстрантів, а також незважаючи на те, що влада організовує паралельні проурядові демонстрації у спробі спустошити народне повстання від свого змісту та затуманити його цілі.
З метою придушення цього повстання у найкоротші строки війська Революційної гвардії були розташовані у трьох крупніших провінціях, де спостерігались протести, а саме — Хамадан, Ісфахан та Лурестан. Уряд відрізав ці провінції від Інтернету та заблокував велику кількість веб-сайтів, які транслювали зображення та відеоролики демонстрацій та ходів, у спробі придушити повстання та знищити його на корені. Проте, незважаючи на усі ці репресивні методи, революція триває та винаходить усі нові креативні способи. Чим більше тиск на демонстрантів, тим сильніше стає їх настирливість. Вбивства десятків протестуючих та арешти тисяч людей не злякали їх і не послабили рішучості у серцях повсталої молоді.
Неможна сьогоднішні протести порівняти з протестами, що відбулись у 2009 році, які були мотивовані сугубо підтасовками на виборах та мали вимоги виключно перерахування голосів. Тоді була банальна конкуренція між двома офіційними традиційними політичними силами, а саме — реформаторами та консерваторами. Так, неможна проводити аналогію між сьогоднішніми та тими протестами. Цього разу вимоги протестів мають всеохоплюючий характер. Сьогодні протестуючі піднімають гасло з вимогою скинення режиму з усіма його офіційними політичними силами, тобто проти реформістів та консерваторів. Гра з двома корумпованими крилами влади більше не може обдурити демонстрантів. І тому ми чуємо, як протестуючі вимагають скинення як Хаменеі, так і Рухані, не роблячи відмінності між владою реформаторів та консерваторів.
Що стосується міжнародних та регіональних позицій,то більшість наддержав відкрито підіграє правлячому режиму, що вказує на існуючу між ними змову. Адміністрація США обмежилась словесними випадами проти режиму, щоб викликати підозри навколо опозиції, нібито Америка — на боці протестуючих. Цим самим Америка добивається зворотного ефекту, тобто підштовхнути народ у бік режиму та надати останньому виправдання для повної зачистки революціонерів. Так робить Америка з усіма, хто проявляє симпатію до протестуючих.
Що стосується Туреччини, сусідньої з Іраном держави, то вона відкрито стала на сторону правлячого режиму та виступила проти протесту. Президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган зв’язався зі своїм іранським колегою Хасаном Рухані та переконався в оптимальності заходів, вжитих для придушення повстання. Турецькі офіційні особи звинуватили народних активістів, які виступили проти режиму в Ірані, у тому, що останні при підтримці з боку Трампа та Нетаньяху намагаються дискредитувати репутацію режиму та послабити його. Такою є роль, відведена турецьким правителям у нинішніх революціях. Усіма силами нинішні правителі Туреччини намагаються послабити та взяти участь у ліквідації революцій, як це сталося з революцією Шаму.
Що стосується Росії, то вона зайняла тверду позицію підтримки тегеранського режиму і зробила вигляд, нібито застерігає Америку від втручання у внутрішні справи Ірану. Заступник міністра закордонних справ Росії Сергій Рябков заявив: «Незважаючи на багато спроб викривити суть того, що відбувається (в Ірані), я упевнений, що наш сусід, дружня до нам країна, зможе здолати нинішні труднощі та вийти із поточного періоду державою, що зміцнилася». Він зазвав «шкідливою та деструктивною» пропозицію постійного представника США при ООН Ніккі Хейлі провести екстрене засідання Радбезу ООН по ситуації з протестами в Ірані.
Що стосується Об’єднаного Королівства, то британці відкрито зайняли ворожу позицію у відношенні правлячого режиму в Ірані та взялись популяризувати своїх проанглійських агентів в Ірані, таких як PMOI («Організація Моджахедів Іранського Народу» або «Моджахедин - Халк») та Резу Пехлеві — старшого сина останнього Шаханшаха Ірану — Мухаммада Рези Пехлеві. Британія намагається осідлати хвилю народних протестів та висунути своїх агентів у якості політичної альтернативи нинішньому режиму.
Сьогоднішнє повстання на вулицях іранських міст виділяється тим, що воно не має керівництва, тобто воно — без голови. І, можливо, ця характерність пояснює тривалість повстання та нездатність бунтівних сил очолити його та перенаправити у бік загибелі по сей день. Проте, якщо усе буде залишатись таким же, то у найближчому майбутньому протести неминуче зіткнуться зі слабкістю та відчаєм, оскільки немає ніякого майбутнього у народного руху, який не має керівництва та голову.
По усій ймовірності, повстання продовжиться у силу чинників, пов’язаних з тяжкими умовами життя. Зростання цін на такі основні товари, як яйця та куряче м’ясо, вартість яких високо підскочила після того, як мільйони курчат були заражені пташиним грипом … Рівень безробіття склав 12,4%, що на 1,4% більше, аніж у попередньому році (згідно даним Іранського статистичного центру)... Рівень інфляції досяг позначки 8%, що підсилює народне невдоволення урядом … Витрати зовнішньої політики уряду, який витрачає мільярди на змови та зовнішні інтриги … Раніше і сьогодні протестуючі піднімали гасла проти втручання Ірану у Сирію, Ліван, сектор Газа та в інші гарячі точки. Це свідчить про те, що народ не згоден з урядом, який безмірно витрачає гроші на зовнішні іноземні авантюри, у той час як іранці живуть у крайньому зубожінні.
Сьогоднішнє повстання проти іранського режиму, незалежно від того, чи буде воно мати успіх чи зазнає поразки, викриває той факт, що режим правління в Ірані аналогічний іншим провальним тиранічним режимам в ісламському світі, що він не надає ніякого значення мусульманським народам ані в Ірані, ані за кордоном. Навпаки, цей режим виступає жалюгідною копією інших диктаторських режимів, замаскованої ісламським вбранням. Сьогоднішнє повстання продемонструвало, що народи Ісламської Умми відкидають та ненавидять цей режим подібно тому, як відкидають та ненавидять інші окрім нього режими, які існують сьогодні в ісламському світі. Факт прозахідної прихильності сьогоднішнього режиму Ірану та корумпованості можновладців у ньому вимагає виходу цього правлячого режиму та цих можновладців, щоб скинути їх та встановити на їх місце істинну систему правління Ісламу.
Ахмад аль-Хатвані
23 Рабі уc-сані 1439 р.х.
10.01.2018 р.
