Європейська спільнота була сформована на початку 1950-х років із європейських держав, які стали ядром Європейського Союзу. Число держав Західної та Східної Європи, які послідовно приєднались до ЄС, стало збільшуватись так, що досягло 28.
Ці країни об’єднує те що вони — прибічники однієї акиди, однієї віри, одних цінностей та цілей. Жодна із цих країн не є мусульманкою країною. Європейський Союз має закони та положення, які поширюються на усіх його членів. У ньому сформовані органи та заклади, і він має можливості керувати країнами, які послідували за ним.
Закони ЄС є обов’язковими для його членів із 28 держав, а так званий «Європейський парламент» є законодавчим органом. Законодавство ЄС, яке прийнято Європейським парламентом та Конституцією ЄС, є основою відносин між державами-членами ЄС. Союз початку дев’яностих років минулого сторіччя, розробивши закони, що регулюють діяльність членів ЄС в економіці, політиці, безпеці, обороні та валюті через «Маастрихтську угоду», і Європейський Союз як і колись знаходиться під законами цієї угоди. Перша війна у Перській затоці була тією, яка послужила однією із причин цієї угоди, особливо у відношенні безпеки, оборони та валюти. Після першої війни у Перській затоці Америка наблизилась до того, щоб поставити світ під свою гегемонію, і до того. щоб обходитись з населенням усього миру як з рабами.
«Маастрихтська угода» була життєво необхідною для Союзу. Дві найбільш могутні держави ЄС — Франція та Німеччина — працювали над тим, щоб зробити Союз більш згуртованим та сильним, завдяки конституції,яка зобов’язує держави-члени приймати спільні закони у сфері оборони та економіки. Закон і законодавство поширюються на усі держави, включаючи дві найбільш сильні держави ЄС — Францію та Німеччину, особливо після виходу Британії із Союзу. Європейський Союз, за винятком Франції та Німеччини, навряд чи враховує інші країни. Це — не більше, аніж скупчення людей, над якими втілюються закони та норми, і вони не у силах нічого змінити. Закони у ЄС приймають Франція та Німеччина, а у решти є лише зобов’язання. Те, що сталося у нещодавній фінансовій кризі, що уразила деякі країни Союзу, і нав’язування їм рішень ЄС всупереч їх бажанню, є кращим доказом тому, що ми говоримо. У Бельгії, Греції або Італії немає ніякої цінності в ЄС, а, скоріше, лідери Європи — це Франція та Німеччина, у руках яких внутрішня та зовнішня політика Союзу.
Туреччина — єдина мусульманська країна в Європі. Вона має відмінне географічне положення, відокремлюючи Азію від Європи, а також її невелика частина відноситься до Європи. Туреччина має велике населення, яке можна співставити з найбільш густонаселеною країною Європи — Німеччиною. Туреччина також є однією із найбільш багатих водяними ресурсами країн у світі, і країною, яка характеризується різноманітною індустріальною та сільськогосподарською економікою. Незважаючи на усі ці блага, якими Аллах наділив Туреччину, її політики усе іще наполягають на вступі в Європейський Союз.
Декілька днів назад Ердоган сказав те, що виявляє його приниженість та жебрацтво: «Туреччина чекала 54 роки біля двері ЄС». Він звернувся до ЄС із Румунії, сказавши, що Туреччина пройшла усі іспити та випробування, встановлені ЄС, але Європа як і колись відмовляється приєднувати Туреччину, і «я не знаю, у чому причина». Президент Франції запропонував Туреччині партнерські відносини з Європою, і при цьому вона повинна забути про членство в ЄС.
Туреччина як і раніше принижує себе перед обличчям ЄС та усього світу, а її політики, на чолі з Ердоганом, не цінують країну, якою вони правлять, і не цінують багатства, якими Аллах наділив Туреччину. Ердоган навряд чи розрізняє між правителем Туреччини або Сомалі. Він не розуміє, що криза Туреччини — не у її географії чи історії, а у її правителях. Туреччина, яка жебракує у європейців і стоїть на їх порозі, — це Туреччина Сулеймана аль-Кануні і Мухаммада аль-Фатіха, яких Ердоган постійно згадує як своїх пращурів.
Туреччина — це та країна, яка вселяла страх у серця європейців, лише заявивши, що спорядить військо — європейців, які думали лише про те, як зупинити розширення цієї країни, і це залишалось лише їх мрією, а той, хто подумував про напад на неї, звинувачувався у невиліковній психічній хворобі. Туреччина, правителі якої стоять біля порогу Європи та стукають у її двері, — це країна, халіф якої завадив європейцям показати Пророка ﷺ у театральній виставі. До цього султан Селім III зупинив танці чоловіків з жінками у Франції, яка не знаходилась під його правлінням. Туреччина, її земля, її води та її місце розташування не змінилось. Змінились лише правителі Туреччини. Якщо повернеться аль-Кануні чи аль-Фатіх, то до неї повернеться колишня слава.
Нинішні правителі Туреччини продовжують уступати в усьому, щоб приєднатись до Європейського Союзу, але європейські політики (представники Франції та Німеччини) відмовляються надати їм повноцінне членство у Союзі. Максимум, на що погодились країни ЄС, — це партнерство, коли країни ЄС будуть використовувати Туреччину при необхідності у цьому; воювати, у випадку необхідності, до останнього турецького солдата, як це робило НАТО, коли використовувало солдатів Туреччини для боротьби з мусульманами Афганістану. У провалі переговорів між ЄС та Ердоганом ми бачимо лише благо. Якщо Туреччина стане членом ЄС, то мусульмани Туреччини залишать свою історію та географію. З часом турки звикнуть до того, що вони є частиною європейського континенту та культури. У цьому і полягає лихо. Але Європа не хоче, щоб Туреччина вступила в ЄС. Це — позиція, про яку європейці неодноразово заявляли. Проте Ердоган не хоче чути, що вони не дозволять 80 мільйонам мусульман змінити демографічну структуру ЄС. Якщо б не могутність Аллаха, то ЄС прийняв би приєднання Туреччини до нього. Згідно законам ЄС, це вимусило б мусульманську армію Туреччини воювати проти своїх братів у будь-якій битві між невірними та мусульманами.
Ми просимо Аллаха повернути Туреччину та її армію до свої релігії, віри та політичної системи, яка керувала ними на протязі довгих сторіч — системі Халіфату за методом пророцтва.
Газета «Ар-Рая»
Халід аль-Ашкар (Абу аль-Мутазз)
28 Джумада аль-уля 1439 р.х.
14.02.2018 р.
