Природні якості народів складають собою центральну політику їх держав. З ними підносяться та падають униз.
Обов’язково необхідно, щоб політична система була істинним виразником прагнення народу, щоб він управлявся тим або іншим методом, щоб його політичний вектор набув певної направленості.
Якщо ж стався або відбувається деякий дисбаланс на вершині громадської організації, якою є її політичне керівництво, то це буде означати, що стався дисбаланс в основах громадської структури та ніде більше.
Сьогоднішнє мовчання повстанців у Сирії відносно злочинів, які коять їх лідери, є явним доказом одного із двох: або ці повстанці задоволені поточним положенням справ, або вони бояться змінити злочинне керівництво. Будь-який із цих двох випадків є небезпекою через помилку, допущенної у зародку угрупувань. Аллах більше гідний, щоб Його боялись, а отож, мусульмани повинні засуджувати те, що засуджує Аллах, і змінювати те, що Аллах наказує змінити, навіть якщо доведеться на цьому шляху нести труднощі та терпіти неприємності. У протилежному випадку якою є задача повстанців у їх житті?! Ліниво сидіти на місці, розслаблено проводити час, спати та відмахуватись від усього, нібито ніяка проблема їх не стосується?! Поводити себе так, нібито їх керівники не грають їх життями, не продають їх з тельбухами і не дозволяють різноманітним злочинцям усе далі вбивати мусульман?!
Минуло два місяці після початку міжусобиць серед угрупувань на півночі Сирії, яка усе іще вільна від сил режиму Асада, а цивільне населення продовжує мовчати про те, що відбувається, і це не може не лякати! Невже вони не проти міжусобиць, самі розділяючись між собою по різні сторони барикад?! Або вони сунули голови у пісок та вважають себе не до чого?! Хіба революція, через яку їх вбивають, не є їх революцією? Хіба повстанці, які вбивають один одного, не їх діти?! Або вони, як і раніше, бояться амірів угрупувань та їх силу, нібито до цього самі ж не вставали проти цілих полчищ урядових військ?!
Сьогодні найбільша проблема революції полягає у тому, що цивільне населення недооцінює свої можливості у цьому конфлікті, вважаючи, що воно порівняно з озброєними людьми нічого не варте, у той час як істина говорить про протилежне, про те, що як раз-таки озброєні люди без підтримки цивільного населення нічого не варті. Політики знають цю істину, цивільні не знають, а озброєні люди ігнорують її. Саме громадянські є інкубатором революції та її угрупувань і саме вони визначають те, яким шляхом піде революція. Якщо цивільні заборонять своїм дітям проливати кров один одного, то за допомогою кого їх амірам залишиться воювати між собою?! Якщо цивільні виведуть свої міста та села із конфліктів і не дозволять колонам повстанців проходити через них, то де їх амірам залишиться воювати? Наступне питання полягає у тому, чому взагалі аміри угрупувань ворогують один з одним?! Хіба не для того, щоб покласти край революції, яка, власне кажучи, і породила ці угрупування, чиї аміри хочуть врешті решт здати країну та її населення ворогам?!
Ця ганебна ситуація примушує розмірковуючих людей почати соромитись того, у якому положенні ми опинились серед народів та общин. Народ Сирії почав революцію, виходячи із мечетей з криками «Вона — заради Аллаха!», вимагаючи втілення Шаріату та встановлення Халіфату... а тепер ми бачимо, як ті, хто очолив її по спливанню семи років, лише ганьблять її усе сильніше і сильніше, до існуючій ганьбі прибавляючи іще більшу ганьбу, і ніхто їх не піддає звіту і не карає... Хтось із лідерів іде на переговори у Женеву, інші ідуть на перемир’я в аль-Фуа, треті домовляються у районі Бархах, четверті ведуть змови в Астані, п’яті здають Алеппо, шості сплять у своєму взутті у Сочі... Що за сором вони витворяють?! Який іще повсталий народ вони представляють?!
Коли ми питаємо ХТШ: «Чому ви впустили турецькій війська?», — вони відповідають: «Тому що ми не можемо з ними битися, а також для того, щоб їх не впустив «Ахрар аш-Шам». Аллах Велик! До якої ж зухвалості та зарозумілості ви дійшли?! Раз ви не можете битися з ними, то це стало причино впустити їх та оберігати? Де ваші принципи, де твердість, куди ділися розмови про тагути в урядах? Або ви вже стали суперничати між собою у тому, щоб зайняти нішу співробітництва з ними? Ви б’єтесь один з одним, щоб врешті решт вижив лише один із вас, щоб довести тим самим невірному Заходу, що він як амір — найсильніший і, отож, найбільш здатний служити Заходу та зраджувати Умму?! Усе сказане відбувається зараз, а цивільні поводять себе байдуже або нібито цей жах відбувається на іншій планеті!
І на завершення нам залишилось звинуватити іще і самих себе за деяку жорстокість. Але ми лише хочемо пробудити, нарешті, бездіяльних людей, щоб вони витягли вату із своїх вух та прокинулись, щоб ті, у якого є щирість, взялися до сумлінної роботи, об’єднались між собою та почали співробітничати один з одним на шляху повернення революції до свого початкового русла. О Аллах, прийми наші старання та скеруй серця людей у наш бік! О Аллах! Допоможи Своїй релігії нашими руками та руками наших помічників! Допоможи нам проти ворогів! Встанови над нами правителем самого найкращого із нас і не встановлюй самого найгіршого! Скеруй наші руки до справ, якими Ти задоволений! Воістину, Ти Чуючий та Відповідаючий на дуа!
24 Раджаба 1439 р.х.
11.04.2018 р.
