Президент Франції Еммануель Макрон здійснив державний візит у США, де президент Трамп оказав йому привітний та пишний прийом. 25 квітня Макрон виступив з промовою у Конгресі США, члени якого зустріли французького президента стоячи та бурно аплодуючи на протязі трьох хвилин.
Тим самим американці вдалися до виверту — «полоскотавши» почуття Макрона та французів, відчуваючи слабкість до помпезності та блиску, вони схилили їх до підтримки американської політики і, отож, змогли притягти до обслуговування американських інтересів.
Під цим впливом Макрон закликав «у цей критичний момент» захищати «міжнародні інститути, включаючи ООН та НАТО», створені при підтримці Америки після Другої світової війни у якості важелів американської глобальної гегемонії та світопорядку, завдяки яким Європа, у тому числі — і Франція, зіграла головну роль у грабуванні більшої частини світових багатств методами неоколоніалізму.
Французький президент проявив м’якість і навіть поступливість, особливо — перед настирливою вимогою Трампа розірвати ядерну угоду з Іраном. На думку Макрона, президент США Дональд Трамп, ймовірніше за усе, прийме рішення про вихід із угоди по «внутрішньополітичним міркуванням»:
«Ви вважаєте, що угода, яка була укладена з Іраном у 2015 році, це погана угода. На протязі декількох місяців я говорю, що це недостатня угоді,але яка, принаймні, допомагає нам мати контроль над ядерною активністю. Ми хотіли б почати працювати над новою угодою з Іраном» сказав Макрон на спільній прес-конференції з Трампом
Це — відступлення Франції після того, як вона виступала проти американського рішення розірвати ядерну угоду з Іраном. Тепер же Париж намагається догодити Вашингтону для того, щоб у будь-якій новій угоді з Іраном для Франції було передбачено місце та інтерес.
«Я хочу створити дипломатичну основу для негайних дій, якщо Америка 12 травня вирішить вийти із ядерної угоди», — сказав він, здавшись керівництву Америки, тому що мета США — скинути із угоди Європу, яку Америка сама у нього включила, перешкоджати Старому Світу грати міжнародну роль та позбавити Європу економічної та поличної користі. Ледве Макрон повернувся додому, як 28 квітня канцлер Німеччини Ангела Меркель скерувалась у Вашингтон у спробі зберегти угоду, але також відступила у надії на те, що Німеччина залишиться у ній. Меркель назвала ядерну угоду «недосконалою», але «необхідною частиною мозаїки, над якою підсилено працювали Німеччина та зарубіжні партнери» для того, щоб добитись обмеження впливу» іранського режиму.
Таким чином,європейці проявили слабкість перед обличчям Америки та здалась перед її керівництвом, щоб зберегти досягнуте та забезпечити свою співучасть та інтереси у будь-якій новій ядерній угоді. Дані візити європейських лідерів відбулись того, як усі вжиті ними за лаштунками зусилля, з метою не дозволити Трампу вийти із угоди, були вичерпані. Трамп виявився настирливим і їм довелось відступити та тим самим зберегти досягнуте. Британія також виступає проти скасування даної угоди, проте її прем’єр-міністр доки нікуди не рухалась, спостерігаючи за тим, до чого приведуть французькі та німецькі кроки, і думаючи, як справитись з ситуацією. Як що б європейці сформували опозиційний фронт, включивши у нього Росію та Китай та створивши громадську думку, то вони змогли б зупинити Америку та примусили б ї відступити.
Відносно Сирії Макрон заявив:
«Я вважаю роль США дуже важливою. Це не обов’язково американські сили, але це американська дипломатія та (американська) присутність (…) У той день, коли ми закінчимо цю війну проти «ІД», якщо ми підемо повністю та точно, навіть з політичної точки зору, ми уступимо ключові позиції іранському режиму, Башару Асаду та іншим (…) З моєї точки зору, навіть після війни з «ІД» США, Франція, наші союзники... повинні будуть зіграти дуже важливу роль у створенні нової Сирії» сказав він
Тут наявна іще одна здача Франції перед Америкою заради ролі у Сирії. Франція жадала цю роль, і Штати дозволили їй брати участь в ударі по сирійським об’єктам, коли режим був звинувачений у застосуванні хімічної зброї та у вбивстві 60 людей замість того, щоб використати звичайну зброю, якою Америка дозволяє вбивати у Сирії сотні тисяч.
Франція розуміє те, що гегемонія над Сирією належить Америці — вона дозволила Росії туди втрутитись та наносить по ній удар кожного разу, як та «висуває голову». Так, Париж сподівається на те, що Вашингтон уступить йому місце руських у Сирії. Він визнає головуючу роль США у регіоні,тому що французам не вдалось нічого там отримати всупереч усім старанням — Америка ізолювала їх звідти з рештою європейців.
З іншого боку, досталось Ірану. Тегеран слідував заодно з Америкою скрізь: надав їй (і Заходу — у цілому) неймовірні послуги в Іраку, Афганістані, Ємені та Сирії; воював проти рухів, по-справжньому підтримуючих Іслам та чинячих опір Америці та Заходу у своїх країнах; він воював проти рухів, діючих заради звільнення від гніту колонізаторів та повернення Ісламу до влади; сприяв Америці у зміцненні її агентів, світських режимів та забезпеченні її стабільності у цих країнах. Усе це Іран здійснював, знаючи про те, що іде проти Ісламу та уявляючи собі те, що Америка нагородить його та дасть йому можливість стати сильною державою у регіоні та здійснити свої націоналістичні мрії, як про це говорили іранські посадові особи. Іран так і не зрозумів, що Америка грає з ним, то даючи йому роль у регіоні, то обмежуючи його брудними задачами. Вона використовує Іран як взуття по погоді, але врешті решт викине його на смітник, коли усі покладені на нього задачі будуть виконані.
Неможна забувати, що Франція — колоніальна держава, що не надає людині та людству ніякої ціни. Його кривава історія відома, і вона намагається отримати вплив у світі та у колоніях. Це — небезпечна держава, і нехай вона невміло проводить політичні маневри, тим не менш, його цілі ясні. Франція прагне стати крупною світовою державою та любить виглядати такою. Тому Англія, розуміючи це, легкістю використала її, а сьогодні без труда її використовує і Америка. Франція кинулась до Америки, підлещується до неї та готова іти разом з нею, щоб отримати який-небудь міжнародний статус та інтереси. Вона проводить помилкову політику. Навпаки, правильним буде кинути Америці виклик, суперничати з нею, зривати її політичні плани, сформувати проти неї політичний фронт та громадську думку, як це робила Франція у 2003 році у часи Ширака, виступивши проти американської інтервенції в Ірак, і досягала успіху.
Ми не наставляємо Францію на вірний шлях, а розкриваємо політичні істини. Франція — колоніальна злочинна країна, не менш злочинна, аніж Америка, Британія та Росія. Вона перш за усе веде культурну колонізацію і тому вважає Іслам ворогом номер один, тому що бачить його єдиною релігією, здатною протистояти Заходу та усім його порокам у демократії, секуляризмі, культурі та цивілізації.
Іслам же — істинна ідеологія, яка переконує розум та гармонує з природою людини. Доктрина Ісламу служить фундаментом, на якому будується повноцінна система для життя людини, висока цивілізація у противагу занепадницькій західній цивілізації, високі цінності проти низьких цінностей, а також справедлива система правління та піднесений образ життя. Франція та усі колоніальні держави бояться повернення Ісламу у постаті держави Праведний Халіфат за методом пророцтва, особливо, коли вони бачать Умму та щирі свідомі групи серед неї, на чолі яких стоїть Хізб ут-Тахрір. Він працює над тим, щоб врятувати людство від гніту колонізаторів, їх жорсткого капіталізму, розкрадання ними більшої частини багатств планети та від бідності, позбавлень, зубожіння, хвороби та війн, які стаються скрізь, де ступить нога колонізаторів.
Асад Мансур
02.05.2018
