За останні 70 років сталося багато змов з метою:
— зміцнити сіоністське утворення «Ізраїль»,
— збити Умму зі шляху звільнення земель Палестини від лап євреїв.
Стисло згадаємо найяскравіші із цих змов:
1) Починаючи з часів окупації англійцями та євреями земель Палестини аж до наших днів правителі не облишають водити за ніс мусульман, не даючи їм можливості звільнити Палестину від лап ворогів. Вони обдурили джихадістські рухи Палестини, заявляючи, що нібито бажають її звільнення, проте вони прагнули до іншого: очолити об’єднані арабські армії з метою примусити їх скласти зброю,скеровану проти євреїв. Коли правителі змогли очолити армії, то у 1948 р. вони одразу здали Палестину євреям,а потім, у 1967 р., була поразка у Шестиденній війні, після якої Палестина та мечеть аль-Акса були повністю передані у руки євреїв.
2) У 1946р. на надзвичайному саміті в Александрії голови арабських держав підкреслили, що проблема Палестини несе в собі арабський характер. Вони також зазначили:
— що палестинська проблема вважається головною серед арабських проблем,
— що доля Палестини пов’язана з долею арабських держав,
— що лиха, що спіткали арабів Палестини, спіткають і решту арабських народів.
У зв’язку з цим рішення ЛАД від 1950 р. надало проблемі Палестині арабського характеру. Саме рішення гласить:
«Ізраїль» є загальною загрозою арабським державам. Захист Палестини є загальною відповідальністю (Угода про спільну оборону )». Арабські держави у 1964 р. на першому арабському саміті ЛАД у Каїрі прийняли рішення про створення Організації звільнення Палестини (ОЗП). В уставі ЛАД від 1964 р. у 13–14 статтях пишеться: «Обов’язок по звільненню Палестини лежить на усіх арабських державах, а не лише на самих жителях Палестини».
Проте з часом ці устави та рішення були змінені. У результаті проблема Палестини стала проблемою палестинців, але не арабською проблемою. Потім, у 1974 р., на саміті ЛАД у Рабаті було винесено перше рішення про відмову від обов’язку звільнення Палестини: «Лідери арабських держав підтверджують право палестинського народу на створення незалежної національної адміністрації, на чолі якої буде ОЗП, як єдиного законного представника народу Палестини на звільнених територіях». Потім питання обов’язку по звільненню Палестини зникло із актів ЛАД та ОЗП.
Мир з євреями став новою стратегією у рішеннях ЛАД та уставі ОЗП як альтернатива стратегії звільнення та військових дій. Резолюції ЛАД на саміті у Бейруті 2002 та саміті у Дахрані 2018 рр. проголошують наступне: «Мир з євреями — це стратегія, а не тактика… Міжнародні резолюції, і зокрема — резолюція №242, є основою будь-якого мирного врегулювання з євреями. І немає ніяких перешкод у розділенні Єрусалиму з ними».
Резолюції ЛАД та наступні резолюції Палестинської національної ради (ПНР) передбачали можливість встановлення миру з євреями на основі міжнародних резолюцій в обмін на їх ухід з окупованої у 1967 р. землі можливість для створення Палестинської держави. Перші кроки були зроблені на конференції ПНР в Алжирі у1983 р., де було вказано: «Прийняти проект резолюцій на саміті у Фесі:
— вихід «Ізраїлю» з територій, окупованих у 1967 р.,
— право палестинського народу на незалежну державу,
— право біженців на повернення (або компенсацію),
— мир між арабськими державами та «Ізраїлем».
Наступне засідання ОЗП відбулось в Аммані у 1985 р., де були прийняті важливіші рішення: «Прийнятті принципу «Земля в обмін на мир» та згода ОЗП на проведення міжнародної мирної конференції, у якій візьмуть участь усі сторони, включаючи євреїв, а також публічна відмова від терористичної діяльності з боку ОЗП». Під словами «відмова від терористичної діяльності» маються на увазі військові дії проти євреїв. Потім була Алжирська конференція ОЗП у 1991 р., найбільш важливі її рішенні такі:
«Необхідність скликання Мадридської конференції на основі 242-ї та 338-ї резолюцій під гаслом «Земля в обмін на мир». Потім, у 1996 Секторі Газа відбулось двадцять перше засідання ОЗП, яке скасувало більшість положень уставу ОЗП; на засідання була також підкреслена повага до мирних угод з «Ізраїлем». У рішеннях засідання було наступне: «Дотриманні ОЗП:
— декларації принципів Осло-1,
— Каїрської угоди,
— листів про взаємне визнання, підписаних 9 та 10 вересня 1993 р.
Також ОЗП повинна дотримуватись тимчасової палестинсько-«ізраїльської» угоди на Західному березі та Секторі Газа (Осло-2), підписаної у Вашингтоні у 1995 р. Вашингтон визнав усі угоди Осло, на яких ґрунтувались Мадридська мирна конференція та Вашингтонську переговори. Рішення Осло були скеровані на внесення поправок в устав ОЗП, скасувавши статті, що суперечили духу переписки між ОЗП та урядом «Ізраїлю» 9 та 10 вересня 1993 р. Палестинська національна рада (ПНР) доручає юридичному комітету переглянути ОЗП та надати його вже на перше засідання Центральної ради ОЗП».
Справа не обмежилась лише угодами та укладанням миру ОЗП з євреями в Осло у 1993 р. Також і інші арабські режими скерувались укладати мирну угоди, військові, політичні та торгові домовленості з «Ізраїлем» (до і після домовленостей Осло). Найбільш яскравими із цих угод буди підписання Єгиптом мирної угоди з «Ізраїлем» у 1979 р. (Кемп-Дівид), за якім відбулась нормалізація відносин у сфері торгівлі, безпеки, а також було відкрито посольство у Каїрі. Йорданія підписала угоди Ваді Араба у 1994 р., одразу після Осло; у цю угоду були включені положення,що стосуються:
— нормалізації відносин,
— політичного та торгового представництва і т.д.
У 1999 р. Мавританія відкриває «ізраїльське» посольство у Нуакшоті, потім, у 2008–2009 рр., ОАЕ дозволяють «Ізраїлю» відкрити у себе дипломатичне представництво при агентстві ООН по відновлюваним джерелам енергії (IRENA); штаб-квартирної організації (IRENA) був обраний Абу-Дабі. Катар у 1996 р. також підписав угоду:
— про продаж газу,
— про створення Катарської газової біржі у Тель-Авіві,
— про відкриття «ізраїльського» торгового офісу у Досі.
У 1996 р. «Ізраїль» відкрив торговий офіс в Омані, щоб розвивати економічні, ділові та торгові зв’язки. У марокканській столиці Рабат у листопаді 1994 р. «Ізраїль» відкрив відділення зв’язку. У відповідь Марокко відкрило свій офіс в «Ізраїлі», але через чотири місяці через інтифади було вимушено його закрити. У 1996 р. «Ізраїль» відкрив відділ, який представляє його інтереси у Тунісі. Туніс відповів аналогічним кроком через шість тижнів, у травні 1996 р., але потім закрив свій відділ в «Ізраїлі» через інтифаду. Що стосується Туреччини, то вона має усілякі можливі відносини з «Ізраїлем», що включають у себе питання безпеки,військові, дипломатичні, торгові та інші зв’язки.
Змови проти Палестини та її народу не обмежились лише цим, адже амбіції євреїв по захопленню нових територій Палестини, витисненню решти жителів та забороні на повернення біженців нікуди не поділись. Захід також діє на благо «Ізраїлю», а правителі мусульман беруть участь у змові через так звану «угоду сторіччя», щоб створити демілітаризовану Палестинську державу на узбережній полосі Синаю. Ця угода робить рішення по Палестині тимчасовими, проміжними рішеннями, тобто передоднем перед новою змовою. Нова змова націлена на те, щоб у майбутньому перетворити Сінай на батьківщину палестинців а потім поступово переселяти решту тих, хто залишились ; паралельно цьому буде проводитись єврейська міграція з усього світу на землі Палестини.
Саме цим займається Захід та правителі мусульман у відношенні Палестини та аль-Акса. Чи вдасться Заходу спустошити Палестину від її жителів для передавання євреям?
Щоб відповісти на це питання, скажемо наступне:
«Мусульмани, починаючи з часів завоювання Умаром ібн аль-Хаттабом Палестини, завжди оберігали її. Декілька разів вони очищали її від загарбників: два рази — від хрестоносців і один раз — від монголів. Наприкінці ж правління Османського Халіфату, коли був найбільший занепад держави, купка євреїв на чолі з Теодором Герцлем неодноразово намагалась роздобути Палестину через спроби спокусити правителів Османської держави великими грошима та виплатою усіх боргів держави, особливо це відбувалось у часи Абдуль-Хаміда II. Проте їх спроби не увінчались успіхом, вони не змогли отримати навіть купки землі Палестини. Захід використовує «Ізраїль» у просуненні своїх колоніальних проектів на землях мусульман, одним із яких є недопущення виникнення держави Халіфат, і у зануренні Умми у постійні війни, міжусобиці та економічні хитрувати, проте Аллах — кращий із хитрунів.
Ми просимо Аллаха прискорити повернення Другого Праведного Халіфату, правління у якому буде здійснюватись за методом пророцтва. Ми просимо вшанувати нас звільненням аль-Акси та завоюванням Риму».
Газета «Ар-Рая»
Хамд Табіб — аль-Кудс
29 Шабана 1439 р.х.
06.05.2018 р.
