Будь-яка держава ґрунтується на двох фундаментальних основах: на пануванні та владі.
Панування — це право на видання закону. Панування з часів появи людства завжди належало або Аллаху, або людині, і ніколи не було третього варіанту. Кожного разу, коли панування починає належати людину, воно приймає різноманітні форми: іноді зводиться до однієї людини, на кшталт Фараона, інколи вона міститься у правлячій групі, на кшталт комуністичної партії, а до французької революції воно було у руках Церкви, але після революції — перейшло до народу, представленому законодавчою радою (парламентом). Незважаючи на відмінність вищеперерахованих форм, їх об’єднує те, що право законодавства належить людині. Після того, як Аллах послав Мухаммада ﷺ, була встановлена держава на основі панування Аллаха, яка почала вважати усі закони, що суперечать цій основі,тагутом.
أَلَمۡ تَرَ إِلَى ٱلَّذِينَ يَزۡعُمُونَ أَنَّهُمۡ ءَامَنُواْ بِمَآ أُنزِلَ إِلَيۡكَ وَمَآ أُنزِلَ مِن قَبۡلِكَ يُرِيدُونَ أَن يَتَحَاكَمُوٓاْ إِلَى ٱلطَّٰغُوتِ وَقَدۡ أُمِرُوٓاْ أَن يَكۡفُرُواْ بِهِۦۖ وَيُرِيدُ ٱلشَّيۡطَٰنُ أَن يُضِلَّهُمۡ ضَلَٰلَۢا بَعِيدٗا
«Хіба ти не бачив тих, які заявляють, що вони увірували у ниспослане тобі і у ниспослане до тебе, але хочуть звертатись на суд до тагуту, хоча їм наказано не вірувати у нього? Диявол бажає ввести їх у глибоку оману» (4:60),
لَآ إِكۡرَاهَ فِي ٱلدِّينِۖ قَد تَّبَيَّنَ ٱلرُّشۡدُ مِنَ ٱلۡغَيِّۚ فَمَن يَكۡفُرۡ بِٱلطَّٰغُوتِ وَيُؤۡمِنۢ بِٱللَّهِ فَقَدِ ٱسۡتَمۡسَكَ بِٱلۡعُرۡوَةِ ٱلۡوُثۡقَىٰ لَا ٱنفِصَامَ لَهَاۗ وَٱللَّهُ سَمِيعٌ عَلِيمٌ
«Немає примушення у релігії. Прямий шлях вже відрізнився від омани. Хто не вірує у тагута, а вірує в Аллаха, той ухопився на найнадійнішу рукоять, яка ніколи не зламається. Аллах — Чуючий, Знаючий» (2:256).
Із усього вищесказаного стає ясно, що законодавче право може належати Аллаху (це те, що приніс Пророк Мухаммад ﷺ) або людині (тоді джерелом служить розум), і третього варіанту не дано. Якщо ми бажаємо мати яку-небудь думку у цьому питанні та заявляти що-небудь, то повинні знати реальність обох сторін та їх якості.
При розгляді людської сутності, починаючи від Адама (а.с.) і аж до Кінця Світу, ми помітимо, що вона безпорадна, обмежена відчуває нужду, а також різноманітна та повна протиріч. Те, що одна людна назвала хорошим, інша назве поганим. Сьогодні вважатиме що-небудь добром, а завтра — злом. Перебуваючи під впливом одного оточення, людина не погоджується з рішеннями, що виникли в умовах іншої реальності. Звідси виходить, що ніяким чином неможна наділяти людину прав законодавства, оскільки врешті решт це виллється у лиха та нещастя. Причина сьогоднішнього лихого стану людства полягає у тому, що люди не підкорили Аллаху свою конституцію, систему, закони, державу та інші аспекти свого життя.
По-друге, Аллах, будучи нашим Творцем, знає про потреби, інстинкти та нужди людини:
أَلَا يَعۡلَمُ مَنۡ خَلَقَ وَهُوَ ٱللَّطِيفُ ٱلۡخَبِيرُ
«Невже цього не буде знати Той, Хто створив, якщо Він — Проникливий (або Добрий), Відаючий?» (67:14).
Тому Йому краще знати, що є благом, добром, а що — огидно та неправильно.
Другою фундаментальною основою будь-якої держави є влада (султан).
Влада — це право приводити закони до виконання, і воно належить людині. Аллах поклав на Умму право обрання кого-небудь у владу, право добровільно присягнути йому (дати байат) та уповноважити його приводити Шаріат Аллаха до виконання. Іноді влада буває захоплена та узурпована. Оскільки байат — це добровільна угода між Уммою та правителем, то, як і будь-яка угода при примусовому складанні, байат, отриманий силою, анулюється. Наприклад, Хусейн (р.а.) вийшов проти Йазіда, лише щоб забрати владу, узурповану в Умми. Хусейн не виходив проти Йазіда з метою отримати панування або змінити режим.
Виходячи із вищесказаного, пророки та ті, хто звалив на себе їх тягар, прагнули до того, щоб панування (сіяда) належало Аллаху. Іншими словами, їм не потрібна була влада, їх метою було панування законів Аллаха на Землі. Це ясно простежується у прагненнях Посланця Аллаха ﷺ з самого початку його пророцької місії і до того, як Аллах обдарував його допомогою ансарів та дозволив йому встановити у Медині державу, де панування належало одному Аллаху. До цього Посланцю Аллаха ﷺ пропонували владу у Мецці, пожертвувавши пануванням Аллаха, але він відкинув цю пропозицію.
Утба ібн Рабіа підійшов до Посланця Аллаха ﷺ і сказав йому: «Слухай небіже! Я вважаю тебе із нас середнім по хазяйству, але найвищим по положенню. Проте ти вніс у наше плем’я дещо таке, чого іще ніхто до тебе не робив. І якщо за допомогою цього ти хочеш отримати багатство, то за тебе поклопоче твоє плем’я, і воно збере стільки, що ти станеш найбагатшим серед нас. Якщо ж тобі потрібна влада, то ми наділимо тебе нею настільки, що будемо слухатись лише тебе і нікого іншого. Якщо ж ти хочеш стати нашим королем, то ми зробимо тебе таким. Але якщо усе це — від біснуватості, і ти не можеш нічого з цим зробити, ми витратимо будь-які засоби, щоб вилікувати тебе від цього». Коли Утба закінчив, Посланець Аллаха ﷺ сказав: «Якщо ти закінчив, то послухай і мене, о Абу аль-Валід! З іменем Аллаха — Милостивого та Милосердного:
حمٓ ١ تَنزِيلٞ مِّنَ ٱلرَّحۡمَٰنِ ٱلرَّحِيمِ ٢ كِتَٰبٞ فُصِّلَتۡ ءَايَٰتُهُۥ قُرۡءَانًا عَرَبِيّٗا لِّقَوۡمٖ يَعۡلَمُونَ ٣ بَشِيرٗا وَنَذِيرٗا فَأَعۡرَضَ أَكۡثَرُهُمۡ فَهُمۡ لَا يَسۡمَعُونَ
«Ха. Мім. Ниспослане від Милостивого, Милосердного є Писанням, аяти якого роз’яснені у виді Корану на арабській мові для людей знаючих. Воно сповіщає благу звістку та застерігає, проте більшість їх відвертається і не чує» (41:1–4).
Посланця Аллаха ﷺ продовжив читати, а Утба — слухати читання Корану. Після чого Пророк ﷺ зробив саджда (оскільки завершив читання на 41 аяті, де є повеління робити саджда), а потім сказав: «Утба, тепер ти залишений один на один з тим, що почув, і тобі вирішувати, що з цим робити». І після цього мусульмани продовжували завойовувати землі з таким же підходом, а саме — з метою втілення законів Аллаха та ствердження панування Аллаха. Після падіння Римської та Персидської імперій Ісламський халіфат став провідною державою у світі, де мусульмани жили у величі та спокої на протязі 13 сторіч.
Відповідаючи на питання: «Чому халіфат?», — можна сказати, що:
— Це найважливіше повеління Аллаха Своєму Посланцю ﷺ та мусульманам. Всемогутній Аллах сказав:
وَأَنِ ٱحۡكُم بَيۡنَهُم بِمَآ أَنزَلَ ٱللَّهُ وَلَا تَتَّبِعۡ أَهۡوَآءَهُمۡ وَٱحۡذَرۡهُمۡ أَن يَفۡتِنُوكَ عَنۢ بَعۡضِ مَآ أَنزَلَ ٱللَّهُ إِلَيۡكَۖ فَإِن تَوَلَّوۡاْ فَٱعۡلَمۡ أَنَّمَا يُرِيدُ ٱللَّهُ أَن يُصِيبَهُم بِبَعۡضِ ذُنُوبِهِمۡۗ وَإِنَّ كَثِيرٗا مِّنَ ٱلنَّاسِ لَفَٰسِقُونَ
«Суди між ними згідно тому, що Аллах, не потурай їх бажанням і стережись їх, щоб вони не відвернули тебе від частини того, що ниспослав тобі Аллах. Якщо ж вони відвернуться, то знай, що Аллах бажає покарати їх за деякі із їх гріхів. Воістину, багато людей є нечестивцями» (5:49).
— У цьому — запорука щасливого життя, і якщо її немає, то починаються лиха та страждання. У Корані сказано:
وَمَنۡ أَعۡرَضَ عَن ذِكۡرِي فَإِنَّ لَهُۥ مَعِيشَةٗ ضَنكٗا وَنَحۡشُرُهُۥ يَوۡمَ ٱلۡقِيَٰمَةِ أَعۡمَىٰ ١٢٤ قَالَ رَبِّ لِمَ حَشَرۡتَنِيٓ أَعۡمَىٰ وَقَدۡ كُنتُ بَصِيرٗا ١٢٥ قَالَ كَذَٰلِكَ أَتَتۡكَ ءَايَٰتُنَا فَنَسِيتَهَاۖ وَكَذَٰلِكَ ٱلۡيَوۡمَ تُنسَىٰ
«А хто відвернеться від Мого Нагадування, на того чекає тяжке життя, а у День Воскресіння Ми воскресимо його сліпим». І скаже він: «Господи! Чому Ти воскресив мене сліпим, якщо раніше я був зрячим?». Аллах скаже: «Ось так! Наші знамення явились до тебе, але ти забув їх. Таким же чином сьогодні ти сам будеш забутий» (20:124–126).
— Це основа могутності мусульман, і це стало ясно після руйнування Османського Халіфату. Тоді мусульмани втратили усе: могутність, гідність, безпеку та спокій, і стали подібні сиротам.
О Аллах! Надай допомогу Своїй релігії та вшануй нас державою Халіфат за методом пророцтва! Амінь!
Мазін ад-Даббаг
04.07.2018 р.
