Роль Америки у виборах президента Туреччини

Газета «Ар-Рая»
Друкарня

У цій статті я розгляну декілька подій та політичних дій, прямо чи опосередковано пов’язаних з впливом Америки на президентські вибори у Туреччині. Також я зачеплю політичні моменти, пов’язані з реальністю, тобто з її описом.

Тому я сподіваюсь, що мій дорогий читач до кінця прочитає мої строчки і буде судити на основі розуму, а не емоцій .

Деякий час назад турецька виборча комісія об’явила про перемогу Ердогана на президентських виборах, який зміг заручитись підтримкою 52,5% виборців. Решта відсотків була розподілена серед решти п’яти кандидатів. На першому місці серед них був керівник опозиційної «Народно-республіканської партії» Мухаррем Індже; за нього проголосували 31,5% виборців. Таким чином, він став другим по результатам виборів. Ці результати означають, що Ердоган зміг вирішити проблему протистояння вже у першому турі голосування, що вказує на індекс сили. Подібне положення речей означає, що він має підтримку та тих, хто вплинув на результат. Природно, в усьому цьому не обійшлось без участі Америки, у прямому та опосередкованому виді.

Що стосується прямої підтримки, то тут присутні два моменти:

1) Америка продала Туреччині американські винищувачі F-35. Усього за декілька днів до виборів Дональд Трамп підтримав завершення військової угоди (це був важливий та вдалий момент), згідно якої Туреччина отримує останній винищувач F-35. Подібного роду винищувачі на Близькому Сході є лише у «Ізраїдю». Незважаючи на наявність супротивників цієї угоди з боку американських політичних кіл, особливо з боку Сенату Конгресу США, Трамп та його адміністрація змогли продавити цю угоду. У результаті дана угода підняла рейтинг Ердогана у Туреччині, незважаючи на публікації у газетах про слабкий зв’язок між президентом Туреччини та США. Таким чином, Ердоган зміг заручитись підтримкою наддержав під час напруження передвиборчих гонок.

Нагадаємо, що 20 червня 2018р. в інтерв’ю турецькій телерадіокомпанії «TRT» офіційний представник уряду Туреччини віце-прем’єр Бекір Боздаг заявив про отримання Туреччиною вже у цей четвер першої партії винищувачів F-35.

2) Події, які сталися у Сирії, зокрема — у районі Манбіджа, який контролювався лояльними Америці курдськими силами. З наближенням президентських та парламентських виборів у Туреччині піднялись розмови про те, що турецькі війська, згідно з «дорожньою картою», узгодженою з Вашингтоном, зможуть увійти у місто Манбідж, адже до виборів залишилось два або три дні. Врешті решт, турецькі війська спільно з американськими силами взяли під контроль місто Манбідж без єдиного пострілу, встановивши там контрольні пункти. Це означає, що Америка наказала курдським «загонам народної самооборони» покинути місто. Такого роду військова акція мала політичний вплив у Туреччині, тому що це дало можливість зобразити Ердогана немов національного героя, який:

— запобіг створенню курдського утворення,

— показав перевагу турецького атланту над курдським всередині країни,

— політичним шляхом зміг усунути курдів від суперництва з ним.

Не говорячи вже про збільшення його популярності серед народу. 5 червня 2018р. інформаційні агентства поширили інформацію про те, що 4 червня поточного року Анкара змогла отримати схвалення Вашингтону по «дорожній карті». Цей проект дозволяв Туреччині контролювати місто Манбідж після уходу звідти курдських сил. Одночасно з цим сили режиму та РФ покинули місто Телль-Ріфат, де контроль також переходить турецьким військам.

Ці політичні моменти показують, що Америка була зацікавлена у перемозі Ердогана на виборах.

Що стосується опосередкованої підтримки Вашингтона Ердогану, то вона виражається у поправках політичної системи Туреччини та у її перетворенні із парламентської системи у президентську. Тут необхідно детально викласти те, у чому полягала даного роду підтримка. Європа, зокрема — Франція, Англія та Німеччина, одностайна у тому, що у Туреччині повинна бути парламентська система, яка склалась іще з приходом до влади англійського агента Мустафи Кемаля. Адже дана система не дає голові держави широких повноважень відносно армії та судової системи. Але саме від військового та судового інститутів постраждав Ердоган у період свого правління. Ці інститути декілька разів намагались скинути його, і остання спроба скинення сталася у 2016р. У зв’язку з чим Ердоган отримав рекомендації від Америки змінити форму правління у країні подібно американській, де влада належить голові держави.

Таким чином, Туреччина стане першою президентською системою в Європі. Відмінна риса цієї системи полягає у тому, що повноваження голови держави майже абсолютні, вони надають можливість головування над судовою системою та армією . Також пост прем’єр-міністра буде відсутній, тому що обов’язки голови уряду та голови держави об’єднують в собі пост президента. Так турецький президент зможе з легкістю наносити удари по своїм супротивникам, які засіли у владі. Це означає, що Ердоган сів у віз Трампа і буде здійснювати його проекти у регіоні; як говориться, «у чий віз сядеш, того і пісню заспіваєш».

Доки Ердоган буде слідувати американській вказівці, він буде знаходитись у великому гріху перед Аллахом. Адже у Судний день з нього спитають за таке віроломство. До числа його таких віроломних вчинків також відносяться:

— перешкоджання офіцерам, які відокремились від армії Асада, контактувати один з одним всередині Сирії,

— пособництво в озброєному протистоянні повстанців один з одним,

— втягнення у безрезультатні операції, які або вичерпують ресурси повстанців, або зберігають режим, або надають допомогу Росії та Ірану.

До усього іншого, Туреччина збільшує торговий оберт з ворогом Умми «Ізраїлем».

Минуло більше 16 років, як Ердоган знаходився при владі, і на протязі усього цього періоду він втілював та продовжує втілювати секуляристську систему, захищаючи її та просуваючи. Прикладом тому служить його подорож в Єгипет у 2011 р., де він заявив, що найкращою системою для Єгипту (і для регіону у цілому) є секуляризм. Він наполягав на цьому, доки не зміг переконати «Братів-мусульман» прийняти його слова!

15 липня 2016 р. проанглійське угрупування намагалось здійснити державний переворот у Туреччині, проте народ вийшов проти них, скандуючи такбіри та тахлілі у мечетях, що вказує на ісламську направленість людей. Проте Ердоган відкинув це і закликав до «маршу демократії», щоб підкреслити світськість режиму. Також він почав вимагати від своїх прибічників приєднатись до другого «маршу демократії» (який був організований «Республіканською народною партією») з метод підтвердити свою солідарність з кемалістською партією. Але саме Кемаль Ататюрк у свій час боровся з Ісламом.

Ердоган наполягає на світській системі держави та бореться з мусульманами, бажаючими встановити систему Ісламу. Він іде по шляху Заходу, особливо Америки, не порушуючи її наказів. Тому сьогодні феномен під назвою «Ердоган» необхідно вивчити глибоким політичним поглядом, щоб сини Умми не потрапили у його пастки. Адже подібні пастки використовують для прикрашання огидного секулриязму та світської моделі Туреччини (зображаючи останні як прагнення ісламських мас), а також сприяють віддаленню Ісламу від життя суспільства. Саме у цьому полягає небезпека в ідейному плані, адже це спричинить вплив на розуми мусульман.

Сьогодні політична діяльність повинна бути скерована на усунення секуляризму із життя суспільства і на встановлення Другого Праведного Халіфату, адже лише у ньому правління буде здійснюватись за методом пророцтва і лише він здатен врятувати Умму. Так нехай заради цього трудяться віруючі!

 

Газета «Ар-Рая»
Махмуд Абу Фатіх
5 Зуль-каъда 1439 р.х.
18.07.2018 г.

Останній номер газети Ар-Рая арабською
Інтерв'ю з Османом Баххаш про газету «Ар-Рая»
Газета Ар-Рая

Головне меню