Корейський півострів став жертвою розділення влади між отримавшими перемогу у Другій світовій війні сторонами — США та СРСР.
Союз зайняв північну частину, американці отримали південну. Проте геополітичні реалії виявились настільки різні, що це призвело до виникнення двох абсолютно різних держав. Північ отримала набагато меншу частку в усьому — за винятком територій, які були приблизно однакові, — починаючи з людського потенціалу і закінчуючи придатними для сільського господарства землями. Це означало, що Північна Корея була країною, яка не могла виробляти достатню кількість продовольства з миті свого виникнення.
Комуністична Північна Корея взялась негайно долучати назад лідерів, висланих у часи японської окупації до радянсько-американського розділення, із Китаю, Росії і навіть із південноамериканських держав у нову корейську державу. Одним із висланих був Кім Ір Сен, який був призначений правителем півночі після 25 років вигнання у Росії. У той же час Америка заснувала обраний уряд на півдні. У 1950 році Кім Ір Сен по радянським намовлянням вирішив об’єднати дві Кореї під своєю владою. Він вдерся у Південну Корею, що стало причиною американської інтервенції, яка призвела до кривавої війни між двома сторонами. Китай втрутився, щоб допомогти північнокорейській армії, яка врешті решт відійшла до роздільної лінії між північчю та півднем. Після трьох років війни була підписана угода про припинення вогню. Дві країни увійшли у тривале перемир’я з буферною зоною уздовж кордону — 38-й паралелі. Проте обидві країни на сьогоднішній день не сподіваються на остаточну мирну угоду.
Після розвалу СРСР північнокорейська криза усугубилась, оскільки КНДР відчула, що втратила свого головного захисника та першу лінію оборони комуністичних країн. І хоча Китай вступив у цю лінію, значно заповнивши розрив, він усе ж таки не зміг замінити СРСР у цій ролі з ідеологічної точки зору, щоб протистояти капіталізму за допомогою комунізму. Допомога Китаю Північній Кореї надавалась лише у своїх інтересах, бажаючи, щоб сусідні країни служили йому та були стабільною зоною на кордонах, а також бажаючи відсутності керуємого Заходом ворога біля своїх кордонів. Китай не бажає повторення сценарію у В’єтнамі,дружні відносини з яким змінились на ворожі після завершення В’єтнамської війни та об’єднання країни, незважаючи на значну допомогу з боку Китаю. Тому ситуація з КНДР не є ідеологічним питанням, а усього лише захистом китайських кордонів, щоб Північна Корея стала щитом Пекіну на тлі американської політики по стримуванню Китаю.
Питання Кореї дещо хвилює Америку, що вона через ядерну зброю та міжконтинентальні ракети описує Північну Корею як державу-ізгой, тим більше, що ці ракети здатні долітати до берегів США, не говорячи вже про острів Гуам, третину якого зайняли американські військові бази. На острові розташована авіабаза «Андерсен» — найбільш склад зброї та стратегічних ракет для забезпечення операцій США по усьому світу. Також на острові розташована військово-морська база «Апра», яка грає життєво важливу роль у зв’язку американських баз у Тихому океані. Окрім того, Америка називає КНДР «ізгоєм» через те, що та турбує союзників США у регіоні. При цьому відношення Китаю з сусідніми та іншими країнами не засновані на ідеології, а засновані на власних інтересах на користь своєї держави. Звідси ми можемо розуміти відносини Китаю з Кореєю, а за допомогою Кореї можемо зрозуміти його відносини з Америкою.
Що стосується політики Америки, то для неї у справжній час Китай, безперечно, є найбільш пріоритетним питанням. Тому північнокорейський сусід піднявся на поверхню у конфлікті між Китаєм та Америкою. США повернулись у бік Азіатсько-Тихоокеанського регіону, оскільки звідти виходить загроза глобальному лідерству Америки, і даний регіон становить собою велику небезпеку через наявність у ньому крупних держав, ядерного озброєння та регіональних амбіцій. Америка прагне оточити Китай згідно політиці стратегічного стримування, і вона використовує у цьому різноманітні методи, вступаючи в альянси з супротивниками Китаю у південно-східній Азії або провокуючи безлади у країнах, таких як М’янма, або навіть бере участь у розпалюванні безладів всередині самого Китаю.
На початку жовтня 2015 року Сполучені Штати та 11 країн тихоокеанського регіону: Австралія, Бруней, Канада, Чилі, Японія, Малайзія, Мексика, Нова Зеландія, Перу, Сінгапур та В’єтнам — підписали Угоду про Транстихоокеанське стратегічне економічне партнерство. Це — багатобічна угода про вільну торгівлю, направлена на розширення лібералізації економіки Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Президент США Барак Обама сказав: «Коли більше 95% наших потенціальних клієнтів живуть за межами наших кордонів, ми не можемо дозволити країнам на кшталт Китаю писати ці правила, відкриваючи нові ринки для американської продукції та встановлюючи високі стандарти для захисту працівників та збереження оточуючого середовища».
Щоб стримати Китай та його економічні та військові амбіції, Сполучені Штати на протязі декількох місяців ведуть переговори з Росією, втягуючи її у процес стримування. Щоб стримати Китай та його економічні та військові амбіції, сполучені Штати на протязі декількох місяців ведуть переговори з Росією, втягуючи її у процес стримування. Америка намагається запропонувати Росії деякі спокуси у вигляді угод, а з іншого боку Америка погрожує застосуванням санкцій проти неї. Усе це робиться для того, щоб примусити Росію підкоритись спробам Сполучених Штатів використати її у стримування Китаю.
Через невизначеність у переговорах з Росією офіційне китайське інформаційне агентство поширило заяву через газету Комуністичної партії Китаю від 30.10.2012, заперечуючи реакцію Росії на тиск США по стримуванню Китаю. У той же час немає ніяких вказівок на те, що переговори між двома країнами зайшли у глухий кут. На довершення операції по стримуванню Китаю Сполучені Штати проводять переговори з сусідньою Індією, використовуючи історичну ворожнечу останньої з Китаєм, щоб приєднати її до списку країн, які виступають на боці Америки проти КНР. Справа не обмежується цими двома країнами, і Америка намагається втягти у свою політику усі країни у цьому регіоні та використати усі інструменти для стримування Китаю, що відомо як стратегія «балансу сил» для досягнення своїх цілей.
Китай добре обізнаний про політику та інструменти, що використовуються Америкою, і намагається знайти таку політику та стратегію, яка перешкодить зусиллям США. Що стосується усвідомлення Китаєм цієї політики, то давайте поглянемо на строки, написані генерал-майором Ло Юанем: «Сполучені Штати розгортають свої сили в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, щоб стримати підйом Китаю». Генерал додав: «Ствердження, викладені Вашингтоном на минулому тижні про те, що ця стратегія не направлена проти Китаю, зробили американські наміри більш ясними». «Якщо ми поглянемо навколо, то побачимо, що Америка зміцнює п’ять військових альянсів в Азіатсько-тихоокеанському регіоні та коректує розташування п’яти військових баз у регіоні, закликаючи до збільшення баз у сусідніх з Китаєм країнах», — продовжив генерал Ло Юань у своїй статті. «Хто повірить, що ви не націлені на Китай? Хіба це не повернення до Холодної війни?», — звернувся китайський генерал до американців. Ло Юань відомий своїми войовничими поглядами та часто виступає у китайських ЗМІ. Проте поява його коментаря в армійській газеті свідчить, що його позиція отримала схвалення на офіційному рівні.
Що стосується зусиль Китаю по припиненню спроб Америки стримати його, то він намагається запобігти грі використання сусідніх країн проти нього. І цього він добивається за допомогою угод, забезпечення безпеки кордонів, політики ненападу та зближення, як це відбувається з Індією — традиційним ворогом, — торгово-економічних зв’язків та купівлі газу, як у випадку з Росією та деяких економічних відносин з сусідніми країнами, зокрема — згідно стратегії «Шовкового шляху» та ініціативі «Один пояс та один шлях». Ці кроки вказують на те, що Китай розуміє розміри військово-морських сил США та гегемонію Америки над судноплавними маршрутами и морями, а також величезні можливості Америки у тому, щоб досягати своїх цілей та пересуватись у потрібних їй напрямах.
Відносини між Китаєм та Америкою — це конкурентні відносини, в яких переважає політика стримування Китаю з боку США, політика довгого подиху та м’яка політика, а також політика відсутності конфліктів на даному етапі з боку Китаю, розуміючи різницю між собою та Америкою та кількості інструментів у їх руках.
Газета «Ар-Рая»
Хасан Хамдан
25 Зуль-хіджа 1439 р.х.
05.09.2018 р.
