Всезагальна туніська конфедерація праці вважається однією із найсильніших і найпотужніших організацій в арабських країнах, незважаючи на те, що вона носить статус профспілки.
Її основною задачею є захист прав своїх членів: підвищення заробітних плат, покращення умов праці, хороше пенсійне забезпечення. Проте дана профспілкова організація відома тим, що втручається в політичні справи країни. Це відбувається з миті її створення у часи військової окупації Тунісу та її провідної ролі в опорі. Тому багато спостерігачів вважають її однією із найбільших політичних організацій в Тунісі, враховуючи втягнутих у неї людей і здатність впливати на політичне і економічне життя.
Ця політична роль є прихованою, але саме вона дозволила стати організації політичною силою в країні, тому влада прагне підкорити її, щоб за рахунок цього підсилитись на полях політичних баталій. Тому дана профспілка мала важливу роль у скиненні декількох урядів у часи Хабіба Бургіби. Профспілка зіграла немалу роль у так званому «демократичному транзиті» після туніської революції і в результаті мав частку від отриманої Нобелевської премії світу. Його політична роль продовжується і по сей день.
Загальний страйк в Тунісі 22.11.2018 на чолі з Всезагальною туніською конфедерацією праці є іще одним епізодом втручання організації в політику і показником мінливості її позиції, якщо того вимагає політична обстановка. Профспілка була однією із тих, хто підписав «Домовленість Карфагена», яку склав уряд національної єдності на чолі з Юсефом Шахедом в 2016 р. У свій час генеральний секретар профспілки Нуреддін Таббуб заявляв, що цьому уряду треба дати можливість виправити ситуацію, проте цьому уряду треба дати можливість виправити ситуацію, проте тепер позиція лідерів профспілки змінилась, і вона почала закликати до необхідності змінити уряд і забезпечити туди приток «свіжої крові ». Таббубі почав критикувати зовнішньополітичну діяльність уряду, натякаючи на МВФ, як нібито він виявив це уперше, хоча відносини з МВФ були початі іще в 2013 р., а останні умови про скорочення державних витрат, заморожування мандатів державної служби, як і заморожування заробітної плати, були озвучені іще в 2016 р. Плюс делегація цієї профспілки двічі зустрічалась з місією МВФ для спільного обговорення, перша зустріч була у квітні 2017 р., друга — у травні 2018 р.
Повсякденне життя в Тунісі стало тягарем страждань, а послуги в області охорони здоров’я і освіти скотились до найнижчого рівня, і це трапилось після того, як знецінився туніський динар і була обмежена кількість державних витрат.
Сьогодні діти і дорослі розуміють, що подібна ситуація є результатом політики зовнішніх займів від МВФ. Проте треба розуміти, що заклик профспілки до всезагальному страйку, щоб вимагати збільшення заробітної плати і засудити політику МВФ, не є наслідком усвідомлення небезпеки такої політики! Навпаки, це лише частина політичної переорієнтації профспілки з Беджі ес-Себсі, його партією «Нідаа Туніс» і деяких лівих партій з метою вийти проти уряду Шахеда. Останнє стало протеже руху «Ан-Нахда» з того часу, як вона надала підтримку уряду. Очікується, що ці протести і масові страйки продовжаться,тому що партія «Нідаа Туніс» і профспілка втратили свій вплив в новому уряді.
Ці протести можуть стати черговою можливістю для уряду Шахеда, щоб вилучити із них вигоду і вступити в переговори. Переговори як зазвичай закінчаться вдоволенням інтересів профспілки в лиці деяких матеріальних вигід, збільшення заробітних плат, і усе це — в обмін на громадське перемир’я. Останнє буде використано урядом для підписання чергової Домовленості про асоціацію з ЄС. Такій же спосіб у свій час використовував Бен Алі перед підписання Домовленості про асоціацію з ЄС в сфері промисловості в 1995 р., яка була укладена при повному мовчанні з боку тодішнього керівництва ЄС.
Стало ясно, що голос профспілки стає набагато гучніше, якщо критикується політика МВФ і його колоніальна сутність, проте ми не помічаємо цієї реакції, коли заходить мова про колоніальні країни ЄС. Так, у квітні 2017 р. генеральний секретар Всезагальної Туніської конфедерації праці прийняв послів із ЄС в межах просунення Домовленості про асоціацію з ЄС. Але ж європейська політика у відношенні Тунісу нічим не відрізняється від політики МВФ і Всесвітнього банку в плані:
— замахування на політичну незалежність,
— колоніалізму,
— експлуатації.
У жодній країні профспілка не була засобом корінного змінення, навіть якщо керівники профспілок і могли отримати від цього деякі матеріальні вигоди. Проте отримання матеріальних вигід не давало їм можливості змінити систему, яка контролює громадські норми. Політики часто використовують профспілки в своїх інтересах, скеровуючи їх по потрібному курсу за допомогою батога і пряника. Тому позиції профспілкових лідерів мінливі і непостійні, але вони залежать від безпосередніх інтересів і відсутності якої-небудь ідеологічної основи.
Незважаючи на складну економічну ситуацію в Тунісі та інших мусульманських країнах, доленосна проблема не полягає в матеріальному прогресі (хоча цей аспект немаловажний); рішення проблеми полягає в ідейному, політичному звільненні від колоніалізму. Це можливо лише з наявністю політичної діяльності на основі Ісламу без профспілкової роботи.
Газета «Ар-Рая»
Мухаммад Макідіш
Голові інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір в Тунісі
20 Рабі уль-авваль 1440 р.х.
28.11.2018 р.
