Куди рухається Йорданія? 4 ч.

Газета «Ар-Рая»
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

У третій частині нашої статті ми сказали, що однією із причин геополітичної боротьби є колосальне багатство у надрах землі Йорданії і під водами Мертвого моря.

Сьогодні ми хочемо кинути історичний погляд на виникнення англо-американської геополітичної боротьби, яку, деякі, на превеликий жаль, вважають уявою, або з причини поганого політичного розуміння в одних та навмисного введення людей в оману у других, або з причини відсутності явних ознак цієї боротьби,оскільки політична боротьба між державами може бути з явно вираженими ознаками, а може і проходити приховано, без чітких обрисів. Проте ця прихованість не означає відсутності боротьби, а навпаки, вимагає проникливого політичного мислення, яке допоможе розкрити вогнища геополітичної боротьби та містифікацію, що практикується у відношенні Ісламської Умми. Просимо Аллаха допомогти нам у цьому.

5 січня 1957 року після навмисного галасу президент США Ейзенхауер зробив довгоочікувану заяву у Конгресі, на протязі десяти днів примусивши світ очікувати цього виступу, у тому числі — шляхом передчасного скинення інформації про це, щоб перевірити реакцію людей, а точніше, виявити кількість згодних і незгодних з нею.

Ця заява представляла собою оборонний проект, який ставить Близький та Середній Схід під захист Америки. Це було найбільш ризикованою політичною заявою на Близькому Сході з часів Другої світової війни до того дня. Він зсунув оборонні кордони Америки зі свого місця і розширив їх. Він прокреслив оборонні лінії на кордонах Близького Сходу, поставивши ісламський світ всередину цих оборонних кордонів.

12 червня 1956 року американська газета «NewYorkTimes», яка користується напівофіційними відносинами з Державним департаментом США, опублікувала важливу статтю. Що розповідає про те, що відбувається у Білому домі і Державному департаменті США навколо Близького Сходу і забезпечення миру у ньому. У статті приводяться декілька концептуальних ідей, які звертають на себе пильну увагу. Редакція газети пише: «Президент Ейзенхауер зараз разом зі своїми старшими помічниками вивчає отримання дозволу Конгресу на використання озброєних сил США так, як він вважає необхідним для підтримання безпеки і миру на Близькому Сході». Америка хоче використати силу, щоб нав’язати свою волю і присутність у регіоні. Цьому передувала політика президента Монро, який об’явив світу «доктрину Монро», зробивши обидва американських континенти виключно зоною впливу США і заборонивши влаштовувати геополітичні конфлікти в них і за них. Потім Америка переключилась на Туреччину і Грецію, де президент Трумен у 1947 році об’явив свою політику у відношенні Греції і Туреччини і назвавши цю політику «доктриною Трумена».

Ця політика полягала у тому, щоб надати Греції та Туреччині фінансову та технічну допомогу для збереження їх незалежності від будь-якого нападу, будь то всередині або ззовні. Таким чином, Америка зайняла місце Британії у Греції і Туреччині під приводом нездатності Британії протистояти Радянському Союзу. І на основі аналогічної політики президент Ейзенхауер проголосив свою політику, яку назвав «доктриною Ейзенхауера», що полягала у недопущенні звільнення ісламських земель від старого колоніалізму і становлення їх у потужну державу, здатну вести власну впливову незалежну політику у світі. У своїй стратегії президент Ейзенхауер перевершив своїх попередників. Він не обмежився тим, що заборонив закордонне втручання, як це зробив Монро. І не обмежився тим, що заявив про надання фінансової і технічної допомоги, як це зробив Трумен. Він пішов далі і зробив цю політику, яка охоплює усі елементи захисту і колоніалізму. Він поставив Близький Схід під захист Америки, щоб утвердити свій вплив і колоніалізм на місце впливу і колоніалізму Британії і Франції.

Окрім жадібності Америки та її любові до панування і поширення, які штовхнули її проголосити цю політику, слідування Америки політиці балансу тодішніх сил примусило її скеруватись до завоювання Близького Сходу, щоб стати найбільш потужною силою у світі. Тому Америка брехливо заявила про те, що на Близькому Сході виник вакуум з причини уходу британського впливу, слабкості англійців і усього старого колоніалізму, і що необхідно заповнити цей вакуум. США неодноразово вжили слово «вакуум», яке у минулому Британія також повторювала, щоб утвердити свою колонізацію у регіоні. Таким чином, мета цих двох наддержав — колонізувати регіон під приводом заповнення вакууму, особливо в ісламському світі (на Близькому Сході) після руйнування Ісламської Держави. І як може бути інакше, адже цей регіон володіє величезним економічним, політичним та військовим потенціалом, здатними бути потужною силою і мати серйозну вагу серед держав світу. Це найбільша сила з точки зору можливостей і ймовірності стати світовою наддержавою, незалежною у політичному, військовому та економічному плані, якщо там утвориться єдина держава. А що говорити про те, що якщо цією єдиною державою буде Праведний Халіфат, який стане світовою наддержавою, яка загрожує присутності усіх інших наддержав?!

Таким чином, приводом для Америки послужило те, що у Близькосхідному регіоні утворилась порожнеча, яку необхідно заповнити. І вона працювала і продовжує працювати над тим, щоб заповнити цей вакуум, беручи до уваги усі чинники, з якими стикається. Вони використовує націоналізм та деякі сподівання народів, включаючи у виконання своїх зобов’язань інші держави. З кінця Другої світової війни Америка намагається знайти собі місце на Близькому Сході і вважає, що там існує вакуум. Враховуючи тісну дружбу з Британією і пов’язаність американської стратегії з останньою у якості потужного союзника у боротьбі проти Радянського Союзу, Америка намагалась увійти на Близький Схід за допомогою політичного маневрування. Проте, варто було Америці помітити падіння Британії, як вона одразу ж проголосила нову колоніальну політику із вуст президента Ейзенхауера під приводом необхідності заповнення так званого нею «вакууму», щоб гарантувати свої інтереси, які з’явились у різноманітних областях регіону, і просунути цю американську динаміку і по усьому Близькому Сходу з метою утвердження контролю над нафтовими басейнами країн Перської затоки, а також забезпечення безпеки стратегічної комунікації, у першу чергу — наземних повітряних шляхів, а потім вже і морських.

На додаток до вищесказаного, Америка цим прагнула і прагне закласти основи єврейського утворення у виді могутньої держави, аналогічної будь-якій європейській державі, а зовсім не у виді решти близькосхідних держав. І, звичайно ж, вона переслідувала у цьому економічні проекти і нові ринки збуту, які дадуть ріст американських інвестицій. Тому Америка почала розцінювати будь-яку загрозу для миру і безпеки, будь то всередині або ззовні, як загрозу миру і безпеці США. І Америка прив’язала мир і безпеку на Близькому Сході до безпеки НАТО. Тому з 1949 року вона почала працювати над розробкою оборонних продуктів на Близькому Сході з метою забезпечення безпеки регіону від загроз по її інтересам з боку двох ворогів. Перший — це реальний та істинний ворог, тобто поява ідеологічної держави у силу природи місцевих жителів, які є носіями великої ідеології та певного образу життя — Ісламу. І ця держава є політичним утворенням — єдиним Халіфатом. По сей день авторитет і міць Халіфату не покинули розуми невірного Заходу. Америка досі усвідомлює значення створення ідеологічної держави и у регіоні. І як може бути інакше, адже Ісламська Умма примусила колись американський флот піти на капітуляцію і підписати 5 вересня 1795 року мирну угоду, згідно якій Вашингтон зобов’язався виплачувати Алжиру 62000 доларів золотом в обмін на свободу пересування і захист американських кораблів у Середземному морі. Угода включала 22 статті, написані на старотурецькій (османській) мові арабськими літерами. Другий же — це потенційний ворог в особі Радянського Союзу.

Немає сумніву, що Йорданія була на верхівці цих американських стратегій, тому що це стара англійська база і сила англійців, а також найдовший кордон з єврейським утворенням.

Поза усіляких сумнівів, Йорданія займала центральне місце у цій американській стратегії у силу того, що вона є старою британською базою і міццю англійців у регіоні, а також з причини протяжних кордонів з сіоністським утворенням.

Далі буде …

 

Професор аль-Мутасим БіЛлях Абу Даджана
Газета «Ар-Рая»
23.01.2019 р.
17Джумада аль-уля1440 р.х.

Останній номер газети Ар-Рая арабською
Інтерв'ю з Османом Баххаш про газету «Ар-Рая»
Газета Ар-Рая