Османський Халіфат був остаточно скасований у 1924 році після довгих сторіч, на протязі яких мусульмани не упускали владу із своїх рук.
Це наочно простежується у словах і діях намісників Посланця Аллаха ﷺ та його сподвижників, таких як Абу Бакр, Умар та Абдуррахман ібн Ауф. Наприклад, Абу Бакр звернувся до мусульман з наступними словами: «Підкоряйтесь мені доти, доки я підкоряюсь Аллаху у відношенні вас». Умар ібн аль-Хаттаб сказав: «Якщо ви побачите в мені кривизну, то виправте мене». Абдуррахман ібн Ауф радився з мусульманами відносно того, кого вони оберуть халіфом після Умара. Усе це вказує на те, що влада належить Уммі.
Після втрати Уммою влади над нею почали правити деспотичні правителі — агенти колоніального Заходу, які захопили владу і почали практикувати на мусульманах усі види репресій, слугуючи ворогам Ісламу з метою запобігти поверненню правління Шаріату. Мусульмани вже десятками років живуть у такому положенні, не знаючи своїх прав, і над ними не запроваджується Шаріат Аллаха.
Спогади розповідають про лихе положення мусульман з миті скасування правління Ісламу і до наших днів, коли жалюгідні боягузи працюють над запобіганням відновлення влади Умми і усвідомлення нею своїх прав. Проте у 2011 році у мусульманських країнах почався рух, і Умма почала вимагати свої права і відняту владу.
Цей рух почався у Тунісі, потім перекинувся на Єгипет, Лівію, Ємен і досяг благословенних земель Шаму. Вороги Ісламу усвідомили усю серйозність ситуації, яка склалася, і почали думати про те, як з нею боротися.
Усі почали розуміти, що трапилось у мусульманських країнах і як їх революції були вкрадені за допомогою встановлення урядів, ззовні ісламських, але всередині приховуючих прихильність до світськості. Влада Умми знов була віднята, проте цього разу за допомогою маніпуляції вимогами людей, як нібито вони самі наділяють владою тих, хто захищає їх інтереси. Усе це супроводжувалось мовчанням Умми. Із країни у країну революція не відрізнялась, доки не дійшла до Шаму. Складний механізм революції у Шамі став причиною краху усіх запропонованих рішень і поразки кожного бажаючого втрутитись у хід революції. Справа у тому, що на протязі довгих років родина Асада вміло руйнувала структуру суспільства і держави, намагаючись запобігти появі опозиційного політичного центру, який суперничав би з ним за владу. Так тривало до березня 2011 року, коли спалахнула революція.
Вихід людей з закликом сикнути правління Асада і повернути собі відняту владу поруч з відсутністю опозиційного політичного центру, на відміну від решти країн «Арабської весни», призвело до того, що на горизонті не було видно рішення і не було опозиції, яку можна було б усадити у крісло правління. Коло почало звужуватись, і революція замкнулась у межах, встановлених раніше у колі змовників.
Незважаючи на таке положення у Сирії, позбавлення народу влади знов залишалось головною турботою невірних. Вони продовжили шукати вихід, доки не встановили зв’язки з повстанськими керівництвами або через постійних делегатів у державах невір’я, або через центри командування. Невірні зробили ставку на грошові винагороди, щоб привабити на свою сторону жадібних із них. Усе це відбувалось на тлі нехтування революціонерами підтримкою народу, влада якого стала знов зменшуватись поруч з розширенням повстанських загонів та їх впливу. Таким чином, у народу знов була віднята влада, але цього разу тими, хто першим став на його захист так само, як і в інших країнах «Арабської весни». У результаті вийшло так, що революціонер передав плоди своєї революції і отриману владу людині, яка грала важливу роль у революції, людині, яка повстала і принесла у жертву усе найдорожче. Таким чином, вона отримала владу по праву, а не крокуючи по стражданням людей.
Згодом це відняття влади почало демонструвати практику репресій з боку угрупувань і нав’язування ними систем, які відрізняються від того, що вимагали люди.
Однією із найочевидніших ознак позбавлення народу влади є те, що сьогодні роблять угрупування, відправляючи мусульманських дітей на смерть заради цілей і задач, які їх не стосуються, підбурюючи їх до міжусобиць, до яких вони не мають ніякого відношення, а також приносячи їх у жертву заради певних цілей, які служать лише ворогам Ісламу. Народ просто спостерігає за усім, що відбувається, що свідчить про втрату ним своєї влади.
Після того, як влада була викрадена режимом Асада, тепер її віднімають повстанські загони, створені заради певних цілей на певний строк, який завершиться з виконанням ними своє місії і відведеної ролі, так що за допомогою них буде зломлена воля Умми.
Сьогоднішня ситуація схожа з тією, яка була до березня 2011 року. Тому вихід із цієї ситуації полягає у тому, щоб вивести людей із мовчання, примусити їх знов підняти свої голоси, вийти на вулиці і вимагати своє право на владу.
Це один із найважливіших обов’язків сьогодні. Таким чином мусульмани можуть повернути своє вкрадене право і свою відняту владу, не боячись нікого, окрім Аллаха і без страху заявляючи про своє право. Треба пам’ятати, що вимога свого права не укоротить строк життя і не ускладнить положення. Сьогодні неможливо мовчати про те, що відбувається, особливо, коли бачиш, у яку пітьму ті, які захопили владу, тягнуть свій народ і революцію, розуміючи, що це може стати причиною повної поразки.
Щоб запобігти спробам відняття влади, мусульмани повинні обрати для себе шлях, який захистить їх і збереже їх владу, повинні визначити свої цілі і необхідні кроки, приймаючи усіх, хто погоджується з цим планом, і відкидаючи кожного змовника, який намагається захопити владу. Сьогоднішнє положення є результатом мовчання мусульман, які не заявляють про свої права, а займають позицію стороннього глядача у відношенні тих, хто витрачає марно усі принесені жертви. Мусульмани повинні стерегтись потрапити у пастку тих, хто позбавляє їх прав, інакше у відношенні них буде застосований хадіс Посланця Аллаха ﷺ:
لَتَأْمُرُنَّ بالْمَعْرُوفِ، ولَتَنْهَوُنَّ عَنِ المُنْكَرِ، أَوْ لَيُوشِكَنَّ اللَّه أَنْ يَبْعَثَ عَلَيْكُمْ عِقَابًا مِنْهُ، ثُمَّ تَدْعُونَهُ فَلا يُسْتَجابُ لَكُمْ
«Ви обов’язково повинні наказувати схвалене і забороняти засуджуване, інакше Аллах не зволікатиме піддати вас Своєму покаранню, і потім будете ви волати до Нього, але не отримаєте відповіді» (ат-Тірмізі).
Революція сьогодні переживає найтяжчі часи. Хіба жителі Шаму у цілому, і звільнених територій — зокрема, не бачили своїми очима здачу цілих районів Асаду?! Як же тепер можна займати позицію стороннього глядача у відношенні тих, хто захопив владу?! Якщо народ продовжить бездіяльність, не прагнучи повернути свою владу, то ситуація виявиться іще більш плачевною, аніж було раніше. Народ повинен підняти свої голоси і постати як у перший раз, а мовчання передвіщає загибель.
Газета «Ар-Рая»
Абду Далі, член інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір у Сирії
10 Джумада аль-уля 1440 р.х.
16.01.2019 р.
