Створення національних та патріотичних держав в Європі на основі капіталістичної демократичної системи після підписання Вестфальської угоди у 1648 році підготувало підґрунтя для виникнення «держави в державі».
Держава після Вестфальської угоди почала формуватись із декількох інститутів влади. Повноваження уряду були розділені і розподілені між декількома інститутами. З цієї миті правителем у державі перестали бути президенти, королі чи прем’єр-міністри в одному обличчі, в влада перейшла до окремо взятих державних інститутів. Згідно цьому, уряд — це інститут, парламент — інститут, судова влада — інститут, армія — інститут, служба безпеки — інститут. Кожен із цих інститутів почав ділитись на більш дрібні інституційні одиниці. Уряд складається із міністерств. Кожне міністерство — це незалежний інститут з повноваженнями влади. Парламент зазвичай має два керівні інститути з широкими повноваженнями, а саме — членів Палати депутатів і Сенату (старійшин чи лордів).
Служба безпеки, як інститут з усіма внутрішніми і зовнішніми розвідувальними закладами, також має широкі повноваження у владі. В армії маються напівавтономні військові підрозділи, які керують солдатами та офіцерами; до них відносяться такі регулярні військові формування, як Республіканська гвардія, елітні сили і т.п. Судова влада ділиться на кримінальні та верховні суди, які володіють широкими повноваженнями. Багато профспілок мають законні повноваження займатись питаннями робочих і зайнятого населення. Таким чином, влада у капіталістичній системі була розділена на групу окремих один від одного правлячих інститутів, повна незалежність яких гарантується «загальним правом». Це вони називають розділенням і незалежністю влади. Дане положення призводить до дублюванню або несумісності повноважень у системі управління, а також до слабкості і плутанини при прийнятті рішень та неефективності цих рішень.
Але найнебезпечнішою у такого роду інституційній системі є наявність величезного потенціалу для створення таємних коаліцій між керівниками різноманітних інститутів влади, щоб порушити функціонування уряду або навіть організувати державний переворот. Ці самі таємні коаліції зазвичай називають «паралельною» державою, яка об’єднує співробітників різноманітних державних інститутів спільними інтересами. Це є дублюванням влади або, іншими словами, «державою всередині держави».
Якщо ж даний ризик,обумовлений незалежністю інститутів, контролюється у деякій мірі у розвинених країнах, то у країнах третього світу він повністю знаходиться поза контролем. Глибинна держава може мати абсолютний і постійний контроль над офіційною державою. Те, що відбувалось у Туреччині у другій половині двадцятого сторіччя, в Алжирі — у чорне десятиріччя дев’яностих років минулого сторіччя, те, що трапилось з революціями в Єгипті, Тунісі і Лівії — усе це є лише формою панування і контролю глибинної держави під час бунту мас. Тому часткове змінення або «пластика» у цих країнах є порожньою і недійовою справою. Це часто призводить до підсилення режиму замість революцій. Повне корінне змінення є єдиним виходом у таких обставинах.
В Ісламі немає місця для існування держави в державі у системі правління, тому що державна система в Ісламу попросту не є системою інститутів влади, а базується на халіфі, який представляє Умму у запровадженні норм Шаріату. Халіф — це держава, а держава — це халіф. Інститути у державі Халіфат — це інститути управління, а не влади. Усі вони допомагають халіфу у правлінні, але при цьому не розділяють з ним владу.
З іншого боку, відсутність інститутів влади в Ісламській Державі не означає існування диктатури, тому що халіф не править згідно до своїх забаганок. Він править згідно Шаріату Аллаха. А той, хто править згідно Шаріату, не може бути диктатором, адже халіф вимушений правити людьми по Шаріату, так само як усі піддані повинні підкорятись нормам Шаріату. Всевишній Аллах сказав:
يَٰٓأَيُّهَا ٱلَّذِينَ ءَامَنُواْ ٱدۡخُلُواْ فِي ٱلسِّلۡمِ كَآفَّةٗ
«О ті, які увірували! Приймайте Іслам цілком» (2:208).
Це означає, що панування в Ісламській Державі належить лише Шаріату. У цій державі немає місця домислам або бажанням, як і немає місця індивідуалізму, жорстокості та тиранії, тому що норми Шаріату запобігають виникненню подібних проблем.
Отож, можна сказати що у Халіфаті немає місця для поняття «держава в державі», його появі або запровадженню у держструктуру, оскільки Халіфат, по-перше, не є державою інститутів правління, а по-друге, в ньому не можуть з’явитись підривні націоналістичні чи патріотичні зв’язки. Іслам є єдиним правилом, яке береться до уваги Ісламською Державою. Звідси немає навіть ризику того, що інститути правління приймуть націоналістичні і патріотичні зв’язки в основу будівлі держави з причини відсутності цих самих інститутів. Те, що трапилось в Європі зі створенням національних і патріотичних держав на основі розділення влади на різноманітні інститути, ніяк не відноситься до мусульманських країн. Система правління в Ісламі заснована на ісламські акиді, у той час у національних та патріотичних державах — на відокремленні релігії від держави, розподілі повноважень влади між інститутами правління, а також на святості кордонів батьківщини чи кровного зв’язку у якості фундаменту, на якому базуються усі інститути влади.
Ось чому будь-яка реформа або часткове змінення у національних та патріотичних державах приречені на поразку, оскільки глибинна держава, яка укорінилась в них, не дозволяє процесу часткових змін дати плоди. Отож, необхідно спочатку знищити ці держави, а потім розпочати встановлення Ісламської Держави на їх руїнах.
Газета «Ар-Рая»
Ахмад аль-Хатавані
26 Рабі ус-сані 1440 р.х.
02.01.2019 р.
