Положення у сучасному Тунісі нічим не відрізняється від положення, у якому він перебував у часи вторгнення колонізаторських держав у XIX сторіччі, коли беї (місцеві правителі) перебували під повним контролем іноземних консулів.
У ті часи французькі, італійські і британські консули наказували беям і візірям передавати їм свої повноваження і політичний контроль у країні, у результаті чого Туніс дуже швидко погруз у закордонних боргах,а його економіка перейшла у руки т.з. «фінансових комісій» під керівництвом Франції, Британії та Італії, а вже у 1881 р. трапилась окупація Тунісу.
Іноземні чиновники таких колонізаторських держав, як Британія, Америка і Франція, по сьогоднішній день присутні у Тунісі і ведуть там свою діяльність, і як тільки уходить один чиновник, на його місце завжди приходить інший. У Тунісі можна часто бачити, як посол Британії вирушає у який-небудь район столиці, щоб взяти участь разом з молоддю у відкритті місцевої радіостанції, або спостерігати, як він у якому-небудь маленькому містечку на півночі Тунісу відкриває центр безпеки, або побачити його на півдні країни, у Сфаксі, з візитом на нафтові і газові родовища, або у Татавіні, де він проводить спільні засідання з асоціаціями. Також і американський посол не сходить з арени. З миті свого призначення у січні же 2019 р. він не переставав зустрічатись з туніськими чиновниками, після чого скерувався у турне по країні, об’їздивши її усю вздовж і поперек. Він побував з візитом у м. Меденін, де взяв участь у відкритті офісу комітету по боротьбі з корупцією, потім відвідав м. Кебілі, далеко на півдні Тунісу, де відвідав місцевий муніципалітет. Потім він побував у м. Тозеур на південному заході, де відвідав «школу» традиційних виробів. Також і французького посла можна помітити у будь-якому місці по будь-якому приводу.
Так, Туніс цілком і повністю віддали у руки колонізаторських держав. Посли цих держав поводять себе у Тунісі як повноправні правителі і хазяї . Розгулюючи по Тунісу, вони роздають людям гуманітарну допомогу і укладають угоди. Офіційний уряд Тунісу відкриває перед ними двері навстіж, полегшує їм пересування і забезпечує їх безпеку. Колонізаторські держави, особливо — Британія, зобов’язали туніський уряд підписати угоди, згідно яким Туніс дозволяє послам цих держав безпосередньо втручатись у політику країни, визначати її план розвитку, законодавство і стежити за виконанням законів . Так, Британія уклала з Тунісом угоди стратегічного характеру про відновлення повноважень прем’єр-міністра, а також уклала угоди у сфері безпеки стратегічного значення з міністерствами внутрішніх справ, фінансів, виховання, вищої освіти, оборони і правам людини. Маючи вплив на усі ці міністерства, Британія тепер здатна проникати в усі внутрішні справи Тунісу і запускати свою довгу руку у його плани, законодавство і виконавчу владу.
Америку теж завжди видно. Вони вимусила Туніс стати одним із основних союзників поза НАТО, зобов’язала Туніс відкрити офіси для своїх розвідслужб, щоб зробити із них центри стеження у регіоні усієї Північної Африки. Туніський уряд надав у користування американцям військовий аеропорт на базі Сейді Ахмад у Бізерті, звідки злітають американські БПЛА для розвідки в Алжирі і Лівії.
З економічної точки зору «ради» європейських і американських фахівців занурили країну у вбивчу безодню боргів, і фінанси Тунісу стикнулись з найжорсткішими умовами МВФ і ВБ. Делегації МВФ стали якимись поліцейськими, які віддають накази Тунісу так, що по суті країна явно знаходиться у руках «фахівців » МВФ і ВБ, які нібито граючи приймають рішення про її майбутнє, навіть якщо ці рішення викликають народні протести. Останні новини, які просочилися із весняних зустрічей у Вашингтоні, передвіщають істинне лихо у: так, ВБ виразив «занепокоєння» станом електроенергетичної компанії у Тунісі, а це означає, що скоро ВБ накладуть лапу і на неї. Також нещодавні переговори Тунісу з ЄС з приводу всебічної і глибокої угоди, незважаючи на усі протести і застереження від цього з боку усіх туніських фахівців, підставлять сільське господарство країни у повні залежність від примх європейців.
Внаслідок такої політики туніський уряд привів країну до абсолютному контролю колонізаторів.
Роль туніського парламенту звелась до того, щоб видавати такі закони, які від нього вимагатимуть колонізатори, а в уряду немає ніяких інших повноважень, окрім як виконувати вимоги колонізаторів. Кожного разу, коли уряд виявляється нездатним виконати розпорядження Заходу і забезпечувати безпеку його інтересів, його заміняють на новий, заявляючи по «відсутність в уряду сміливості нести відповідальність, що і явилось причиною краху виробничих і нафтодобувних компаній... призупинення добування фосфатів і перешкоджало здійсненню крупних реформ». Це означає, що змінюючі один одного уряди Тунісу були засновані не для порятунку жителів Тунісу від дурного управління і нехтування, а для зосередженої роботи над «порятунком» нафтових компаній колонізаторів, щоб ті мали можливість і надалі грабувати країну, у т.ч. — її поклади фосфатів. Також турботою урядів стало утискання будь-яких протестів населення, яке вимагає свої права на багатства своєї ж країни. Вже надходять новини про остаточне укладання «угоди про глибоке партнерство з ЄС», яке надасть європейцям повний контроль над газовим сектором Тунісу і над сектором послуг. Під час візиту у квітні 2018 р. прем’єр-міністр Тунісу пообіцяв, що підпише цю угоду у 2019 р., і ось 29 квітня 2019 р. була запущена «Національна консультація» для обговорення цієї угоди, що явилось останнім кроком на шляху до його підписання. Уряду Тунісу залишилось лише дотриматись формальності і зробити вигляд, нібито він прийняв подібне рішення лише після консультацій.
Правляча верхівка Тунісу — уряд і опозиція — є істинним джерелом кризи у країні з причини своєї рабської ментальності, у якій усі вони були виховані. Вони очаровані Заходом, люблять його і вважають взірцем для наслідування, тому що були ним вирощені. Вони відлились від Ісламської Умми, відвернулись від Книги Аллаха і Сунни Його Посланця ﷺ, вони не визнають, що лише Аллах маж право видавати закони. Західний образ життя вони обрали своїм. Президент Каід ес-Себсі не перестаючи говорив, що Коран не має для нього значення, проте «коли Обама говорить про Туніс і переконує Конгрес (у правоті Тунісу), то це означає, що ми йдемо вірним шляхом, і неможна з нього сходити» (Бейджі Каід Ес-Себсі, березень 2011 р.). Так розмовляв Бейджі Каід Ес-Себсі у свою бутність головою тимчасового уряду у Тунісі після революції. Насправді його висловлювання відображає менталітет туніських політиків — менталітет людей, які не представляють політику і планування подальших дій інакше, окрім як під опікою західних колонізаторських держав. У свою чергу політичні партії Тунісу змагаються між собою за право продемонструвати лояльність рішенням західних держав, для чого ці партії не потребують ніяких програм і проектів. Усе, що їм треба — це зуміти продемонструвати здатність надавати підтримку Європі і Америці у Тунісі, тобто здатність забезпечувати безпеку інтересів цих держав і здатність виконувати їх директиви.
Так є «вірний шлях», яким хочуть іти Бейджі та уся політична еліта Тунісу: шлях приниження і плазування перед ворогом . Слідування цьому шляху привело сучасний Туніс до краю прірви, привело до того, що країна відмовляється від своєї релігії заради вдоволення ворогів, зробило із Тунісу країну, яка жалюгідно плентається за своїми хазяями, жителі якої страждають від голоду при тому, що сама країна переповнена багатствами. Люди харчуються крихтами, доки зрадники розбазарюють несмертні народні багатства на корись колонізаторських корпорацій!
Таким є сучасне положення Тунісу, проте жителі цієї країни вже усвідомлюють ступінь зрадництва свого політичного класу (будь то уряду, чи опозиції, чи політичних організацій) . Народ вже не вірить їм і не очікує від них нічого толкового, він відвернувся від них повністю і шукає собі свідоме, правдиве, щире керівництво. Люди почали тягнутись до Хізб ут-Тахрір, до його лідерів і його проекту, і залишилось лише дочекатись відповіді групи офіцерів, які володіють військовою силою, які допомогли б жителям Тунісу скинути цей жалюгідний політичний клас, викоренити його і покінчити з впливом невірного колонізаторського Заходу.
Газета «Ар-Рая»: правлячий режим Тунісу поставив країну у залежність від опіки колонізаторів
Положення у сучасному Тунісі нічим не відрізняється від положення, у якому він перебував у часи вторгнення колонізаторських держав у XIX сторіччі, коли беї (місцеві правителі) перебували під повним контролем іноземних консулів. У ті часи французькі, італійські і британські консули наказували беям і візірям передавати їм свої повноваження і політичний контроль у країні, у результаті чого Туніс дуже швидко погруз у закордонних боргах,а його економіка перейшла у руки т.з. «фінансових комісій» під керівництвом Франції, Британії та Італії, а вже у 1881 р. трапилась окупація Тунісу.
Іноземні чиновники таких колонізаторських держав, як Британія, Америка і Франція, по сьогоднішній день присутні у Тунісі і ведуть там свою діяльність, і як тільки уходить один чиновник, на його місце завжди приходить інший. У Тунісі можна часто бачити, як посол Британії вирушає у який-небудь район столиці, щоб взяти участь разом з молоддю у відкритті місцевої радіостанції, або спостерігати, як він у якому-небудь маленькому містечку на півночі Тунісу відкриває центр безпеки, або побачити його на півдні країни, у Сфаксі, з візитом на нафтові і газові родовища, або у Татавіні, де він проводить спільні засідання з асоціаціями. Також і американський посол не сходить з арени. З миті свого призначення у січні же 2019 р. він не переставав зустрічатись з туніськими чиновниками, після чого скерувався у турне по країні, об’їздивши її усю вздовж і поперек. Він побував з візитом у м. Меденін, де взяв участь у відкритті офісу комітету по боротьбі з корупцією, потім відвідав м. Кебілі, далеко на півдні Тунісу, де відвідав місцевий муніципалітет. Потім він побував у м. Тозеур на південному заході, де відвідав «школу» традиційних виробів. Також і французького посла можна помітити у будь-якому місці по будь-якому приводу.
Так, Туніс цілком і повністю віддали у руки колонізаторських держав. Посли цих держав поводять себе у Тунісі як повноправні правителі і хазяї . Розгулюючи по Тунісу, вони роздають людям гуманітарну допомогу і укладають угоди. Офіційний уряд Тунісу відкриває перед ними двері навстіж, полегшує їм пересування і забезпечує їх безпеку. Колонізаторські держави, особливо — Британія, зобов’язали туніський уряд підписати угоди, згідно яким Туніс дозволяє послам цих держав безпосередньо втручатись у політику країни, визначати її план розвитку, законодавство і стежити за виконанням законів . Так, Британія уклала з Тунісом угоди стратегічного характеру про відновлення повноважень прем’єр-міністра, а також уклала угоди у сфері безпеки стратегічного значення з міністерствами внутрішніх справ, фінансів, виховання, вищої освіти, оборони і правам людини. Маючи вплив на усі ці міністерства, Британія тепер здатна проникати в усі внутрішні справи Тунісу і запускати свою довгу руку у його плани, законодавство і виконавчу владу.
Америку теж завжди видно. Вони вимусила Туніс стати одним із основних союзників поза НАТО, зобов’язала Туніс відкрити офіси для своїх розвідслужб, щоб зробити із них центри стеження у регіоні усієї Північної Африки. Туніський уряд надав у користування американцям військовий аеропорт на базі Сейді Ахмад у Бізерті, звідки злітають американські БПЛА для розвідки в Алжирі і Лівії.
З економічної точки зору «ради» європейських і американських фахівців занурили країну у вбивчу безодню боргів, і фінанси Тунісу стикнулись з найжорсткішими умовами МВФ і ВБ. Делегації МВФ стали якимись поліцейськими, які віддають накази Тунісу так, що по суті країна явно знаходиться у руках «фахівців » МВФ і ВБ, які нібито граючи приймають рішення про її майбутнє, навіть якщо ці рішення викликають народні протести. Останні новини, які просочилися із весняних зустрічей у Вашингтоні, передвіщають істинне лихо у: так, ВБ виразив «занепокоєння» станом електроенергетичної компанії у Тунісі, а це означає, що скоро ВБ накладуть лапу і на неї. Також нещодавні переговори Тунісу з ЄС з приводу всебічної і глибокої угоди, незважаючи на усі протести і застереження від цього з боку усіх туніських фахівців, підставлять сільське господарство країни у повні залежність від примх європейців.
Внаслідок такої політики туніський уряд привів країну до абсолютному контролю колонізаторів.
Роль туніського парламенту звелась до того, щоб видавати такі закони, які від нього вимагатимуть колонізатори, а в уряду немає ніяких інших повноважень, окрім як виконувати вимоги колонізаторів. Кожного разу, коли уряд виявляється нездатним виконати розпорядження Заходу і забезпечувати безпеку його інтересів, його заміняють на новий, заявляючи по «відсутність в уряду сміливості нести відповідальність, що і явилось причиною краху виробничих і нафтодобувних компаній... призупинення добування фосфатів і перешкоджало здійсненню крупних реформ». Це означає, що змінюючі один одного уряди Тунісу були засновані не для порятунку жителів Тунісу від дурного управління і нехтування, а для зосередженої роботи над «порятунком» нафтових компаній колонізаторів, щоб ті мали можливість і надалі грабувати країну, у т.ч. — її поклади фосфатів. Також турботою урядів стало утискання будь-яких протестів населення, яке вимагає свої права на багатства своєї ж країни. Вже надходять новини про остаточне укладання «угоди про глибоке партнерство з ЄС», яке надасть європейцям повний контроль над газовим сектором Тунісу і над сектором послуг. Під час візиту у квітні 2018 р. прем’єр-міністр Тунісу пообіцяв, що підпише цю угоду у 2019 р., і ось 29 квітня 2019 р. була запущена «Національна консультація» для обговорення цієї угоди, що явилось останнім кроком на шляху до його підписання. Уряду Тунісу залишилось лише дотриматись формальності і зробити вигляд, нібито він прийняв подібне рішення лише після консультацій.
Правляча верхівка Тунісу — уряд і опозиція — є істинним джерелом кризи у країні з причини своєї рабської ментальності, у якій усі вони були виховані. Вони очаровані Заходом, люблять його і вважають взірцем для наслідування, тому що були ним вирощені. Вони відлились від Ісламської Умми, відвернулись від Книги Аллаха і Сунни Його Посланця ﷺ, вони не визнають, що лише Аллах маж право видавати закони. Західний образ життя вони обрали своїм. Президент Каід ес-Себсі не перестаючи говорив, що Коран не має для нього значення, проте «коли Обама говорить про Туніс і переконує Конгрес (у правоті Тунісу), то це означає, що ми йдемо вірним шляхом, і неможна з нього сходити» (Бейджі Каід Ес-Себсі, березень 2011 р.). Так розмовляв Бейджі Каід Ес-Себсі у свою бутність головою тимчасового уряду у Тунісі після революції. Насправді його висловлювання відображає менталітет туніських політиків — менталітет людей, які не представляють політику і планування подальших дій інакше, окрім як під опікою західних колонізаторських держав. У свою чергу політичні партії Тунісу змагаються між собою за право продемонструвати лояльність рішенням західних держав, для чого ці партії не потребують ніяких програм і проектів. Усе, що їм треба — це зуміти продемонструвати здатність надавати підтримку Європі і Америці у Тунісі, тобто здатність забезпечувати безпеку інтересів цих держав і здатність виконувати їх директиви.
Так є «вірний шлях», яким хочуть іти Бейджі та уся політична еліта Тунісу: шлях приниження і плазування перед ворогом . Слідування цьому шляху привело сучасний Туніс до краю прірви, привело до того, що країна відмовляється від своєї релігії заради вдоволення ворогів, зробило із Тунісу країну, яка жалюгідно плентається за своїми хазяями, жителі якої страждають від голоду при тому, що сама країна переповнена багатствами. Люди харчуються крихтами, доки зрадники розбазарюють несмертні народні багатства на корись колонізаторських корпорацій!
Таким є сучасне положення Тунісу, проте жителі цієї країни вже усвідомлюють ступінь зрадництва свого політичного класу (будь то уряду, чи опозиції, чи політичних організацій) . Народ вже не вірить їм і не очікує від них нічого толкового, він відвернувся від них повністю і шукає собі свідоме, правдиве, щире керівництво. Люди почали тягнутись до Хізб ут-Тахрір, до його лідерів і його проекту, і залишилось лише дочекатись відповіді групи офіцерів, які володіють військовою силою, які допомогли б жителям Тунісу скинути цей жалюгідний політичний клас, викоренити його і покінчити з впливом невірного колонізаторського Заходу.
Газета «Ар-Рая»
Мухаммад ан-Насір Шувейха
Голова інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір у Тунісі
10 Рамадану 1440 р.х.
15.05.2019 р.
