Марафон переговорів між перехідною Військовою Радою і підписантами Декларації свободи і змін триває, не вщухаючи. Кожна сторона намагалась придбати якомога більше дивідендів, доки не настав 12 день місяця Рамадан, у який обидві сторони вступили у переговори, що тривали більше 5 годин.
Після переговорів офіційний представник Військової Ради генерал Шамсуддін Кабаші, виступаючи на прес-конференції, заявив про те, що переговори пройшли у дусі оптимізму, який вселяє надію на те, що сторони дійдуть згоди. Він підкреслив,що обидві сторони досягли попередньої угоди з питання структури виконавчої, судової і законодавчої влади. Також він заявив, що будуть проведені переговори відносно постів у Суверенній Раді і строку перехідного періоду.
Проте не минуло і декількох годин після цих солодких речей, як вночі ситуація різко змінилась, перевернулись з ніг на голову займаємі раніше позиції, і події вирушили у бік насильства і вбивств, почулись постріли, була вбита і поранена деяка кількість протестуючих. Після цих кривавих подій почались пошуки винуватих, і пальці почали вказувати на співробітників сил швидкого реагування. Очевидці заявили, що ті, хто відкрив вогонь, були одягнуті у в форму служб швидкого реагування. Проте представники цих сил офіційно заявили про свою непричетність до подій на площі, повної протестуючого народу,, перекладаючи вину на угрупування, що приховуються серед людей, не згадавши, до речі, їх назви.
Свої слова вони підтвердили тим, що серед вбитих і поранених опинились загиблий майор озброєних сил і два поранених співробітника служби швидкого реагування. Посеред цих кривавих подій також і об’єднання профспілок — частина підписантів Декларації свободи і змін — виступила з терміновою заявою, закликавши протестуючих до протистояння, до того, щоб згуртуватись і увірватись на територію штабу армії, захищаючи досягнення їх революції, а також щоб пролита кров шахідів не була марною.
Також у заяві було сказано: «Усі майбутні спроби перемогти чи вкрасти суданську революцію призведуть лише до того, що ми іще сильніше згуртуємось, будемо захищати один одного і дотримуватись мирного боротьби і єдності». Потім події почали загорюватись, і посипались звинувачення від прибічників Декларації на адресу Військової Ради у тому, що останній бажає силою покінчити зі страйком протестуючого народу у штабу армії, після чого почалися арешти людей на вулицях Хартуму, особливо на вулиці Нил, яка є єдиним проходом у столицю після того, як були перекриті усі інші вулиці, що призвело до заторів на вулиці.
Потім Військова Рада в особі свого голови генерала Абдаль-Фаттаха Бурхана об’явив про призупинення переговорів. Його виступ був жорстким. У ньому він переклав усю повноту відповідальності за ескалацію конфлікту на прибічників Декларації свободи і змін, об’явивши про призупинення переговорів строком на 72 години, доки не дозріють умови для їх відновлення. Він почав вимагати від підписантів Декларації вивести протестуючих людей з території навколо штабу армії, відкрити залізницю і припинити нагнітати ситуацію через ЗМІ, після чого можна буде створити сприятливі умови для партнерства і покінчити з переслідуваннями, як і з провокаціями на адресу озброєних сил, сил швидкого реагування, поліції і служби безпеки.
Заява Військової Ради примусила її супротивників відчути небезпеку, особливо після того, як Америка за допомогою Військової Ради спонукала прийти до руху групи людей, які у п’ятницю 12 Рамадану вийшли на вулиці із деяких мечетей у відповідь на прохання деяких політиків надати підтримку Шаріату і «державі закону». Ці групи організували мітинг одразу після п’ятничного намазу, а у суботу скерувались до Палацу республіки, де провели іфтар і залишались там до пізньої ночі, висловлюючи протест проти угоди, до якої дійшли Військова Рада і підписанти Декларації свободи і змін. До того ж всередині самих підписантів Декларації почали виділятись різноманітні групи, такі як згуртування «Аль-Вафак», «Національний фронт», «Союз сил миру і справедливості» та інші — усі вони підтримали Військову Раду і виступили проти сил Декларації свободи і змін...
Такий поворот подій поставив прибічників Декларації у незручне положення і примусив їх прибрати барикади з вулиць за межами міст розташування страйків, а також відкрити залізничне сполучення. Вночі 13 Рамадану Військова Рада об’явила про намір відновити діалог 14 Рамадану. Тоді об’єднання Судану відправило делегацію до політичних представників та дипломатів ЄС у Хартумі, щоб ті спільно обговорили розвиток політичного процесу у країні і дії Військової Ради. У свою чергу, помічник державного секретаря США по справам Африки Тібор Нагі зустрівся з представниками Африканського Союзу, ООН, ЄС, Франції, Німеччини, Британії та Нігерії з метою координації зусиль для переконання сторін у необхідності якомога швидше знайти рішення конфлікту і сформувати перехідний уряд, який відображає думку суданців.
Помічник державного секретаря США втручається навіть у деталі того що відбувається, коли говорить: «Ми з нашими партнерами повернулись до останньої угоди між перехідною Військовою Радою і громадянською опозицією у тому, що стосується встановлення нових інститутів». Таким чином, він утверджує Військову Раду як легітимний уряд, а інший бік визнає опозицією, називаючи її «громадянською опозицією».
Протистояння всередині Судану насправді демонструють нам міжнародний конфлікт між Америкою, її агентами із військової Ради та їх прибічниками, з одного боку, і Європою, зокрема — Британією з її агентами із числа підписантів Декларації свободи і змін, — з іншого. Раніше було очевидно, що позиції Америки та її агентурної військової Ради у Судані слабкі, у той час як позиції Британії і підписантів Декларації свободи і змін підсилюються кожен день за рахунок підсилення тиску протестуючих народних мас на військових. Проте, як відомо, Америка, яка діє завжди з хвастощами, і вона не буде спокійно спостерігати за тим, як Судан уходить із її рук, і заради того, щоб його утримати, вона готова використати силу, як це сталося 8 Рамадану, як це сталося раніше в Єгипті з приходом до влади ас-Сісі. Застосувавши силу, Америка значно підсилила свої позиції у Судані, і тепер вона здатна втручатись у переговори з прибічниками Декларації свободи і змін.
Єдиною потерпілою, програвшою стороною у цьому протистоянні є сам суданський народ, який по спливанню 60 років після виходу британського колонізатора усе іще продовжує жити у межах менталітету, нав’язаного невірним колонізатором. Народ Судану так і продовжує метатись із боку у бік від «обраного багатопартійного уряду», до «військового уряду», потім до «народної революції», потім до «перехідного етапу», потім знов до «обраного багатопартійного уряду» і т.д. знов по колу... І кожен наступний правлячий режим стає іще більш жорстким, аніж попередній, тому що джерело їх появи і законодавства одне: невірний колонізатор. Аллах ﷻ прийняв рішення про те, що будь-який правлячий режим, окрім ісламського, є несправедливим, грішним і невірним, сказавши:
وَمَن لَّمْ يَحْكُم بِمَا أنزَلَ اللَّهُ فَأُوْلَـئِكَ هُمُ الظَّالِمُونَ
«Ті ж, які не приймають рішень (не правлять) згідно з тим, що ниспослав Аллах, є беззаконниками» (5:45),
وَمَن لَّمْ يَحْكُم بِمَا أنزَلَ اللَّهُ فَأُوْلَـئِكَ هُمُ الفاسقُونَ
«Ті ж, які не приймають рішень (не правлять) згідно з тим, що ниспослав Аллах, є нечестивцями (грішниками)» (5:47),
وَمَن لَّمْ يَحْكُم بِمَا أنزَلَ اللَّهُ فَأُوْلَـئِكَ هُمُ الكافرونَ
«Ті ж, які не приймають рішень (не правлять) згідно з тим, що ниспослав Аллах, є невіруючими» (5:44).
Неісламський характер правлячий режимів Судану явився причиною, по якій ця країна опинилась під правлінням тиранів та грішників, а ми залишались жити, утиснуті з усіх боків. Сказав Всевишній:
وَمَنْ أَعْرَضَ عَن ذِكْرِي فَإِنَّ لَهُ مَعِيشَةً ضَنكًا
«А хто відвернеться від Мого Нагадування, на того чекає тяжке життя...» (20:124).
Жителі Судану! Ані військовий, ані громадянський уряд ніколи не виведуть нас із тих утиснутих і тяжких умов життя, в яких ми опинились. Єдиний вихід — це Халіфат, який запровадить Шаріат Аллаха, після чого Аллах відкриє нам блага небес і землі і буде задоволений нами так само, як Він був задоволений першими поколіннями мусульман, які дотримувались методів і законів Ісламу, ниспосланих Посланцю Аллаха ﷺ, у результаті чого вони жили у величі і пошані, головуючи у світі. Їх держава у ті часи була відома як найбільш милостива і справедлива.
Ми звертаємо відкрите і чесне послання до тих, хто зараз піднімає гасла про бажання допомогти Шаріату. Ми говоримо їм наступне: «Якщо ви правдиві, то знайте, що шаріатською державою є Праведний Халіфат за методом пророцтва, а не громадянська чи військова республіка! Ви чудово знаєте, хто працює над встановленням Халіфату! Простягніть їм свої руки допомоги і возведіть з ними державу Халіфат, отримавши нагороду як у цьому світі, так і у наступному!».
Газета «Ар-Рая»
Ібрагім Усман (Абу Халіл)
Офіційний представник Хізб ут-Тахрір у Судані
17 Рамадану 1440 р.х.
22.05.2019 р.
