Хоча революція Судану і змогла скинути Умара аль-Башира, розпустити парламент, розпустити правлячу партію «Національний конгрес Судану», проте одні і ті ж самі сценарії приводять до одних і тих же результатів.
У першу чергу ми повинні були вилучити уроки із досвіду інших країн, де відбулись революції «Арабської весни», щоб нас не торкнулась та ж участь, що торкнулась їх, через що кануло у Лету те, до чого прагнули люди. Більше того, післяреволюційні уряди стали справжнім лихом для населення. Так правління у Тунісі перейшло у руки соратника Бен Алі, а в Єгипті до влади прийшов іще більший тиран, аніж Хосні Мубарак. Виникають питання: що примушує речі рухатись строго у межах одних і тих же напрямків? Як добитися корінних перетворень?
Революція у Судані дала людям надію і упевненість у тому, що вони здатні змінити баланс, який встановився, здатні змінити положення речей у кращий бік. Їм вдалось звільнитись від оков аль-Башира. Але незабаром першою кризою, яка спіткала революцію, стала відсутність ясної програми у протестного руху; воно мало гасло «Падіння, і годі». Причина цього полягає у тому, що немає зрілого політичного усвідомлення у революційного керівництва. Лише наявність цього усвідомлення дозволить скинути режим у цілому і повести Судан до гідного правління, повести по шляху відродження і прогресу.
Найбільшою помилкою, яку роблять деякі революційні рухи, зокрема — підписанти Декларації свободи і змін, є те, що вони звели усю проблему до позбавлення від несправедливості партії «Національний конгрес Судану» і самого аль-Башира. Це дало зелене світло іноземному втручанню, проведенню зустрічей в іноземних посольствах, як і зустрічей з західними послами і спецпосланцями більше звичайного.
Так посередник Африканського союзу Мухаммад Хасан Лебатт признався, що має іноземне втручання, яке перешкоджає досягненню угоди між сторонами конфлікту. Існуюча реальність і статті у ЗМІ говорять: «Після уходу аль-Башира на зміну прийде голова, який підпаде під вплив посольств і стане заручником іноземного втручання, але найголовніше — це позбутися від тиранії аль-Башира!». Така позиція — найнебезпечніша, вона веде до знищення революції та її досягнень, як це трапилось у Тунісі та Єгипті.
Отож, відсутність політичної свідомості потягла за собою потрапляння у пастки, розставлені колонізатором. Треба розуміти, що Захід не підтримує за красиві очі, він дає підтримку заради власної вигоди. Що стосується політичної свідомості, то це — погляд на світ під певним кутом. Даний кут задає нам ісламська акида, яка сьогодні відсутня на політичній арені.
Сьогодні у країнах, де пройшли революції, зокрема — у Судані, сформувався загальний політичний метод сприйняття, особливо у політичних партій, у руках яких опинились якісь повноваження. Деякі почали вважати, що криза існуючого режиму піде на спад, якщо убрати із уряду тих, хто займає місця у президії уряду, нібито накопичені економічні і соціальні проблеми вже подолані. З цієї причини програми і політичні ідеї партій почали зводитись лише до отримання більшої частки пирогу влади. Їх старань вистачає лише для перемоги на виборах, якщо взяти до уваги той механізм, що дозволяє зібрати і підрахувати голоси так, як це вигідно. Що стосується програм управління, то вони приймаються так, нібито немає місця обговоренню та іншим альтернативам.
Поразка у реалізації надій суданського народу та інших народів мусульманського світу стала неминучим результатом несвідомих революцій, нібито це прокляття. Несвідомі революції стали джерелом політичної нестабільності, яка відбувається згідно планам колоніальної політики.
Що стосується так званої «еліти», то вона не посоромилась взяти участь у брудних політичних іграх. Так сторони конфлікту продовжили бути незговірливими одна з одною, а тиск на народ триває, більше того, триває підвищення цін, підсилюється залякування і розправи, а також вбивства. Усе це здійснюється з метою обдурити народ і закликати до необхідності дійти до угоди, незважаючи на кінцеві результати.
Так рупор ЗМІ був націлений на те, щоб народ примкнув до однієї із протиборчих сторін, виставляючи їх у світлі борців з режимом аль-Башира. Колишній режим виставляється як ісламістський, щоб показати, що лише світський режим є єдиною вимогою мас. І це на тлі того, що світськість нічим не відрізняється від секуляризму колишнього режиму. Колишній режим також відокремлював релігію від життя суспільства і слідував за Заходом в усьому, і так тривало, поки режим не довів країну до відчайдушного положення.
Саме так була здійснена змова проти народу Судану. Проти народу, який повстав заради викорінення несправедливості і утискань, попрання своїх прав з боку нав’язаної демократичної системи і капіталістичної економіки. Колишній режим йшов по шляху ліберальних принципів, при цьому заявляючи, що тільки вони вирішать проблеми людей. Сьогодні, у результаті переговорів між протиборчими сторонами (Військова рада і підписанти Декларації свободи і змін), буди підписані документи на основі демократичного управління. Це управління припускає передати головування народу, а не Шаріату, а у якості економічної системи буде прийнята система капіталізму, яка буде протікати у межах свобод власності, ринкової системи, теорії дефіциту товарів і послуг. Що стосується соціальної системи, то вона буде будуватись на основі особистої свободи і гендерної рівності. ЗМІ ж будуть будуватись на основі свободи думок.
Тому перша глава угоди між Військовою Радою і підписантами Декларації свободи і змін присвячена загальним принципам, про які обидві сторони домовились:
— про недоторканість принципу національної єдності суданської землі в усьому її різноманітті,
— про прихильність принципам демократії і прав людини.
У свій час на ці ж речі опирався режим аль-Башира, просто тепер це буде іще більше відверто у застосуванні.
У шостій главі угоди говориться про регіональну і міжнародну підтримку
«20.Обдві сторони закликають Африканський союз, Міжурядовий орган з питань розвитку, Організацію Об’єднаних Націй, Європейський Союз, Лігу арабських держав, Організацію ісламської співпраці, постійних членів ради Безпеки, братські і дружні держави активно мобілізувати зусилля для економічної, фінансової і гуманітарної підтримки Судану, щоб зберегти угоду і підтримати перехідні органи влади. Це дозволить добитися успіху у досягненні поставлених задач і функцій.
21. Обидві сторони закликають згадані організації, братські і дружні держави співпрацювати з державами, регіональними і міжнародними організаціями, щоб виключити Судан із списку держав, які підтримують тероризм, щоб скасувати санкції і списати борги Судану».
Таким чином, доля народу Судану була передана у ті ж огидні руки колонізатора, на які довгий час опирався колишній режим. Словом, нічого не змінилось, більше того, ситуація перейшла на нову стадію, чим скористаються західні держави.
Газета «Ар-Рая»
Гадат Абдуль-Джаббар (Умму Аваб)
20 Зуль-хіджа 1440 р.х.
21.08.2019 р.
