Економічна криза у Туреччині: її глибина, масштаби необхідних реформ і поразка Ердогана

Газета «Ар-Рая»
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

Економіка базується на ідеї пошуку способу володіння майном і способу розпорядження ним. Вона займається пошуком причин накопичення майна, залишаючи людині самій думати над тим, як його примножити і де шукати джерела прибутку.

Також економіка залишає людині самій думати над тим, до яких меж їй вести свої витрати, щоб не доводилось влізати у борги. У минулому Османський Халіфат був найсильнішою державою у світі на протязі сторіч, який не бачив економічних криз і вів торгівлю на оснвої золота.

Потів прийшов час республіки Туреччина. Вона відмовилась від ідеї ісламської економіки і прийняла ідею економіки капіталістичної, після чого потрапила у полон колонізаторського диктату. Вона так і не досягла розвитку, а навпаки, стала лише деградувати. Економіка її стала дуже ламкою — такою її зробив засновник республіки Мустафа Кемаль, який зруйнував Халіфат і відмовився від його моделі економіки, від його колишніх вілаятів і потенціалу на користь колонізаторів. Зовнішній борг Туреччини збільшився, а сила її економічного опору іноземному впливу ослабла.

За допомогою своїх фінансових фондів і банків кредитори взяли курс на підсилення умов видачі нових кредитів для того, щоб привести турецьку валюту до прискореного падіння доти, доки один долар до 2001 р. не став дорівнювати 1 млн. 650 тис. лір у часи правління Еджевіта, лояльного Британії. Його уряд був розпущений після виборів 2002 р., на яких при підтримці американців перемогу отримали Реджеп Ердоган і його партія. Після цього Америка припинила спричиняти тиск на Туреччину, і борги перед МВФ були змінені на борги на користь інвесторів та їх закордонних банків, що належать колонізаторським державам.

Тим не менш, курс турецької ліри продовжував своє падіння і досяг 1 млн. 790 тис. лір за 1 долар. Тоді турецький уряд прийняв рішення скасувати шість нулів, починаючи з 01.01.2005. Таким чином, 1 долар став дорівнювати 1,79 нової турецької ліри. Та тривало до 2013г., поки ліра не стала падати знов і не обвалилась на 30% на потязі останніх місяців того ж року. Падіння, яке почалось у той рік,, не припиняється по сьогоднішній день. Уряд Ердогана намагався зупинити падіння ліри і зберегти її стабільність, але не зміг цього добитися.

До початку 2018 р. падіння ліри прискорилось, і за шість місяців вона втратила 21% своєї вартості. Кількість чинників падіння ліри теж збільшилось. Політичне положення Ердогана, навпаки, зміцніло, його вплив зріс, і він міцно узяв владу у країні у свої руки, особливо після невдалого військового перевороту 15.07.2016. Тим не менш, це не захистило турецьку валюту від подальшого падіння.

Коли Центральний банк Туреччини 24.07.2018 об’явив про стабілізацію відсоткової ставки на рівні 17,75%, як того вимагав Ердоган, вартість турецької валюти обвалилась на 20% і рівень інфляції досяг 15,85% при тому, що, згідно вимогам ЄС — куди хоче вступити Туреччина, — рівень інфляції повинен бути не вище 5%. Після цього трапився інцидент з американським пастором Бронсоном, який виявися викритим шпигуном США. Дональд Трамп пригрозив, що введе санкції проти Туреччини, якщо та не відпустить пастора. Санкції дійсно були введені 10.08.2018, що явилось причиною прискорення падіння ліри, поки інфляція у Туреччині не досягла 25% на протязі двох місяців, а торговий дефіцит не зріс до 37,5%.

Санкції США та інші політичні події бути використані урядом Ердогана у якості виправдання спаду економіки і захисту престижу Ердогана в очах виборців, бо він по факту не може виправити економічну ситуацію у країні. Багато жителів Туреччини дозволили себе обдурити і порахували, що причиною  усьому є Америка, а Ердоган взявся їм підспівувати, хоча відомо, що санкції були зняти з Туреччини одразу після звільнення пастора-шпигуна 12.10.2018,після чого американсько-турецькі відносин покращились.

Стабілізація валюти на декілька років і деякі ознаки розвитку економіки були досягнуті не внаслідок знайденого рішення стагнації турецької економіки і не тому, що вона твердо стоїть на ногах замість костилів. Ні! Стабілізація була досягнута у першу чергу через політичні чинники. Кредитори знизили тиск на уряд Ердогана, потім його уряду надали блиску, і мусульмани знов дозволили себе обдурити світською демократичною моделлю уряду Туреччини, яка подражає Заходу. У цій справі Америка і Європа допомагали один одному. Були відкриті двері інвесторам, особливо європейським.

З дні приходу Ердогана до влади зовнішній борг Туреччини збільшився більше аніж у три рази — з 130 до 453 млрд. доларів станом на 28.06.2019, як про це заявило міністерство фінансів та економіки країни. Центральний банк Туреччини знизив відсоткову ставку до 19,75% з метою оживити економіку після того, як вона майже стала деградувати. Кожного разу при цьому ліра продовжувала слабшати перед доларом, поки, врешті решт, не втратила 8% своєї вартості. По сьогоднішній день інфляція у країні залишається високою і досягає 16,65% станом на липень і 15,1% станом на серпень цього року згідно з даними Статистичного інституту Туреччини.

Америка намагається допомагати Ердогану, збільшивши товарообіг з Туреччиною у чотири рази, довівши його до 100 млрд. на рік, про що заявив Трамп після зустрічі з Ердоганом у кулуарах саміту G20 у Японії 28–29.06.2019, при тому, що у минулому році товарообіг досягав лише 18,7 млрд., із яких 11 млрд. прибутку уходило в економіку США. Таким чином, якщо рівень торгівлі між ними дійсно зріс, то знов-таки по більшій мірі на користь Америки за рахунок Європи, товарообіг з якою приносить Європі 160 млрд. Відповідно, Америка нібито бажає тим самим нанести удар по Європі у межах розгорнутих Америкою торгових війн, які вона веде проти ворогів і проти друзів. Для цього Америка направила крупні інвестиції у турецьку економіку, щоб допомогти Ердогану.

Таким чином, проблема Туреччини полягає у самій ідеї, яка домінує над нею, у самому методі, яким вона бажає вирішити економічну проблему, що нависла над нею під патронажем колонізаторів. Сам зв’язок Туреччини з колонізаторами і є лихо, через яке вона ніяк не може добитися розвитку, слідуючи вказівкам колонізаторів, нав’язуючи ідею їх ворогів вогнем і мечем при тому, що саме населення Туреччини — мусульмани, які бажають дотримуватись своєї релігії, із якої виходить своя, особлива економічна система, яка повністю охоплює життя людини, вирішує усі її проблеми.

З часів Мустафи Кемаля Туреччина зв’язалась з Британією. Потім приходили правителі на кшталт Мендереса, Деміреля та Озала, які намагались відокремити Туреччину від зв’язків з Британією і зв’язати з Америкою, проте вони зазнали поразки. Проте Ердоган зміг добитися цього, і тепер Туреччина слідує вказівкам Америки. По сьогоднішній день Туреччина виконує накази Америки у регіоні, особливо Сирії, а обмін на це Америка продовжує допомагати Ердогану, підтримуючи його економіку на плаву.

Економіка Туреччини базується на зовнішніх позиках та закордонних інвестиціях, а не на своїй власній здравій економічній політиці, не на своїх джерелах прибутку, не проводить індустріальної, технологічної та електоральної революції. Замість цього Туреччина опирається на закордон, через що її економіка продовжує піддаватись політичним та економічним коливанням і тиску. Вона не опирається на свої власні економічні потенціали, як цього вимагає Іслам. Ердоган намагається показати економічний успіх, якого Туреччина при ньому добилась..

У цьому йому допомагає Америка. Так він добивався успіху на політичній арені і перемагав при виборах, залишаючись при владі строк за строком. Проте останній час криза у Туреччині поглибилась. Тріщини в економіці країни більше не приховати косметичним ремонтом, як раніше. Ердоган усе більше втрачає довіру виборців, популярність його падає, а опозиція набирає сил навіть всередині його партії, що прямо відбивається на виборах. Він намагається звалити причини своїх поразок на величезну хвилю біженців із Сирії, які перебувають у Туреччині з 2012 р., проти вони ніяким чином не нашкодили економіці Туреччини, а навпаки, влились в економіку цієї країни, ставши працювати на її благо. Адже вони — брати в Ісламі. Хіба не Ердоган називав їх братами, а тепер раптом вони стали іноземцями у його очах і очах таких же обманщиків як він!

 


Газета «Ар-Рая»
Асад Мансур
10 Сафара 1441 р.х.
09.10.2019 р.

Останній номер газети Ар-Рая арабською
Інтерв'ю з Османом Баххаш про газету «Ар-Рая»
Газета Ар-Рая