Від данини почесті річниці завоювання Константинополя до честі діяльності по встановленню Халіфату

Газета «Ар-Рая»
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

Мусульмани твердо повірили у благу звістку свого благородного Посланця (с.а.с.) без якої-небудь частки сумніву у цьому так само, як вони довірились своєму Пророку (с.а.с.) у повеліннях і заборонах відносно норм Шаріату, оскільки він (с.а.с.) є пророком, який не бреше і який не може намовляти на Аллаха, як священнослужителі, які спотворили веління релігії у своїх інтересах.

وَمَا يَنطِقُ عَنِ ٱلۡهَوَىٰٓ ٣  إِنۡ هُوَ إِلَّا وَحۡيٞ يُوحَىٰ

«Він не говорить по забаганці. Це — усього лише одкровення, яке внушається йому» (53:3,4).

Завдяки знанням про гайб, які Аллах відкрив перед Посланцем (с.а.с.), він (с.а.с.) міг повідомити благі звістки (бушра) мусульманам. Ці благі звістки сприймались мусульманами у якості веління, оскільки звістка — це веління, яке вимагає дій. Ось чому вони усвідомлювали, що бушра здійснюється лише тоді, коли людиною здійснюються спроби досягти цих самих цілей. Адже поки люди будуть сидіти, склавши руки, янголи не спустяться з небес, щоб битися замість них. Навпаки, подібне здійсниться тоді, коли має місце наполеглива діяльність, ґрунтовна підготовка, таваккуль на Аллаха, а також жертва майном і життями на цьому шляху.

Коли мусульмани почули слова благородного Посланця (с.а.с.):

لَتُفْتَحَنَّ الْقُسْطَنْطِينِيَّةُ فَلَنِعْمَ الْأَمِيرُ أَمِيرُهَا وَلَنِعْمَ الْجَيْشُ ذَلِكَ الْجَيْشُ

«Константинополь неодмінно буде завойований! Який же чудовий той амір і яке ж чудове те військо!»,—

то кожен із них з високою рішучістю завзято старався, щоб надати честь стать тим самим аміром чи солдатом у тому самому війську.

Ось чому халіф Муавія відправив армію під командуванням свого сина Язіда на Константинополь в надії на те, що той стане тим самим переможним аміром. Також з ним у військовий похід вийшли вшановані сподвижники Посланця Аллаха (с.а.с.), бажаючи стати воїнами переможного війська. Кожен халіф із Омейядів відправляв когось із своїх родичів на чолі війська для завоювання Константинополя, щоб набути честь завоювати східну столицю сильнішої імперії. Як тільки Маслама ібн аль-Халіф Абдульмалік підтвердив достовірність вищенаведеного хадіса, він вирушив на Константинополь. Вони десятиріччями осаджували місто і завойовували його околиці. Багато хто із них виконали свою обітницю, залишивши за собою слід, а саме — шахаду, і один із цих слідів — могила великого сахаба Абу Айюба аль-Ансарі.

І, до речі, я особисто років сорок назад, спілкуючись з людьми, нагадував їм про велич і обов’язок вести діяльність по відродженню Халіфату. Одного разу один чоловік встав і сказав: «Я відведу вас у мечеть, яку ніхто не розуміє». Тоді він відвів мене у мечеть у районі Каракой у Стамбулі, і коли я увійшов у неї, то моє серце набуло спокою. Це була скромна мечеть, яка відрізнялась від решти прикрашених мечетей з куполами і мінаретами. Над її дверима був напис на арабській мові: «Благословенна арабська мечеть, побудована Масламою ібн Абдульмаліком у 77 р.х.».

Так мусульмани направили усі свої зусилля на завоювання Константинополя, щоб набути честі виконати пророцтво, а потім і друге пророцтво відносно завоювання Риму. Коли Посланцю Аллаха (с.а.с.) було задане наступне питання:

أَيُّ الْمَدِينَتَيْنِ تُفْتَحُ أَوَّلًا قُسْطَنْطِينِيَّةُ أَوْ رُومِيَّةُ

«Яке із двох міст буде завойоване першим: Константинополь чи Рим?», —

він (с.а.с.) сказав:

مَدِينَةُ هِرَقْلَ تُفْتَحُ أَوَّلًا يَعْنِي قُسْطَنْطِينِيَّةَ

«Місто Іраклія, тобто Константинополь, буде першим».

Ось чому мусульмани також вирішили завоювати Рим. Спочатку це була спроба зайти з заходу, потім зі сходу, щоб підійти з обох сторін. Для цього вони завоювали Іспанію, досягли околиць Парижу, завоювали Сицилію в Італії і підійшли до Риму з єдиною метою — виконати пророцтво Посланця (с.а.с.), який не говорить по своїй забаганці.

Халіфи із династії Аббасідів бились з Римом, підкоряючи його правителів і примушуючи їх до виплати джиз’ї. Коли один із цих правителів постав, халіф написав йому на обороті листа, в якому він відмовлявся виплатити джиз’ю: «Від Харуна, повелителя правовірних до Нікіфора, псу візантійців. Я прочитав твого листа! О, син невірної, відповідь ти побачиш, а не почуєш». У той же день халіф вирушив у похід і дійшов до міста Еркла (на території нинішнього Туніса), і тоді римляни вкусили приниження і скорботу. Нікіфор у смиренні попросив зійтись на джиз’ї, яку він виплачував кожен рік. Харун ар-Рашид дав свою згоду.

Також аббасідські халіфи дозволили тюркам-мусульманам, які населяли території поблизу Анатолії, залишатись у тих районах, щоб продовжувати битву з римлянами, щоб врешті решт привело до завоювання Константинополя. Першим лідером цих тюрків був Сельджук Бек, старанням якого у 1040 році нашої ери було підкорено правлінню халіфа немало земель Анатолії. Сельджукські аміри після нього продовжували свою боротьбу у регіоні, поки їм на зміну не прийшли Османи.

Османській війська оточили Константинополь, і честь завоювати це місто випала їм під керівництвом Мухаммада аль-Фатіха у 1453 році нашої ери у часи правління Османського халіфату. При ньому ж собор Святої Софії (Айя-Софія) став мечеттю, що довело Захід до безумства, а Папа Римський метався у погрозах. Тоді аль-Фатіх відправив йому наступне увещевання: «Я дозволив, щоб Айя-Софія збереглась у якості місця для поклоніння. Але, якщо ти не замовчиш, то я вторгнусь у Рим і оберну Ватікан у конюшню для свого коня». Ці слова вселили страх у Папу і примусили його замовкнути.

Але Мухаммада аль-Фатіха нічого не зупиняло, і він поклявся собі: «Цей рік — рік хаджу, а наступний, з волі Аллаха, — рік завоювання Риму». Проте він помер на шляху у хадж, а честь завоювання Риму залишилась, з волі Аллаха, комусь іншому, і неважливо, скільки часу це займе, адже пророцтво про завоювання Константинополя здійснилось спливанню 850 років. Мусульмани ніколи не втомлювались, не впадали у відчай і не сумнівались у пророцьких словах Мухаммада (с.а.с.).

І сьогодні ми бачимо серед мусульман тих, хто переповнений високої рішучості, і їх не лякає наклеп і наговори. Вони твердо повірили у здійснення пророцтва, а також у наступне повідомлення про превелику звістку:

ثُمَّ تَكُونُ خِلَافَةً عَلَى مِنْهَاجِ النُّبُوَّةِ

«Потім знов наступить період Халіфату, заснованого на методі пророцтва».

Цей хадіс спонукав їх до діяльності. Серед них можна виділити Такиюддіна ан-Набхані, який доклав багато зусиль, щоб вшануватись честі стати першим халіфом. Він утворив велику міжнародну партію з глибокою ідеєю, проникливим поглядом і повним усвідомленням милості Аллаха. Кожен із хлопців, які вступили у Хізб, вів підсилену діяльність, щоб вшануватись чести втілити пророцтво. Вони були непохитні, стійки, ніколи не відступали і не втікали геть від проблем. Серед них були ті, хто пожертвував своїм життям. Усі вони вірять в обіцянку Всемогутнього Аллаха і в пророцтво свого (с.а.с.), а також підтримують свого аміра Ату ібн Халіля Абу ар-Рашту в надії, що Аллах реалізує благу звістку через це згуртування.

При тривалому управлінні цих амірів Хізба були досягнуті розширення, поглиблення, різноманітність і поширення діяльності, а також нові досягнення, підвищена точність у розумінні, обізнаності і упевненості в собі. Непохитні шабаби при кожному із амірів рівняються на них і зміцнюють їх. Кожен із хізбіїв повний надії, упевненості і активності у майбутніх досягненнях пророцтв. Вони є послідовниками і нащадками великих людей, а також людьми, народженими і вихованими цією великою Уммою. З кожним днем їх зв’язок з Уммою росте. А цей світ і злі сили у їх очах жалюгідні. Це благородні і поні рішучості чоловіки, про які можна сказати словами поета аль-Мутанаббі:
Великі справи — уділ великих, а благородні — таких же благородних.

В очах дрібного звеличаться його справи незначні, а в очах великого його великі справи завжди будуть малими.

І лише одному Аллаху відомо, коли і ким здійсняться обіцяні Ним і Посланцем Аллаха (с.а.с.) благі звістки.

فَلۡيَتَنَافَسِ ٱلۡمُتَنَٰفِسُونَ

«Нехай же заради цього змагаються ті, хто змагається!» (83:26).

 

Газета «Ар-Рая»
Асад Мансур
15.01.2020 р.

Останній номер газети Ар-Рая арабською
Інтерв'ю з Османом Баххаш про газету «Ар-Рая»
Газета Ар-Рая