Той, хто цікавиться справами суспільства і прагне до змін, повинен добре розуміти реальність і змінні, які впливають на неї і супроводжують її.
Те, що називають «Арабською весною», було новою реальністю, і недостатня усвідомленість і розуміння у цьому питанні призвели до повторного відновлення скинутих режимів. Звичайно ж, частиною «Арабської весни» є і революція Шаму. І багато хто думав, що у Сирії відбудеться плавний політичний перехід влади, як, наприклад, у Тунісі. Інші вважали, що рішення полягає у швидкій військовій перемозі над режимом,забувши, що їх ворог володіє багатьма інструментами і методами і може застати людей зненацька, якщо вони допустять помилку в оцінці реальності, її складників і перешкод.
Сьогодні, після того, як революція вступила у свій десятий рік, мусульмани захоплюються стійкістю сирійського народу на протязі усього цього періоду. І це неспроста, оскільки народ зберігає стійкість перед лицем режиму та його помічників із числа провідних держав на міжнародній арені, які з самого початку вживали спроби стримати, направити і підкорити, щоб покласти край революції, яка загрожує скиненням одного із вихованців міжнародної капіталістичної системи.
Багато мусульман бачать, як, незважаючи на територіальні втрати, повсталий народ іще готовий терпіти переміщення, вбивства і труднощі, не бажаючи погоджуватись з легітимністю злочинного режиму.
Але, з іншого боку, сьогоднішня реальність стала схожа на те, що відбувалось з палестинською проблемою, яка спочатку була революцією, скерованою на повне звільнення від окупанта, потім вимоги звузились до кордонів 48 року, потім 67, а потім і зовсім головною турботою став лише опір і спроби зберегти те, що залишилось.
На початку революції люди створювали тиск на озброєні угрупування, щоб ті не припиняли битви, поки не перетворять ворожий регіон у дружній. Просто паузу і «рібат» з боку повстанських загонів вже люди порахували злочином, тому що це затримує досягнення мети. Але зараз люди вдовольняються тим, що ці сили просто існують, не вимагаючи повернути те, що було втрачено, і звільнити те, що залишилось у володіннях режиму.
Люди не по своєму бажанню почали знижувати стелю вимог. Над досягненням цього положення працював Захід, використовуючи усі свої інструменти. У першу чергу були використані ЗМІ, які запроваджували свою отруту. Потім було використано об’єднання угрупувань, якій прийняли низку системних дій, щоб остудити прагнення людей до революції і змінам. Воно добилось у цьому певного успіху, створивши нові гілки служб безпеки, щоб залякати і поставити на коліна людей, подражаючи у своїх методах і цілях службам безпеки Асада.
З іншого боку, об’єднання зробило життя людей нестерпним, відбираючи їх засоби до існування через податки і неправомірні збори. Також воно почало наносити удари по моральному стану людей, відкриваючи битви, а потім провалюючи їх, щоб створити виправдання своєї слабкості і поступливості. Більше того, об’єднання угрупувань розв’язало внутрішні конфлікти під керівництвом офіцерів розвідки для досягнення декількох цілей, у тому числі — щоб внести розкол між революціонерами і жителями міста і навіть між членами однієї родини, послаблюючи опори революції і прагнучи створити ситуацію, в якій люди, побачивши внутрішні конфлікти, впали у відчай і песимізм.
Можливо, найбільш небезпечна ідея, яку Захід зміг запровадити у революційне оточення, полягає у тому, що революція обмежилась тільки тими, хто носить зброю, а революціонером став вважатись лише той, хто бере участь у битвах, і навіть дійшло до того, що революціонером став вважатись лише той, хто воює у лавах об’єднання угрупувань, хоча раніше учасником вважався кожен, хто виступав проти режиму, будь то словом, закликом, демонстраціями, грошима чи навіть переїздом у звільнені райони.
Останні події стали отруйним кинджалом, встромленим у саме серце ідеї про те, що влада належить Уммі. Тому люди поступово втратили упевненість в собі та у те, що вони можуть досягти змін. І коли люди втратили упевненість у своїх силах і можливостях, громадська думка пішла у підпілля, а стеля вимог була знижена, приготувавшись до повернення у темний тунель. Таким чином, чисті і високі думки перетворились у небезпечну ідею про те, що «рішення проблеми знаходиться у руках держав, і воно вище сил людей».
Сьогодні люди опинились між двома темними тунелями, і небезпека їх полягає у нерозумінні ризиків у належній мірі, або невідчутті загроз у тій мірі, якої було б досить для створення руху і виправлення шляху. Перший тунель — це американське політичне рішення, яке нав’язується сирійському народу, щоб він прийняв його по «власній волі».
Другий тунель — це те, що очікується у випадку поразки політичного рішення, коли Росія, нарешті, отримає зелене світло на те, щоб швидше закінчити справу і покинути Сирію. Тоді Америка не буде проти військового завершення. Усе буде готове до того, щоб покарати кожного, хто насмілиться вийти проти її агента Асада, оскільки народ вже склав зброю, угрупування стали стороною перемир’я, дух революції був зломлений, а люди втратили віру у свої сили.
Обидва тунелі небезпечні, але більш небезпечним є політичне рішення, оскільки воно ознаменує кінець ідеї скинення режиму і встановлення панування Ісламу. Ця ідея знов опинилась на грані зникнення. Іншими словами, революція усе іще таїться у серці кожної людини, але вона перестала бути принципом вулиць і громадською думкою, здатною створювати тиск.
Політичне рішення прокладе шлях до наступного тунелю, який може стати новою Сребреницею після виведення турецької армії подібно тому, як голландський батальйон був виведений незадовго до захвату і вбивства мусульман Боснії.
Найбільш небезпечне із того, що відбувається сьогодні, це довіра турецькому режиму, який підштовхує людей до американського політичного рішення і прагне реалізувати цей план за допомогою своїх інструментів: урядів, лідерів, «шаріатських» та ЗМІ. Мета турецького режиму полягає у тому, щоб зачинити людей у «звільненому районі», який був відмічений на карті згідно Сочинським угодам, а потім наданий людям у якості політичної карти, яку вони повинні прийняти, забувши усе, що було до цього.
Турецька присутність сьогодні призначена для контролю за тим, щоб вживались кроки у бік політичного рішення. І цей план почнеться з того, що люди повністю підкоряться турецькому режиму після того, як втратять упевненість у своїй здатності добитися змін і забудуть шлях порятунку, і навіть втратять упевненість у своїх силах зберегти те, що залишилось, особливо після поразки у битві у районі Нейраба, в яку угрупування вступили разом з турецькими військовими. Після цього людей повинно охопити почуття розчарування і відчаю, що підштовхне їх до прийняття найгірших варіантів рішення.
До хитрості турецького режиму треба додати те, що людей продовжують усипляти і вселяти надію на повернення у свої дома, натякаючи, що Туреччина примусить Асада повернутись до кордонів, відміченим у Сочі. Цей період часу використовується у закріпленні нинішньої політичної карти у розумах людей, щоб внести змінення у їх звичне мислення, а потім підготуватись до створення нового військового апарату, який може бути використаний для того, щоб заблокувати шлях щирим революціонерам, щоб вони не вживали ніяких дій, які могли б знов підняти людей на ноги і виправити хід революції.
Таким є обман наших ворогів і такими є перешкоди та інструменти, які вони використовують, щоб покінчити з революцією і надією на зміни. Але необхідно зазначити, що усі ці кроки здійснюються лише тому, що революція у їх очах іще на загибла і становить загрозу грозу.
Перемога усе іще можлива. Відчай, який, як може здатись, охопив людей, це вичікування лева, за яким послідує стрибок і мертва хватка. З точки зору людського фактору, люди, незважаючи на увесь обман проти них, ніяким чином не погодяться повернутись у підкорення Асаду. Що стосується матеріального сторони, то режим виснажений у військовому та економічному відношенні, і також йому не вистачає людського ресурсу.
Газета «Ар-Рая»
Мустафа Сулейман
22 Шабана 1441 р.х.
15.04.2020 р.
