Відображення подій, які відбуваються в США, на міжнародній арені 2 ч.

Газета «Ар-Рая»
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

Америка отримала болючі удари від мусульман в Іраку і Афганістані, що примусило її визнати свою нездатність досягнення перемоги в цих двох країнах.

Як про це заявив колишній президент США Обама та інші високопосадові особи, такі як міністр оборони США в епоху Буша і Обами Роберт Гейтс, який сказав: «Америка більше не буде вступати у дві війни одночасно.». У 2008 році Америка вирішила вийти із Іраку і підготуватись до виходу із Афганістану. Це надало Росії сміливості почати військову кампанію проти Грузії у серпні 2008 року з метою захоплення Абхазії і південної Осетії на очах у бездіяльної Америки. Це вказує на положення, яке похитнулось у Америки у якості головуючої наддержави у світі.

29 лютого 2020 року Америка підписала угоду з талібами про виведення своїх військ із Афганістану заради збереження свого обличчя перед громадськістю. Американський президент Трамп написав на своїй сторінці у «Twitter» 10 вересня 2019 року: «США витратили 8 трильйонів доларів, б’ючись і патрулюючи Близький Схід, а тисячі наших чудових солдатів загинули чи були поранені. С іншого боку, загинули мільйони людей», — продовжив він, заключивши: «Це було найгірше рішення в історії нашої країни». У квітні 2020 року він знов повторив ці слова. Це вказує на те, що то Америка більше не може нести тягар війн, а отож, не в силах нести тягар головуючої наддержави у світі.

Фінансова криза показала ступінь ламкості Америки, ступінь неефективності вживаємих нею заходів і рішень як капіталістичної країни, а також глибину кризи, від наслідків якої Америка іще не оговталась, навіть по спливанню десяти років. Це похитнуло довіру до Америки і до капіталістичної ідеології, а також до усієї пануючої сьогодні фінансовій системі у світі, яка була прийнята у 1944 році у Бреттон-Вудсі після Другої світової війни і визнання Америки найсильнішою країною у світі. У 2008 році, коли спалахнула фінансова криза, деякі країни здійснили спроби вирватись у головуючі позиції в управлінні світом.

Так, колишній президент Франції Саркозі закликав до створення нової глобальної фінансової системи у якості альтернативи нинішній, тобто усунути Америку від управління вільною капіталістичною системою і покінчити з її використанням МВФ і Всесвітнього банку, як і закликав відмовитись від долара як основної валюти, яка лежить в основі оцінки усіх товарів, зокрема — нафти і золота. У такому ж руслі стало чути звинувачення Німеччини на адресу Америки, що остання несе відповідальність за кризу і збідніння народів світу.

Так у 2008 році колишній міністр фінансів Німеччини Пеер Штайнбрюк заявив, що «фінансова криза є, у першу чергу, американською проблемою», а «Меркель поклала вину за світову фінансову кризу на Джорджа Буша». Китай закликав до повернення золотої системи, щоб знизити домінування долара, і разом з Росією почав вести свої двобічні торгові угоди у своїх національних валютах. Це вказує на те, що положення Америки похитнулось внаслідок антиамериканської позиції інших наддержав.

Потім спалахнули народні повстання і революції в ісламських землях, а точніше — в арабських. Вони були скеровані проти американських і європейських агентів в регіоні. Те, що трапилось, похитнуло положення Америки іще більше, примусивши її звернути увагу на виникаючі проблеми, які вона не може врегулювати по сьогоднішній день. Так, їй вдається заважати цим повстанням і революціям досягнути сьогодні успіху. Проте Америка розуміє, що такими діями з революціями не покінчити, не усмирити Ісламську Умму,не справитись з причинами її повстання. Америка упевнена в готовності Умми вибухнути у будь-яку мить.

Усі її побоювання відносно Умми пов’язані зі збільшенням усвідомленості Умми та її знайомством з щирим, свідомим і політичним керівництвом із числа мусульман, здатних повести її до самостійного розвитку. Революції в арабських країнах кидають виклик глобальній системі, як про це заявив Обама, тобто кидають виклик Америці як головуючій наддержаві у світі, яка відповідає за світовий порядок. Повстання, які спалахнули у мусульманських країнах, сколихнули увесь світ, навіть Америку, де надихнуті повстаннями в арабських країнах американці у 2011 році взялись вимагати скинення режиму під гаслом «Захопи Уолл-Стріт!».

Америка скористалась обставинами і мобілізувала людей на Україні, щоб скинути проросійських політиків з керівництва країни. У відповідь на це Росія вторглась в Крим і захопила півострів, об’явивши про приєднання його до РФ у 2014 році, а також мобілізувала своїх прибічників на сході України для організації сепаратистських заколотів і проголошення там двох республік. Цими Росія дала ляпаса Америці і закріпила свої позиції у регіоні, щоб підірвати довіру до Америки по аналогії з грузинськими подіями у 2008 році.

Америка запустила процеси, пов’язані з так званою «ринковою економікою», а також створила Всесвітню торгову організацію (ВТО) у дев’яностих роках минулого сторіччя і верховодила економікою світу. Проте з часом сама ж Америка стала першою країною, яка порушила усі ці угоди і політику. Саме Америка видала закони про захист, які суперечать усім цим нормам, і розгорнула економічну війну проти усіх під час президентства Трампа, який виступив з гаслом «Америка вище за усе». Інакше кажучи, Америка продемонструвала те, що у першу чергу вона піклується тільки про свої інтереси і готова порушити усі домовленості у благо своїх інтересів. Така поведінка підірвала довіру у цілому до Америки та її керівництву у вільному капіталістичному світі.

Поруч з усі цим Америка почала порушувати майже усі військові, політичні, економічні та інші домовленості і угоди, автором і головним ініціатором яких вона сама ж була. Америка почала вимагати передивитись і виправити ці угоди пропорційно тільки її інтересам, без урахування інтересу решти інших. Наприклад, Угода NAFTA1, Договір про заходи по подальшому скороченню і обмеженню стратегічних наступальних озброєнь2, Угода по ядерній програмі з Іраном3, Угода по зміненню клімату4; також Америка покинула UNESCO5 і Міжнародний кримінальний суд6. 21 травня 2020 року Президент США Дональд Трамп об’явив про вихід країни із Договору по відкритому небу (ДВН). Договір по відкритому небу був підписаний у 1992 році представниками 27 держав-членів Організації по безпеці і співпраці в Європі (ОБСЄ). На сьогоднішній день учасниками ДВН є 34 країни.

Угода дозволяє країнам проводити польоти-спостереження над територіями один одного, а також використовувати фото- і відеозйомку. Це найостанніший крок адміністрації Трампа по виводу США із крупної міжнародної угоди, незважаючи на те, що дана угода була розроблена і запропонована американським президентом Ейзенхауером у 1955 році, підписана у 1992 році і вступила у силу у 2002 році. Усе це підігріває невдоволення світу діями Америки і підриває довіру до неї, її порядності і її ступеня дотримання міжнародних договорів і угод.

Америка почала атакувати Європейський Союз, який раніше вважався, нехай навіть ззовні, своїм партнером, і відкрито закликала членів ЄС вийти із союзу так, підчас візиту французького президента в США у спробі переконати свого колегу — президента США — переглянути рішення про вихід із угоди Іранської ядерної програми у 2018 році, Дональд Трамп запропонував Франції — країні, яка заснувала ЄС — вийти із складу Європейського Союзу. Америка в лице свого президента почала відкрито закидати впливові європейські держави, особливо Німеччину і Францію, різноманітними загрозами, аж до виходу із північноатлантичного альянсу — НАТО,— в якому головує Америка. Так на зустрічах НАТО відбулись запеклі суперечки і словесні перебранки, щоб примусити учасників альянсу виплачувати більше 2% від сукупного національного прибутку.

Відомо, що Америка несе більшу частину витрат цього альянсу. Проте на тлі сьогоднішніх економічних і фінансових криз це стало обтяжливим для США. Усе це вказує на захід епохи, коли Америка без рахунку витрачала гроші на увесь західний світ і стояла на чолі проектів по порятунку і допомозі народам світу, таких як «план Маршалла7», «проект Трумена8» та інші. Навпаки, сьогодні Америка сама опинилась такою, що має потребу у тому, хто її врятує і допоможе. Це підтверджує, що позиції Америки на міжнародній арені похитнулись і світ перестав довіряти її можливостям.

Америка почала вступати у жорстке суперництво зі своїми союзниками в «G7»9, незважаючи на те, що раніше вона очолювала цю велику сімку. Причиною тому стало те, що ці країни почали кидати їй виклик і перестали слухати її поради. Це так само вказує на падіння міжнародного іміджу Америки. Саме тому американський президент Дональд Трамп нещодавно, 31 травня 2020 року, назвав цю групу такою, що ізжила себе і закликав до оновлення її формату, щоб перетворити групу згідно з інтересами Америки у противагу новим викликам вже з боку союзників. Саме тому Трамп закликав до повернення Росії в «G7», яку сама же Америка обклала санкціями і видворила із цієї групи у 2014 році з причини приєднання Росією Кримського півострову, як і закликав включити в «G7» Південну Корею, Індію і Австралію, щоб використовувати ці країни і виставляти їх проти європейських держав-членів «G7», які почали кидати виклик Америці.

Між ними відбуваються запеклі суперечки і словесні перепалки, як це трапилось на семи самітах «G7» за останні три роки між Італією, Брюсселем, Канадою і Францією. Наприклад, Німеччина, Британія і Франція відкинули ідею включення вищезгаданих держав в «G7» і відмовились брати участь в саміті, який був запланований на червень минулого року, що вимусило Трампа відкласти його до вересня. Це іще раз демонструє падіння авторитету Америки в очах її союзників, а отож і перед усім світом. Усе це вказує на те, що ці держави розуміють хитке положення Америки, і тому кидають їй виклик.

Америка відмовилась від близькосхідного проекту врегулювання «Дві держави», який вона запустила у 1959 році. На протязі шістдесяти років Америка працювала над реалізацією цього проекту. Вона змогла добитись того, щоб усі сторони і увесь світ прийняв його. За допомогою нього Америка зірвала британський проект, який передбачає встановлення світської демократичної держави у Палестині, яка буде вбирати в себе мусульман, християн і євреїв по зразку Лівану. Більше того, Америка добилась того, щоб Британія прийняла американський проект і призначила свого колишнього прем’єр-міністра Тони Блера на чолі міжнародного квартету, який складається із Росії, ЄС, Британії і ООН, для реалізації проекту «Дві держави».

Проте замість цього 28 січня 2020 року Америка заявила про новий проект «Угода сторіччя». Вона одна розробила даний проект, без участі інших держав. Жодна країна не підтримала цей проект. Європа заявила про свою незгоду з крайньою ясністю, як і Росія відкинула цей проект. Це вказує на те, що крупні держави та інші країни тепер можуть відкидати американські проекти. Раніше усі держави світу вибудовували свою політику відповідно до американських проектів і не наважувались відкидати їх.

 

Асад Мансур
Газета «Ар-Рая»
6 Сафара 1442 р.х.
23.09.2020 р.

 

1. Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА, англ. North American Free Trade Agreement, NAFTA) — угода про вільну торгівлю між Канадою, США і Мексикою. Угода НАФТА була підписана 17 грудня 1992 року і вступила у силу 1 січня 1994 року.

2. Договір між Російською Федерацією і Сполученими Штатами Америки про заходи по подальшому скороченню і обмеженню стратегічних наступальних озброєнь, СНВ-III (англ. Treatybetweenthe United States of Americaand the Russian Federationon Measuresforthe FurtherReductionand Limitationof Strategic Offensive Arms, NewSTART) — двобічна угода між Росією і Сполученими Штатами відносно подальшого взаємного скорочення арсеналів розгорнутих стратегічних ядерних озброєнь. Договір був підписаний президентами Дмитром Медведєвим і Бараком Обамою 8 квітня 2010 року У Празі і вступив у силу 5 лютого 2011 року.

3. Спільний всеохоплюючий план дій (скор. СВПД; англ. Joint Comprehensive Plan of Action, скор. JCPOA; перс. برنامه جامع اقدام مشترک‎) — політична угода між Іраном і групою держав е, відомих як 5+1, відносно ядерної програми Ірану. Група складається із США, Росії, КНР, Великобританії, Франції — п’яти постійних членів Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй (СБ ООН), а також Німеччини.

4. Рамкова конвенція ООН про змінення клімату, РКЗК (Framework Conventionon Climate Change, UN FCCC) — угода, підписана більше аніж 180 країнами світу, включаючи усі країни колишнього СРСР та усі промислово розвинуті країни, про загальні принципами дії країн по проблемі змінення клімату. Конвенція була урочисто прийнята на «Саміті Землі» в Ріо-де-Жанейро у 1992 році і вступила в силу 21 березня 1994 року.

5. ЮНЕСКО (англ. UNESCO; UnitedNations Educational, Scientificand Cultural Organization) — спеціалізований заклад Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури.

6. Міжнародний суд ООН (англ. InternationalCourtofJustice) — один із шести головних органів Організації Об’єднаних Націй, заснований Уставом ООН для досягнення однієї із головних цілей ООН — «проводити мирними засобами, у згоді з принципами міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних суперечок чи ситуацій, які можуть призвести до порушення світу».

7. План Мáршалла (англ. MarshallPlan, офіційна назва англ. EuropeanRecoveryProgram, «Програма відновлення Європи») — програма допомоги Європі після Другої світової війни. Висунутий у 1947 році американським державним секретарем Джорджем К. Маршаллом і вступив у дію у квітні 1948 року. У здійсненні плану брали участь 17 європейських країн, включаючи Західну Німеччину.

8. «Доктрина Трумена» (англ. Truman Doctrine) — зовнішньополітична програма (доктрина), проголошена президентом США Г. Труменом після Другої світової війни у виступі перед Конгресом 12 березня 1947 року. У програмі (доктрині) повідомлялось, що «Народам багатьох країн світу нещодавно нав’язали тоталітарні режими проти їх бажання. Уряд Сполучених Штатів робив часті протести проти примушування і залякування у порушення Ялтинських домовленостей у Польщі, Румунії і Болгарії». Було також об’явлено про надання допомоги Греції і Туреччини.

9. Велика сімка (англ. GroupofSeven — Група семи, G7) — міжнародний клуб, що об’єднує Великобританію, Німеччину, Італію, Канаду, Францію, Японію і США.

Останній номер газети Ар-Рая арабською
Інтерв'ю з Османом Баххаш про газету «Ар-Рая»
Газета Ар-Рая