Вивчаючи чинники, які руйнують економіки країн, що розвиваються, ми виявимо, що найголовнішими із них є лихварство і приватизація. Вони порушують темпи росту країни, якими б високими вони не були.
Якщо у якості прикладу ми візьмемо Туреччину, то знайдемо, що турецький народ володіє великою енергією і активністю, володіє високими здібностями, навичками і вміннями у промисловості, роботі і виробництві. Проте лихварство і приватизація вбивають усі творчі здібності і життєву силу цього народу, не залишаючи йому нічого, окрім зубожіння, безробіття, інфляції і застою.
Турецька валюта знаходиться у стані постійного зниження. Її вартість з початку поточного року знизилась на 30%. Держава не змогла зупинити серйозне порушення валютного балансу. Тому президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган був вимушений звільнити управляючого Центрального банку Туреччини і прийняти відставку свого зятя Берата Албайрака з посту міністра фінансів і казначейства, звинувативши їх у погіршенні економічної ситуації і нестабільності валюти, хоча ті у повному обсязі виконували його директиви по зниженню відсоткової ставки. Замість них Ердоган призначив двох людей, які підвищили відсоткові ставки всупереч колишній проголошеній політиці.
З 2018 року уряд Туреччини витрачає великі резерви на підтримання стабільності ліри, але усе безрезультатно. Експерти «GoldmanSachs» оцінили витрати Туреччини на підтримання національної валюти у цьому році приблизно у 100 мільярдів доларів, що і призвело до втрати валютного балансу.
Центральний банк був вимушений позичити десятки мільярдів доларів у комерційних кредиторів, щоб покращити показники ліри, але це не призвело до якого-небудь істотного результату.
У 2002 році зовнішній борг Туреччини складав 112 млрд. дол., а у 2016 році він виріс до 421,4 млрд. дол., у той час як рівень інфляції досяг більше 25%, а безробіття наблизилось до позначки у 12%. У той же час єдиним доступним капіталістичним рішенням проблеми є зменшення чи збільшення відсоткової ставки, і в уряду немає іншого рішення.
Вищесказане стосувалось лихварства. Але більш смертоносним явищем для економіки країни є приватизація,збиток від якої вийшов за межі простого падіння валюти і призвів до витоку усіх секторів із рук держави у руки жадібних місцевих і іноземних капіталістів, які закупають державні об’єкти в уряду.
Запуск проекту приватизації у Туреччині почався у перші шість років правління Ердогана — у період з 2003 по 2009 роки, тому цукрові, кормові, килимові заводи, а також хромові рудники були продані у приватні руки за 30 млрд. дол. На ці гроші були побудовані тунелі, житлові квартали і дома. Це було сприйнято як підйом, оскільки початок правління Ердогана був відмічений тимчасовим економічним бумом. Після цього у країну почали входити іноземні інвестиції, і на турецькі ринки було влито 469 млрд. дол., у той час як борг країни за той же період досягав 460 млрд. дол.
Після цього програма приватизації розширилась і зачепила усі сфери країни. Уряд продав свої частки у газових, телекомунікаційних, тютюнових, авіаційних та інших промислових компаніях. Тоді трапився додатковий стрибок відновлення економіки, але він також був тимчасовим.
Після другої хвилі приватизації у Туреччину хлинули іноземні кампанії, особливо американські і європейські, і цифра досягла позначки у 20 тисяч іноземних компаній. Країна відкрилась для іноземних інвесторів, і ці компанії почали проникати в усіх сфери країни і втручатись у турецьку економіку з усіх боків.
На другому етапі приватизації держава продала у приватні руки підприємства вартістю 70 млрд. дол., але потім тимчасова економічна ейфорія змінилась фатальною рецесією. Більша частина прибутку у країні уходила іноземним інвесторам, які почали вивозити тверду валюту. Результатом стало швидке падіння рівня життя населення, крах турецької валюти і повернення до політики запозичення під високі відсоткові ставки.
Такими руйнівними наслідками для країни виявляються «приватизація і лихварство».
Газета «Ар-Рая»
Ахмад аль-Хатавані
1 Джумада аль-уля 1442 р.х.
16.12.2020 р.
